Рішення № 35869691, 05.12.2013, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 рокуСправа № 912/1485/13 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1485/13

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі", м. Долинська, Кіровоградська область

про стягнення 203 144,86 грн.

Представники сторін:

від позивача - Ткаченко Р.Ю., довіреність № 258/10 від 14.12.12;

від відповідача - Яковлева Т.В., довіреність № 5 від 09.07.13.

В судовому засідання 05.12.2013 р. оголошувалась перерва до 05.12.2013 р. 16:00 год.

Представники сторін приймали участь в судовому засіданні 05.12.2013 р. та після оголошеної перерви в судове засідання не з'явились.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") подано позовну заяву з вимогою стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" 202 810,55 грн. заборгованості, яка складається: 117 159,48 грн. пені, 15 360,17 грн. сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 70 290,90 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати вартості отриманого природного газу в установлені договором строки.

Заявою від 09.10.2013 р. позивач збільшив розмір позовних вимог внаслідок донарахування пені на суму 334,31 грн. та просить стягнути з відповідача: 117 493,79 грн. пені, 15 360,17 грн. сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 70 290,90 грн. 3% річних, що всього становить 203 144,86 грн. (а.с. 46-49).

Повноваження представника позивача на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог визначені довіреністю від 08.07.2013 р. №12/10 (а.с. 50).

Відповідач позовні вимоги заперечив, вказавши на неправильність розрахунків позивача, відсутність вини відповідача, та просить суд в порядку п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнати недійсним пункт 9.3. договору в частині встановлення строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки тривалістю три роки і зменшити розмір пені та штрафних санкцій на 99,9% (а.с. 55-56, 79, 95).

В судовому засіданні 05.12.2013 р. представником позивача позовні вимоги з урахуванням збільшення їх розміру згідно заяви від 09.10.2013 р. підтримано повністю; представником відповідача позов заперечено у відповідності до наведених у відзиві (клопотанні, поясненні) обставин.

У відповідності до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд розглядає справу з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, наведенні в обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2010 р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ТОВ "Долинські об'єднанні мережі" (Покупець) укладено договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання №03/11-ТЕ (далі по тексту - Договір) (а.с. 13-17).

Предметом вказаного Договору є поставка Покупцеві імпортованого природного газу в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року в обсязі до 3 150 тис. куб.ч. з відповідним помісячним розподілом та за погодженою в Договорі ціною (з урахуванням внесених до Договору змін) (а.с. 21, 22).

Згідно з пунктом 1.1. Договору газ, що продається за вказаним Договором, використовується Покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом вказаного Договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено поетапну оплату за природний газ в наступному порядку:

перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (931) числа місяця поставки;

остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додатком №1 до Договору поставки природного газу сторонами погоджено, що обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця. Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та Покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого Постачальником. (а.с. 18-20).

Згідно пункту 10.1. Договору даний Договір поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2011 р. та діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 р. включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Зазначені вище та інші умови Договору погоджені між сторонами шляхом підписання такого Договору представниками сторін та скріплення печатками підприємств.

Господарський суд враховує, що відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; газопостачальним підприємством (постачальник) є суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами; споживач - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину (ст. 1 Закону).

За вимогами статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

З матеріалів справи слідує, що згідно до статуту ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 29.12.2010р., позивач є самостійним суб'єктом господарювання з правами юридичної особи, предметом діяльності якого є, зокрема, постачання природного газу за регульованим та нерегульованим тарифом (а.с. 27-33).

Відповідач, в свою чергу, є споживачем природного газу, у т.ч. на умовах Договору №03/11-ТЕ від 31.12.2010 р., укладеного з позивачем у даній справі.

За приписами статей 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на виконання умов договору №03/11-ТЕ від 31.12.2010 р. в період з січня по квітень 2011 р. поставив відповідачеві природний газ в обумовлені Договором строки, обсяги та ціною. Приймання-передача газу оформлена відповідними актами від 31.01., 28.02, 31.03., 30.04.2011 р., які підписано без зауважень постачальником, покупцем, а також газорозподільною організацією (а.с. 23-26). У названих актах визначено фактичні обсяги переданого газу, його ціна та вартість.

Натомість, відповідач, за розрахунком позивача, порушив договірні строки опати за отриманий природний газ, допустивши прострочення відповідних платежів.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.

В силу частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Сторонами в підпункті 7.3.1. пункту 7.3. Договору встановлено, що у разі порушення Покупцем умов п. 4.1. цього Договору (порядок здійснення оплати), Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Згідно з пунктом 9.3. Договору строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки; неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій передбачено, зокрема статтями 231, 232 Господарського кодексу України. Щодо стягнення пені, то її розмір не повинен перевищувати граничного розміру пені, встановленого Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань".

В силу приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Разом з цим, пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено позовну давність в один рік. Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом.

Поняття позовної давності наведено в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За вимогами частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту викладеного слідує, що сторонами за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управлена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статті 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Однак, сторони в другому реченні пункту 9.3 Договору, яким передбачили нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки встановили, що строк позовної давності починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення з позовом. Вказане суперечить вимогам частини 2 статті 260, статті 261 Цивільного кодексу України та частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким, чином, оскільки останнє речення пункту 9.3. Договору №03/11-ТЕ від 31.12.2010 р. суперечить вимогам статей 260, 261 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, вказаний пункт підлягає визнанню недійсним в частині порядку нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.12.2012 року №17/034-11, Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 22.01.2013 р. №01-06/85/2013.

Отже, розрахунок позивачем пені в порядку, встановленому ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, є правомірним (а.с. 47-48).

Натомість, контророзрахунок відповідача господарський суд вважає безпідставним, так як такий розрахунок не підтверджений документально та не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо періоду нарахування пені (а.с. 117-118). Так, згідно наданого розрахунку відповідач закінчує період нарахування пені 21.08.2011 р. по строкам прострочення виконання зобов'язання з 21.03., 21.04., 21.05.2011 р., що не відповідає положенням ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Господарський суд враховує, що позивач згідно наданого розрахунку нараховує пеню за наступні періоди прострочення та в розмірах:

21.02.2011 р. - 22.08.2011 р. по зобов'язанням з оплати вартості отриманого природного газу в січні 2011 р., що в загальній сумі складає 14 535,91 грн. пені;

21.03.2011 р. - 21.09.2011 р. по зобов'язанням з оплати вартості отриманого природного газу в лютому 2011 р., що в загальній сумі складає 59 066,43 грн. пені;

21.04.2011 р. - 21.10.2011 р. по зобов'язанням з оплати вартості отриманого природного газу в березні 2011 р., що в загальній сумі складає 35 818,93 грн. пені;

21.05.2011 р. - 21.11.2011 р. по зобов'язанням з оплати вартості отриманого природного газу в квітні 2011 р., що в загальній сумі складає 8 072,52грн. пені;

всього в розмірі 117 493,79 грн. пені.

Між тим, у наведеному розрахунку позивачем не враховано приписи ч. 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Так, сторонами у Договорі погоджено, що остаточний розрахунок за спожитий відповідачем газ здійснюється останнім на підставі акту приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто, в даній ситуації останнім днем строку для оплати є 20 число місця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, 20.02.2011 р. та 20.03.2011 р. були вихідними днями (неділя), а тому включення днів 21.02.2011 р. та 21.03.2011 р. до періоду прострочення для нарахування пені є неправомірним, так як вказані дні є останнім днем плати.

Отже, пеня по зобов'язанням з оплати вартості отриманого газу в січні та в лютому 2011р. підлягає нарахуванню з 22.02.2011 р. та з 22.03.2011 р., що в межах наведеного позивачем розрахунку становить: 14 223,63 грн. та 58 823,34 грн.

З урахуванням наведеного, загальний розмір пені становить 116 938,42 грн. Правові підстави для стягнення пені в розмірі 555,37 грн. відсутні.

Разом з цим, відповідач просить зменшити розмір пені до 99,9%, про що надано відповідне письмове клопотання. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач послався на відсутність вини у несвоєчасному виконанні зобов'язання, оскільки причиною несвоєчасного розрахунку є невиплата відповідачеві з державного бюджету субвенцій з різниці в тарифах. Відповідач вказує, що є стратегічним підприємством, основними контрагентами якого є населення, дитячі садки, школи, лікарні та інші бюджетні організації, тоді як сума штрафних санкцій є надмірно великою і її стягнення може поставити під загрозу усю господарську діяльність підприємства.

Позивачем клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечено з тих підстав, що відповідачем не надано доказів укладення договорів з погашення заборгованості з різниці в тарифах; укладений між сторонами Договір є обов'язковим до виконання обома сторонами; несплата коштів боржниками погіршує розрахункову дисципліну позивача за імпортований природний газ та веде до зменшення податкових надходжень до Державного бюджету України; інших джерел погашення заборгованості за природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку з своїх контрагентів, у позивача не існує (а.с. 70-74).

