Постанова № 35859835, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 5021/1897/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.09.13у справі№ 5021/1897/2011 Господарського суду Сумської області за позовомСумської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Сумської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаГоловне управління Держземагентства у Сумській області простягнення 12 948,66 грн. та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за участю представників сторін від:

прокурора: Боднарчук В.М. (посв. № 023013).

Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Сумська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Сумської міської ради звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,1603 га земель державної форми власності, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Д.Коротченка, 12/1, та стягнення 12 948,66 грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного використання земельної ділянки. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що відповідач самовільно, за відсутності правовстановлюючих документів використовує спірну земельну ділянку шляхом встановлення дерев'яного паркану навколо будівельного майданчику. При цьому позивач посилався на приписи статей 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.07.13, ухваленим суддею Зайцевою І.В., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь держави 12 948,66 грн. заподіяної шкоди. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції визнав доведеним факт самовільного використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1603 га. У решті позову суд відмовив, встановивши обставини звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. При цьому суд першої інстанції керувався приписами статей 125, 126, 221 Земельного кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бондаренко В.П. - головуючий, Ільїн О.В., Россолов В.В., постановою від 20.09.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробничо-комерційна компанія "Федорченко" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів касаційної скарги, скаржник вказує на недослідження судами обставин щодо тривалості самовільного зайняття земельної ділянки, а також обставин заподіяння майнової шкоди позивачу. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 22, 549, 1166 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Сумської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що за результатами проведеною Головним управлінням Держкомзему у Сумській області перевірки дотримання відповідачем вимог земельного законодавства складено акт № 265 від 14.06.11, в якому встановлений факт самовільного зайняття останнім земельної ділянки площею 0,1603 га земель житлової та громадської забудови внаслідок встановлення дерев'яного паркану навколо будівельного майданчика відповідача. Також управлінням було внесено припис № 166 від 14.06.11 про усунення порушення земельного законодавства та складно протокол про адміністративне правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимоги Сумської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, заявлені в інтересах держави в особі Сумської міськради до ТОВ "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,1603 га, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Д.Коротченка, 12/1, та стягнення 12 948,66 грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного використання земельної ділянки. Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки) унормовано, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до приписів статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, зокрема, шляхом укладення договору оренди землі. Приписами статті 125 вказаного Кодексу унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з вимогами статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди земельної ділянки оформлюється договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" унормовано, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Дослідивши всі обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій установили факт використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" земельної ділянки площею 0,1603 га, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Д.Коротченка, 12/1 без правовстановлюючих документів, тобто самовільно. Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Між тим, судами встановлено, що звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки відбулось в добровільному порядку, про що свідчить акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складений Головним управлінням Держкомзему у Сумській області від 20.07.11 № 353. Оскільки із позовом прокурор звернувся 11.08.11, тобто вже після звільнення земельної ділянки, висновок судів про відмову у позові в частині зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку визнається правомірним. Статтею 211 Земельного кодексу України визначено, що за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Розрахунок розміру шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки, визначається відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.07 № 963. Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з зазначеною методикою відповідачу визначено розмір шкоди в сумі 12 948,66 грн., заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Враховуючи встановлений попередніми судами факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для стягнення з відповідача заподіяних державі внаслідок цього збитків в розмірі спірної суми. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.13 у справі № 5021/1897/2011 Господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець