Постанова № 35856470, 04.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року № 813/6542/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представників позивача Марківа Н.В., Мисак О.С.

представника відповідача Кохана А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт» до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000322200 від 14.05.2013 року, №0000302200 від 14.05.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт» (надалі - ТзОВ «АБМ-Експорт») звернулося до суду з позовною заявою від 23.08.2013 року до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області), у якій, згідно усних уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000322200 від 14.05.2013 року, №0000302200 від 14.05.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які були прийняті на підставі акту перевірки №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року, необґрунтованим, оскільки ТзОВ «АБМ-Експорт», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по операціях із ТзОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року, а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні отриманих послуг по цих же операціях.

Позивач стверджує, що операції між ТзОВ «АБМ-Експорт» та ТзОВ «Елтіс» у зазначений вище період носили реальний і товарний характер. Так, ТзОВ «Елтіс» надавало ТзОВ «АБМ-Експорт» транспортно-експедиційні послуги та транспортне обслуговування при основній господарській діяльності позивача - торгівлі м'ясом і м'ясними продуктами. На замовлення позивача ТзОВ «Елтіс» організовувало та здійснювало транспортування товарів, торгівля якими провадилася ТзОВ «АБМ-Експорт» та такі операції, на думку позивача, носили безумовно реальний характер та дійсно мали місце. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами-заявками, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), товарно-транспортними накладними, фактом оплати операцій, податковими накладними та іншими документами. Також позивач вказує на те, що такі операції є необхідною умовою при здійсненні його господарської діяльності, яка передбачає закупівлю та реалізацію м'ясної продукції на території України, для чого необхідним є її транспортування.

У зв'язку із вказаним, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій Підприємства та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України.

Враховуючи наведені ним доводи, позивач стверджує, що ним було правомірно віднесено до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, витрати по операціях із ТзОВ «Елтіс», підтверджені первинними та розрахунковими документами. А також, ним було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні придбаних в ТзОВ «Елтіс» послуг.

Окрім того, позивач зазначає, що відповідачем було покладено в основу обґрунтування акта перевірки №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року дані акта №1005/22-10/30782038 від 15.03.2013 року, складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва, яким зафіксовано факти порушення податкового законодавства ТзОВ «Елтіс» та нездійснення ним (ТзОВ «Елтіс») жодної реальної господарської діяльності. Однак, дії ДПІ у Печерському районі м.Києва по складенні вказаного акта були визнані в судовому порядку протиправними. А тому, на думку позивача, його дані не можуть підтверджувати нереальність операцій між ТзОВ «АБМ-Експорт» та ТзОВ «Елтіс».

Відповідач проти вимог надав заперечення, у яких обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень наступним.

Так, за результатами перевірки позивача податковим органом було встановлено факт безпідставного відображення ТзОВ «АБМ-Експорт» у податковому обліку господарських операцій із ТзОВ «Елтіс», які фактично не мали місце.

Відповідач зазначає, що податковим органом було встановлено факти, які свідчать про неможливість здійснення реальних господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Елтіс». Зокрема, відповідач посилається на окремі недоліки, які містяться в товарно-транспортних накладних, актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та договорах-заявках, які, на його думку, свідчать про документування таких операцій на папері без їх реального здійснення. Окрім того, відповідач зазначає також, що предметом документованих операцій є транспортне перевезення товару, яке організовувалося та здійснювалося ТзОВ «Елтіс» і пов'язане з використанням транспортних засобів. Однак, відповідач вказує на те, що зафіксовані у наявних документах транспортні засоби не належать ТзОВ «Елтіс», окремі з них взагалі не придатні для здійснення такого типу операцій (напр. мотоцикл), а також наявні показання власників таких транспортних засобів, в яких вони свідчать про відсутність будь-яких правовідносин із ТзОВ «АБМ-Експорт» або ТзОВ «Елтіс».

