Постанова № 35872658, 26.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1436/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Трофімова Л.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Іваньківський спиртовий завод» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Іваньківський спиртовий завод» до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року державне підприємство «Іваньківський спиртовий завод» (далі - Позивач, ДП «ІСЗ») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, Тальнівська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2012 року №0000192301 та №0000182301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, що підписані неуповноваженою або невідомою особою, не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат за умови наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у листопаді 2012 року працівниками Маньківського відділення Тальнівської МДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «ІСЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 833 469,00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 594 320,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 13.11.2012 року №206/22/00374841. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 06.12.2012 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми «Р» №0000182301, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 992 901,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 594 321,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 398 580,00 грн.; форми «Р» №0000192301, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 833 469,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 833 469,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вирішуючи питання про реальність виконання укладених між Позивачем та ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» договорів, суд першої інстанції встановив, що між ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» (Продавець) та ДП «ІСЗ» (Покупець) були укладені: договір купівлі-продажу дробленої кукурудзи №1/а від 06.01.2011 року (далі - Договір №1/а) та договір купівлі-продажу подрібненої пшениці №02/08 від 02.08.2011 року (далі - Договір №02/08).

Надаючи оцінку товарності господарських операцій за кожним з вказаних договорів, суд першої інстанції встановив наступне.

Згідно п. 1.1 Договору №1/а Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити кукурудзу дроблену (надалі Товар) в кількості 9000 (дев'ять тисяч тон).

Пунктом 2 вказаного Договору визначено, що поставка Товару здійснюється згідно умовами договору по рознарядці Покупця. Витрати по перевезенню Товару несе Продавець. Кожна партія Товару повинна супроводжуватися товарно-транспортною накладною, сертифікатом кількості та якості у трьох примірниках. Датою передачі Товару вважається дата оформлення видаткових накладних. Товар, що надходить до Покупця, повинен відповідати чинній в Україні нормативно-технічній документації, його вологість не повинна перевищувати 14,5%.

Відповідно до п. 3.1 Договору №1/а вартість однієї тонни Товару складає 1 600,00 грн. в тому числі ПДВ.

На думку Позивача, факт товарності господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 1 а.с. 34-75); товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 76-236; т. 2 а.с. 1-73); податкових накладних (т. 2 а.с. 74-116).

Щодо Договору №02/08 судом встановлено, що згідно п. 1.1 останнього Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити пшеницю подрібнену (надалі Товар) в кількості 10000 (дев'ять тисяч тон).

Пунктом 2 вказаного Договору визначено, що поставка Товару здійснюється згідно умовами договору по рознарядці Покупця. Витрати по перевезенню Товару несе Продавець. Кожна партія Товару повинна супроводжуватися товарно-транспортною накладною, сертифікатом кількості та якості у трьох примірниках. Датою передачі Товару вважається дата оформлення видаткових накладних. Товар, що надходить до Покупця, повинен відповідати чинній в Україні нормативно-технічній документації, його вологість не повинна перевищувати 14,5%.

Відповідно до п. 3.1 Договору №02/08 вартість однієї тонни Товару складає 1 550,00 грн. в тому числі ПДВ.

Як вірно зазначив суд, на думку Позивача, факт товарності господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 2 а.с. 119-130); товарно-транспортних накладних (т. 2 а.с. 131-155); податкових накладних (т. 2 а.с. 172-182).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між ДП «ІСЗ» та ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» правочинів, а також на підставі того, що податкові та видаткові накладні були виписані невідомою, а наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади»та поставки товару саме цим контрагентом, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Черкаський окружний адміністративний суд з огляду на положення ст. ст. 135, 198, 201 ПК України, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту з ПДВ та валових витрат відбувалося за нікчемними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції враховується, що укладення вищезазначених договорів було зумовлено необхідністю використання зазначених товарів у власній господарській діяльності.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладених з ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» договорів, податковий орган зазначив неможливість проведення зустрічної звірки останнього, а також взаємовідносини ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» з фіктивними суб'єктами господарювання - ПП «Ріо Гранде» та ПП «Оптіма-Грейн».

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента. Крім того, відсутність трудових ресурсів та необоротних активів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання робіт (надання послуг) інших осіб.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки є протиправними, а тому не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства. При цьому факт оплати товару сторонами не заперечується.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених з ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» договорів.

При цьому, колегією суддів враховується, що згідно поданого Позивачем до матеріалів справи висновку експерта №1294/13-23 від 26.09.2013 року за результатами проведеної по кримінальному провадженню №32013250000000016, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.01.2013 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КАС України, судово-економічної експертизи, вбачається, що документально та нормативно не підтверджуюся висновки акту від 13.11.2012 року №206/22/00374841 документальної виїзної позапланової перевірки ДП «Іванківський спиртовий завод».

Крім того, судом враховується, що пунктами 1.1, 1.2 та 1.3 Порядку роботи представників органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах, затвердженим наказом ДПА України від 11.01.2011 року № 14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.02.2011 року за № 160/18898, визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення контролю представниками органів державної податкової служби за виробництвом та обігом спирту етилового, спирту етилового денатурованого (спирту технічного), біоетанолу (далі - спирт), горілки і лікеро-горілчаних виробів на акцизних складах та підприємствах, де використовується спирт, отриманий за нульовою ставкою акцизного податку.

Представники органів державної податкової служби діють на акцизних складах - спеціально обладнаних приміщеннях на обмеженій території, де провадиться господарська діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів.

Податковий пост утворюється на території підприємств, де використовується спирт за нульовою ставкою акцизного податку для виробництва: продуктів органічного синтезу, які не містять у своєму складі більш як 0,1 відсотка залишкового етанолу, та відвантаження спирту виробникам проводиться у межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України; лікарських засобів (у тому числі компонентів крові та вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів і еліксирів, та відвантаження спирту виробникам проводиться у межах квот, встановлених Кабінетом Міністрів України; виноградних та плодово-ягідних виноматеріалів і сусла (далі - виноматеріали і сусло); бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу; біопалива.

На акцизних складах постійно діють представники органу державної податкової служби за місцем розташування таких акцизних складів.

Орган державної податкової служби за місцем розташування акцизного складу та податкового поста призначає свого представника (представників) на таких складах та постах.

З матеріалів справи вбачається, що факт отримання Позивачем від ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» спірних товарно-матеріальних цінностей підтверджується також відомостями журналу контролю за рухом сировини на акцизному складі ДП «Іваньківський спиртовий завод».

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених з ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів та відсутність підстав для твердження про заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2012 року №0000192301.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» було зареєстроване у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ДП «ІСЗ» у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагентів Позивача та з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ДП «ІСЗ», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Іваньківський спиртовий завод» - задовольнити повністю.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом державного підприємства «Іваньківський спиртовий завод» до Тальнівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати винесені Тальнівською міжрайонною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0000182301 та №0000192301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.