Ухвала суду № 35872359, 31.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 р.Справа № 818/1685/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Шевцової Н.В.

Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представників позивача Савченко В.А.

Дульська Ю.В.

представника відповідача Курило Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2013р. по справі № 818/1685/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Охтирський пивоварний завод"

до Охтирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити первні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Охтирський пивоварний завод» (далі за текстом - ПАТ «Охтирський пивоварний завод», позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби (далі за текстом - Охтирська ОДПІ, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.11.2012 року № 0000452332 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 308381,0 грн. (в т.ч. основний платіж - 308380,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1,0 грн), № 0000362332 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 846312,0 грн. (в т.ч. основний платіж - 832798,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13511,0 грн.);

- визнати протиправними дії щодо внесення в акт перевірки висновку щодо заниження позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток;

- зобов'язати виключити із акту перевірки висновки щодо заниження податку на додану вартість на суму 308380,0 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 832798,0 грн.; зобов'язати ГУ ДКУ у Сумській області стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 2294,0грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення винесені Охтирською ОДПІ від 28.11.2012 року № 0000452332 та № 0000362332.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 138.1.1 п.138.1, п.п. 138.8.1 п. 138.8, п.п. 138.10.1 п.138.10, п.п. 138.10.6 п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, 228 Цивільного кодексу України та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Охтирська ОДПІ зазначає про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та постачальниками - ТОВ «Інтерагро 2007», ТОВ «ТПК «Арсенал», неможливість підтвердження поставок товару складеними первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, а також про завищення ПАТ «Охтирський пивоварний завод» загальновиробничих витрат за рахунок подвійного відображення у складі витрат та завищення адміністративних витрат за рахунок включення витрат з отримання послуг від фізичних осіб-підприємців, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 24.09.2012 року по 02.11.2012 року Охтирською ОДПІ проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ «Охтирський пивоварний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 09.11.2012 року № 266/2332/00383053, яким встановлено порушення, що стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, а саме:

- п.п. 138.1.1 п.138.1, п.п. 138.8.1 п. 138.8, п.п. 138.10.1 п.138.10, п.п. 138.10.6 п.138.10 ст. 138, п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 832798,0 грн.

- п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 308380,0 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 28.11.2012 року № 0000452332 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 308381,0 грн. (в т.ч. основний платіж - 308380,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1,0 грн), № 0000362332 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 846312,0 грн. (в т.ч. основний платіж - 832798,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13511,0 грн.) залишені без змін.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того що, господарські операції з поставки товару фактично здійснені, направлені на настання правових наслідків та підтверджені належним чином складеними первинними документами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені Охтирською ОДПІ є незаконними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Так, згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України)

У відповідності з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, підтверджений податковими накладними.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, до складу витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) та підтверджені відповідними первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що підставами для визначення грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток стало встановлення господарських відносин позивача з постачальниками - ТОВ «Інтерагро 2007», ТОВ «ТПК «Арсенал», які реально не відбулись, а тому, на думку податкового органу, є нікчемними.

Так, між ПАТ «Охтирський пивоварний завод» (покупець) та ТОВ «Інтерагро 2007» (продавець, м. Рогатин, Івано-Франківська обл.) був укладений договір купівлі-продажу № 31-03/11 від 31.03.2011 року, предметом якого є придбання цукру білого кристалічного.

Відповідно п.п. 2.2. цього договору товар відпускався зі складу ВАТ «Володимирцукор» за адресою: Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Луцька 230, що використовується продавцем на підставі договору зберігання цукру № 31/03-11 від 31.03.2011 року.

За видатковими накладними товар отримувався, а за прибутковими накладними оприбутковувався уповноваженими робітниками позивача на центральному матеріальному складі. Оплата здійснювалась шляхом перерахування безготівкових коштів платіжними дорученнями. Постачальником по факту постачання товару виписані податкові накладні. На підставі вказаних первинних документів позивачем було сформовано податковий кредит та витрати.

Колегія суддів зазначає, що у вказаних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Транспортування товару зі складу ВАТ «Володимирцукор» за адресою: Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Луцька 230 до складу позивача здійснювалось на підставі договору № 12757 від 01.02.2007 року про транспортно-експедиційне обслуговування укладеного між ЗАТ «Оболонь» (Експедитор) та ПАТ «Охтирський пивоварний завод» (Замовник) третіми особами залученими експедитором, що передбачено умовами цього договору і підтверджується товарно-транспортними накладними, витягом з книги обліку ТМЦ, які ввозяться на територію заводу, довідкою Управління ДСО при УМВС в Сумській області та реєстрами перевезень товару і тари.

Придбаний товар був використаний в господарській діяльності позивача, що підтверджується лімітно-заборними картками на відпуск цукру у виробництво, звітом про приготування сиропів та напоїв, звітами витрат сировини при виробництві безалкогольних напоїв.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що твердження податкового органу щодо неповного заповнення реквізитів товарно-транспортних накладних не може вважатися належним доказом відсутності реальності здійснених позивачем правочинів, оскільки вони, з урахуванням інших доказів наявних в матеріалах справи, в повній мірі ідентифікують факти транспортування окремих партій цукру, у кількості, визначеній у видаткових накладних, від продавця та отримання уповноваженим робітником покупця.

Невідповідність даних в товарно-транспортних та видаткових накладних про особу - отримувача товару з даними журналу реєстрації доручень не можуть бути доказами нікчемності правочинів за вказаними господарськими операціями з огляду на наявні в матеріалах справи накази про прийняття на роботу та довіреності на ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що вказує на встановлення уповноваженої особи, що приймала участь в здійсненні господарських операцій (отримання цукру за місцезнаходженням позивача).

При цьому, матеріали справи також містять постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року у справі № 2а-1870/6954/12, яка була 10.12.2012 року залишена без змін Харківським апеляційним адміністративним судом, та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року у справі № № 2а-1870/7254/12.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що висновки податкового органу щодо відсутності реальності здійснення правочинів між ПАТ «Охтирський пивоварний завод» та ТОВ «Інтерагро 2007», що виконувались протягом травня та липня 2011 року є безпідставними і документально не підтвердженими.

Положеннями ч. 1 ст. 72 КАС України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерагро 2007», зокрема факт транспортування товару від постачальника до покупця.

Також, ПАТ «Охтирський пивоварний завод» в травні 2011 року придбано у ТОВ «ТПК «Арсенал» металеві вироби (труби н/ж, оводи н/ж та переходи). Придбання здійснювалось згідно виставлених рахунків-фактур. Необхідність придбаного товару була обумовлена проведенням ремонту цеху позивача, що встановлено актом перевірки та не заперечується відповідачем.

Так, за видатковими накладними товар отримувався, а за прибутковими накладними оприбутковувався уповноваженими робітниками позивача на центральному матеріальному складі. Оплата здійснювалась шляхом перерахування безготівкових коштів платіжними дорученнями. Постачальником по факту постачання товару виписані податкові накладні. На підставі вказаних первинних документів позивачем було сформовано податковий кредит та витрати.

Колегія суддів зазначає, що у вказаних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Транспортування товару здійснювалось за рахунок позивача компанією-перевізником ТОВ «Ін-тайм», що підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг з організації перевезення вантажів № ОУ-0009921 від 31.05.2011 року.

Отже, матеріалами справи також підтверджується факт реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТПК «Арсенал».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту через анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ТПК «Арсенал» та неможливості видання ним податкових накладних, з огляду на те, що господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом вчинялись в травні 2011 року, а скасування свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ТПК «Арсенал» відбулося 03.06.2011 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем нікчемності зазначених угод, оскільки позивачем виконані всі умови укладених договорів та використання придбаного товару в межах власної господарської діяльності .