Окрім того, інші підстави для винесення спірного податкового повідомлення-рішення відображені податковим органом у відповідному акті перевірки. Зокрема, у ньому наявне посилання на зміст акту №1005/22-10/30782038 від 15.03.2013 року, складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва, яким було засвідчено факти порушення податкового законодавства ТзОВ «Елтіс» та не здійснення ним жодної реальної господарської діяльності. Відповідно, відповідач вважає, що оскільки встановлено, що ТзОВ «Елтіс» не могло здійснювати жодних господарських операцій, тому й операції між ТзОВ «АБМ-Експорт» і ТзОВ «Елтіс» є нереальними.

Отож, відповідач стверджує, що наявні докази підтверджують, що позивач не здійснював реальних господарських операцій із ТзОВ «Елтіс», документував їх лише формально з метою отримання податкових вигод та допустив порушення податкового законодавства, а відповідно, спірні податкові повідомлення-рішення ДПІ вважає такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України та дійсних обставин справи і підстав для їх скасування не вбачає.

Ухвалами судді від 27.08.2013 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просили позов задовольнити й визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000322200 від 14.05.2013 року, №0000302200 від 14.05.2013 року, судові витрати покласти на відповідача.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, вказав на правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень №0000322200 від 14.05.2013 року, №0000302200 від 14.05.2013 року, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, просив у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «АБМ-Експорт» як юридична особа зареєстроване державним реєстратором Кам'янка-Бузької РДА 08.09.2005 року. На податковий облік позивача взято 09.09.2005 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «АБМ-Експорт» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 13.09.2005 року.

У період із 10.04.2013 року по 16.04.2013 року відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТзОВ «АБМ-Експорт» з питань перевірки наявності фінансово-господарських відносин дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операцій з ТзОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року, у якому зафіксовано порушення ТзОВ «АБМ-Експорт»:

- п.п.198.1-198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту з ПДВ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 128 423,33 грн. за січень-листопад 2012 року;

- п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та завищення витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, всього сумі 642 116,67 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в сумі 134 844 грн. за 1-4 квартали 2012 року.

На підставі вказаного акту відповідачем 14.05.2013 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0000322200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (+128 423,33 грн.) та штрафними санкціями (64 211,67 грн.), а також податкове повідомлення-рішення №0000302200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств (+134 844 грн.) та штрафними санкціями (67 422 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями податного органу позивач скористався правом на адміністративне оскарження. Рішенням Головного управління Міндоходів у Львівській області №4913/10/10-3005/317 від 10.07.2013 року за результатами розгляду первинної скарги така скарга позивача була залишена без задоволення. Аналогічне рішення про залишення скарги без задоволення було прийняте Міндоходів України за рішенням №8628/6-99-99-10-01-15 від 12.08.2013 року про результати розгляду скарги.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із даною позовною заявою, у якій обґрунтовує неправомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень та визначення контролюючим органом суми грошових зобов'язань за ними.

Суд зазначає, що п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно вимог Податкового кодексу України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст.54 Податкового кодексу України, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Отже, підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень є, зокрема, встановлення в результаті перевірок діяльності платника податків відповідних порушень.

Пунктом 86.1 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Отож, у даному випадку, порушення позивачем податкового законодавства, виявлені у результаті перевірки повинні бути зафіксовані у відповідному акті. У випадку, якщо такі порушення свідчать про заниження або завищення суми податкових зобов'язань позивача, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, відповідач вправі самостійно визначити суму грошових зобов'язань позивача та винести відповідні податкові повідомлення-рішення.

У даному випадку, як підстава для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень наводиться акт про результати документальної невиїзної перевірки №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року, проведений відповідачем.

Як слідує із зазначеного акту, висновки контролюючого органу - відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на даних іншого акта - акта №1005/22-10/30782038 від 15.03.2013 року, складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва, яким було зафіксовано факти порушення податкового законодавства ТзОВ «Елтіс». Суд, дослідивши акт про результати документальної невиїзної перевірки №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року, приходить до висновку, що викладені відповідачем в ньому обставини порушень фактично зводяться до цитування згаданого акта №1005/22-10/30782038 від 15.03.2013 року, складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва. При цьому, суд відзначає, що згаданим актом ДПІ у Печерському районі м.Києва не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем (ТзОВ «АБМ-Експорт»), а встановлено виключно порушення законодавства, які, на думку податкового органу, були допущені ТзОВ «Елтіс».