Дослідивши доводи сторін щодо зменшення розміру штрафних санкцій, господарський суд вважає необхідним зменшити їх розмір до 50 відсотків від заявленої до стягнення суми, враховуючи наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України закріплено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до укладеного між сторонами Договору, стягнення за яким є предметом спору, поставлений відповідачеві природний газ призначений для використання виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, прострочення платежу за Договором виникло при невідшкодуванні суми, що є різницею у тарифах (а.с. 60, 62, 97-108). Крім того, з наданого відповідачем до справи звіту про фінансові результати за 9 місяців 2013 р. слідує, що ТОВ "Долинські об'єднані мережі" є збитковим підприємством (а.с. 111).

Таким чином, оскільки на можливість розрахунку відповідача за поставлений природний газ вплинули затверджені тарифи та враховуючи несвоєчасне відшкодування відповідачеві відповідної різниці в тарифах; приймаючи до уваги виконання відповідачем зобов'язання по сплаті основного боргу та відсутність на час розгляду справи заборгованості з вартості отриманого природного газу за Договором; враховуючи майновий стан відповідача, господарський суд вважає наявними підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Водночас, з огляду на необхідність придбання позивачем природного газу, що постачається споживачам України, та обов'язковість дотримання строків розрахунків, виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, господарський суд вважає, що зменшення згідно клопотання відповідача суми пені до 99,9% є надмірно великим, а достатнім, розумним та справедливим буде зменшення суми пені на 50%.

При цьому, господарський суд вважає необхідним зазначити, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 58 469,21 грн. У задоволенні позову про стягнення пені в іншій частині господарський суд відмовляє.

Вимоги позивача про стягнення інфляційних в сумі 15 360,17 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в силу наступного.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора та не залежить від вини відповідача. При цьому, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунках в банку та неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняють боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи, що зі сторони відповідача мало місце прострочення сплати грошових коштів, вимога позивача про стягнення інфляційних за період з березня 2011 р. по січень 2013 р. згідно наведеного розрахунку є правомірною та підлягає задоволенню (а.с. 6-7).

Також підлягають стягненню 3% річних, однак в меншій сумі внаслідок неправильного визначення позивачем періоду нарахування під час їх розрахунку.

Як зазначалось вище, 20.02.2011 р. та 20.03.2011 р. були вихідними днями (неділя), а тому включення днів 21.02.2011 р. та 21.03.2011 р. до періоду прострочення для нарахування 3% річних є неправомірним.

Таким чином, згідно здійсненого господарським судом розрахунку та в враховуючи розрахунок позивача, сума 3% річних підлягає нарахуванню з 22.02.2011 року та з 22.03.2011р. та становить:

за період з 22.02.2011 року по 27.02.2011 року - 366,62 грн.;

за період з 28.02.2011 року по 21.03.2011 року - 897,10 грн.;

за період з 22.03.2011 року по 23.03.2011 року - 206,14 грн.

В іншій частині розрахунок позивача є правильним.

З урахуванням наведеного та в межах наданого позивачем розрахунку, загальний розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача за період з 22.02.2011 року по 21.12.2012 року становить 70 171,20 грн.

Клопотання відповідача, викладене у відзиві на позов, про визнання господарським судом недійсним пункту 9.3 Договору частині, де строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки, задоволенню господарським судом не підлягає. Така редакція Договору не протирічить ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Господарський суд у названій частині Договору не встановив порушень вимог законодавства.

Судовий збір у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, з огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, господарський суд стягує судовий збір з відповідача в частині вимог про стягнення пені, яка зменшення за рішенням суду. Судовий збір за визнання договору недійсним покладається на обидві сторони, оскільки згідно пункту 3.17.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82, 82-1, п. 1 ч. 1 ст. 83, ст. ст. 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Визнати недійсним пункт 9.3 договору № 03/11-ТЕ від 31.12.2010 р., укладеного між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі", в частині нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Стягнути з дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) на користь Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 573,50 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" (28500, Кіровоградська область, Долинський район, м. Долинська, вул. Нова-80-Б; ідентифікаційний код 35182733) на користь Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 573,50 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" (адреса: 28500, Кіровоградська область, Долинський район, м. Долинська, вул. Нова-80-Б; ідентифікаційний код 35182733) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 31301827) - 144 000,58 грн., з яких: 58 469,21 грн. пеня, 15 360,17 грн. сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 70 171,20 грн. 3% річних, а також 4 049,39 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копію рішення направити дочірній компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; товариству з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" за адресою: 28500, Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Нова, 80-Б.

Повне рішення складено 10.12.2013 р.

Суддя В.В.Тимошевська