Постанова № 35872657, 03.12.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 грудня 2013 р. № 820/2103/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

суддів - Бабаєва А.І., Біленського О.О.

при секретарі судового засідання - Голуб М.С.,

за участю:

заявника - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними бездіяльності, вчинених Державною казначейською службою України - відповідачем на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а та порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої Державною казначейською службою України на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а за позовом ОСОБА_1 до Держави України (в особі Державної казначейської служби України), Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про визнання дій незаконними, в якій просить суд, з урахуванням уточнень:

- визнати бездіяльність (дії) Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права ОСОБА_1 як людини, які передбачені ч.1 ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1 Протоколу №1 к Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS №9);

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витрати;

- стягнути на користь ОСОБА_1 спричинену моральну шкоду в сумі 2000,00 грн. з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України через Державну казначейську службу України шляхом їх безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної казначейської служби України.

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначає, що бездіяльність Державної казначейської служби України є протиправною та порушує його права.

Заявник у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представники Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України подали суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Представник Державної казначейської служби України, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, не прибув.

Колегія суддів, заслухавши пояснення заявника, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, встановила такі обставини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 року, позовні вимоги позивача було задоволено частково, а саме: визнано дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви ОСОБА_1 від 05.02.2013 року - протиправними; зобов'язано Державну казначейську службу України розглянути питання щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в сумі 2430,00 грн.

Зазначена постанова набрала законної сили.

На підставі цього 07.08.2013 року Харківським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі № 820/2103/13-а та позивачем подано його до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2013 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження по зазначеній справі № 40410407.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що виконавчий лист по зазначеній вище справі знаходиться на виконанні в Державній виконавчій службі України.

Підставою для звернення позивача із вищевказаними вимогами фактично було невиконання відповідачем рішень судів, які вступили в законну силу.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, порушив питання, що стосуються здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, порядок розгляду якого визначений ст. 267 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що ст. 267 КАС України встановлює повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах з метою забезпечення їх повного, правильного і своєчасного виконання. Вказана стаття передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням судових рішень в адміністративних справах, це судовий контроль за ініціативою суду, що ухвалив відповідне судове рішення та судовий контроль за ініціативою осіб, які беруть участь у справі, чи інших заінтересованих осіб. У силу принципу офіційності суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, у тому ж кількісному і, якщо це можливо, персональному складі має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, який програв справу і на якого покладено певні обов'язки, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Це може бути зроблено у тому ж самому судовому рішенні (у резолютивній частині) або в письмовій ухвалі.

За приписами ч. 9. ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідною постановою суду. І лише у разі відповідності заяви вимогам, визначеним ст. 267 КАС України, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. При цьому у разі невідповідності заяви визначеним вимогам вона ухвалою суду, повертається заявнику.

Необхідно зазначити, що згідно з ч. 2, 3 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положеннями ст. 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін. Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. За приписами ст. 257 КАС України примусове виконання судових рішень адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином колегія суддів зазначає, що позивач звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом фактично просить зобов'язати відповідача виконувати рішення суду, яке вже набрало законної сили і в силу приписів статей 14 та 255 КАС повинно виконуватися відповідачем без ухвалення будь-яких додаткових судових рішень. Суд першої інстанції не в праві зобов'язувати відповідача виконувати чи не виконувати рішення суду, яке і так є обов'язковим до виконання для осіб, які беруть участь у справі. Чинним законодавством України не передбачено права суду приймати рішення про зобов'язання виконувати інше рішення суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий документ ще знаходиться на виконанні в Державній виконавчій службі України, його не повернуто позивачеві без виконання, виконавче провадження не завершено, а тому колегія суддів приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої Державною казначейською службою України на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а не підлягає задоволенню.

Щодо вимог заявника про відшкодування моральної шкоди колегія суддів встановила наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Заявником під час розгляду справи не зазначено, в чому безпосередньо полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що вимоги заявника в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги заявника про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 компенсації за відрив від звичайних занять, колегія суддів встановила наступні обставини.

Відповідно до пункту 3 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду граничний розмір компенсації обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Однак, заявником у судовому засіданні не було надано жодних обґрунтованих доказів, які б підтверджували відрив його від звичайних занять.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги заявника в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимог заявника про постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 166 КАС України, суд виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Вказана норма закону дає можливість суду першої інстанції відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.

Окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень для запобігання їх повторенню.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що винесення окремої ухвали є правом суду, а не обов'язком.

Враховуючи вищезазначене, та беручи до уваги, що під час судового розгляду не було встановлено обставин, які б могли слугувати для постановлення окремої ухвали, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для її постановлення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254, 267 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними бездіяльності, вчинених Державною казначейською службою України - відповідачем на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року по справі № 820/2103/13-а та порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 09.12.2013 року.

Головуючий суддя Н.А.Полях

судді А.І. Бабаєв

О.О. Біленський