У той же час, як вбачається зі змісту акта про результати документальної невиїзної перевірки №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року, відповідач не досліджував та не виклав жодних інших обставин і доказів порушень податкового та іншого законодавства, допущених зі сторони ТзОВ «АБМ-Експорт», обмежившись лише викладенням обставин порушення законодавства, які були допущені ТзОВ «Елтіс».

На переконання суду такі дії податкового органу (ґрунтування висновків про порушення закону позивачем виключно на даних про порушення закону, допущених іншою особою) є неправомірними, оскільки порушують правило індивідуальної відповідальності платника податків. Правило індивідуальної відповідальності полягає у тому, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Зазначене відповідає нормі ст.61 Конституції України, за якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто, певна особа не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших осіб.

А тому, враховуючи індивідуальний характер відповідальності платника податків, притягнення його до відповідальності чи настання для нього інших негативних наслідків, повинні базуватися перш за все на доказах, які підтверджують порушення законодавства саме такою конкретною особою (в даному випадку - позивача), для чого необхідною умовою є детальне дослідження діяльності саме того платника податків, який притягується до відповідальності (позивача).

Зазначене правило індивідуальної відповідальності платника податків знайшло своє відображення та підтвердження і в практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні в справі «Булвес» АД проти Болгарії» та у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії».

Окрім того, суд бере до уваги ту обставину, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2013 року у справі №826/4890/13-а було визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м.Києва по проведенню зустрічної звірки ТзОВ «Елтіс» та визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м.Києва по оформленню результатів звірки ТзОВ «Елтіс» у формі акта №1005/22-10/30782038 від 15.03.2013 року. Зазначене рішення було залишене без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 року у справі №826/4890/13-а. Отож, у відповідності до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України таке рішення набрало законної сили. У зв'язку із наведеним, суд констатує, що фактично всі обставини, на яких ґрунтувалися висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства та які викладені в акті про результати документальної невиїзної перевірки позивача №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року, на даний час відпали. При цьому, зі змісту акта про результати документальної невиїзної перевірки позивача №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року не вбачається належне дослідження відповідачем господарської діяльності саме позивача (ТзОВ «АБМ-Експорт»), з врахуванням усіх доказів її неналежного здійснення та, відповідно, допущення ним (позивачем) порушень податкового законодавства. А тому, у значній мірі через недотримання відповідачем правила індивідуальної відповідальності платника податків, акт про результати документальної невиїзної перевірки позивача №132/22-0/33672083 від 22.04.2013 року на даний час не містить належних та обґрунтованих доказів порушення позивачем податкового законодавства.

У той же час, уже в ході розгляду справи в суді, відповідачем було наведено інші аргументи, які, на його думку, свідчать про порушення позивачем податкового законодавства. При цьому, суд вважає за необхідне відзначити недосконалість такого підходу податкового органу до здійснення покладених на нього повноважень, оскільки, на переконання суду, порушення податкового законодавства, унаслідок яких особа притягається до відповідальності, повинні встановлюватися належним чином та в порядку, визначеному законом, до моменту застосування до платника податків заходів відповідальності, а не постфактум. Однак, суд не може ухилятися від оцінки усіх поданих сторонами доказів, хоча, як уже зазначено, вони й не були основою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень та не відображалися у відповідному акті перевірки.

Так, стверджуючи про нереальність господарських операцій між ТзОВ «АБМ-Експорт» з ТзОВ «Елтіс» відповідач має на увазі відсутність таких операцій у реальності та їх фактичне нездійснення. На підтвердження чого відповідач посилається на те, що транспортні засоби, які вказані у первинних документах (а це - договори-заявки, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), товарно-транспортні накладні, податкові накладні) не належать ТзОВ «Елтіс». У зв'язку наведеним, суд відзначає, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку особи, яка надає транспортні послуги чи транспортно-експедиційні послуги, по наданню їх із використанням виключно транспортних засобів належних такій особі. При цьому, не виключене використання в таких операціях транспортних засобів, що не належать перевізнику чи експедитору, які він однак може використовувати на інших правових засадах - наприклад, за договором із власником або ж навіть без достатніх правових підстав, позаяк факт порушення закону контрагентом позивача не повинен впливати на самого позивача.