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності правочинів, укладених ТОВ «Інтерагро 2007» та ТОВ «ТПК «Арсенал» з постачальниками та покупцями, зокрема з позивачем, ПАТ «Охтирський пивоварний завод», оскільки порушення вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковий кодекс України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.2011року): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься постанова про закриття кримінального провадження стосовно діяння службових осіб позивача та ТОВ «Інтерагро 2007» з огляду на відсутність суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, тобто встановлений факт відсутності вини (умислу).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також зазначає, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Іншою підставою для нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток став висновок Охтирської ОДПІ про завищення інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат на загальну суму 558404,0 грн. за рахунок надання благодійної допомоги неприбутковим організаціям та профспілковій організації на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі, що перевищує 4% оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік на суму 68594,0грн та подвійного включення їх до інших витрат операційної діяльності у сумі 489810,0грн.

Між тим, подвійне включення до інших витрат операційної діяльності суми 489810,0грн. позивачем заперечується.

Відповідно до п.п. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема:

а) суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у ст. 157 цього розділу в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

б) суми коштів, перераховані роботодавцями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, передбачені колективними договорами (угодами) відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в межах чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік з урахуванням положень абз. "а" під. 138.10.6 п. 138.10 цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи показники податкової звітності з податку на прибуток позивача за 2010, 2011 роки, суми наданої благодійної допомоги в 2011, 2012 роках не перевищували чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік, а тому доводи податкового органу є безпідставними.

Наступною підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток стало встановлене податковим органом завищення позивачем загальновиробничих витрат на загальну суму 119931,0 грн. за рахунок подвійного відображення витрат по забезпеченню виплат відпусток працівників по рядку 06.1.8 «Витрати на обслуговування виробничого процесу» додатку ЗВ та по рядку 05.1 «Собівартість придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг)» додатку СВ до декларації на прибуток за 2 квартал, 2-3 квартал та 2-4 квартал 2011 року.

Також, Охтирська ОДПІ вказує на порушення п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме на завищення адміністративних витрат на 46500,0 грн. за рахунок включення до витрат, сум сплачених за отримання аудиторських та юридичних послуг від фізичних осіб - підприємців (ФОП ОСОБА_7 та Приватний аудитор ОСОБА_8), які знаходяться на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок).

Між тим, колегія суддів не може погодитися з доводами відповідача, з урахуванням наступного.

Відповідно до п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Колегія суддів зазначає, що положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі за текстом - Порядок), затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За приписами Порядку результати документальних перевірок у разі встановлення порушень оформлюються у формі акта, який є носієм доказової інформації та має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства. Порядком визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, які підтверджують наявність факту порушення. Вказане дозволяє стверджувати, що будь-який висновок акта перевірки органу державної податкової служби щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником податків зобов'язань перед бюджетом має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих у ході перевірки.

Натомість, акт перевірки № 266/2332/00383053 від 09.11.2012 року, складений відповідачем, вказаним вимогам Порядку не відповідає. Відповідачем, окрім тверджень викладених в акті перевірки та апеляційній скарзі про подвійне включення до складу витрат сум наданої благодійної допомоги, виплат відпусток працівників та віднесення до складу витрат сум сплачених ФОП ОСОБА_7 та Приватному аудитору ОСОБА_8 не наведено та не залучено до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, отриманих у ході перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Охтирською ОДПІ у м. Полтаві не доведено факти відсутності реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Інтерагро 2007» та ТОВ «ТПК «Арсенал», не підтверджено належними та допустимими доказами факти подвійного включення до складу витрат сум наданої благодійної допомоги, виплат відпусток працівників та віднесення до складу витрат сум сплачених ФОП ОСОБА_7 та Приватному аудитору ОСОБА_8 і, як наслідок не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 28.11.2012 року № 0000452332, № 0000362332.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вірних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.05.2013р. по справі № 818/1685/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Катунов В.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Старостін В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 02.08.2013 р.