Зазначене підтверджується й листом ТзОВ «Елтіс», копія якого долучена до матеріалів справи, про те, що для надання транспортно-експедиційних послуг ТзОВ «Елтіс» залучає як свої ресурси, так і ресурси третіх осіб шляхом пошуку вільних машин у вказаних у заявках напрямках. Тобто, ТзОВ «Елтіс» здійснювало пошук і залучення транспортних засобів та організовувало перевезення вантажу, у відповідності до критеріїв замовлення, здійсненого позивачем. Така діяльність відповідає суті господарських операцій по наданню транспортних та транспортно-експедиційних послуг, які, як вбачається із зібраних доказів та інших матеріалів справи, надавалися позивачеві ТзОВ «Елтіс».

Суд бере до уваги також пояснення та листи-відповіді осіб-власників транспортних засобів, копії та оригінали яких були надані відповідачем та долучені до матеріалів справи. При цьому, критично оцінює їх як докази нереальності спірних операцій, виходячи з наступного.

Так, ОСОБА_6 у листі від 21.10.2013 року повідомив, що протягом 2012 року перевезенням товару від ТзОВ «Елтіс» до ТзОВ «АБМ-Експорт» не займався. Однак, у даному випадку операції, які відповідачем поставлені під сумнів, не полягали у перевезенні від ТзОВ «Елтіс» до ТзОВ «АБМ-Експорт», а полягали у здійсненні перевезень товару від ТзОВ «АБМ-Експорт» до покупців товару (м'ясна продукція). А тому, свідчення ОСОБА_6 не виключають можливості здійснення ним (чи належним йому транспортним засобом) перевезень товарів від ТзОВ «АБМ-Експорт» до інших осіб.

ОСОБА_7 у своєму листі зазначає, що належний йому автомобіль був переданий у користування іншій особі (ОСОБА_8). У свою чергу, ОСОБА_8 у своїх поясненнях засвідчив, що надавав транспортні послуги, але безпосередньо на замовлення ТзОВ «АБМ-Експорт», а ТзОВ «Елтіс» йому невідоме взагалі. Однак, суд не виключає можливості надання транспортних послуг ТзОВ «Елтіс» ОСОБА_8 через посередників, що, відповідно, не виключає можливість використання такого транспортного засобу в спірних операціях.

ОСОБА_9 у листі вказує, що з ТзОВ «АБМ-Експорт» він безпосередньо не співпрацював. Однак, це також не виключає можливості його співпраці з ТзОВ «Елтіс» чи іншою особою, яка могла співпрацювати з ТзОВ «Елтіс», та не виключає можливості здійснення перевезень, які відповідач вважає нереальними.

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 у листах зазначають, що не співпрацювали ані з позивачем, ані з ТзОВ «Елтіс». Однак, як уже було вказано вище та випливає з пояснень ТзОВ «Елтіс», викладених у відповідному листі, вони могли залучатися ТзОВ «Елтіс» через іншу юридичну чи фізичну особу або ж належні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 транспортні засоби могли використовуватися іншими особами (не власниками автомобілів).

ОСОБА_13 у своєму поясненні засвідчив, що надавав у 2012 році транспортні послуги безпосередньо на замовлення позивача та отримував відповідну плату за надані послуги від позивача. Однак, суд вважає, що факт надання послуг безпосередньо ТзОВ «АБМ-Експорт» не виключає можливості надання транспортних послуг й іншим особам (у т.ч. й ТзОВ «Елтіс» безпосередньо або через посередників).

Підсумовуючи, суд прийшов до переконання, що надані відповідачем листи-відповіді осіб-власників транспортних засобів не засвідчують факту не здійснення господарських операцій, які ставляться відповідачем під сумнів, тобто, не підтверджують однозначно ненадання ТзОВ «Елтіс» транспортних і транспортно-експедиційних послуг по перевезенню належного позивачеві товару.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що всього ТзОВ «АБМ-Експорт» було проведено понад сто операцій із перевезення товару, в той час, як відповідач поданими доказами (листами від власників автомобілів) обґрунтовує нереальність лише їх десятої частини. Суд звертає увагу відповідача на те, що він повинен довести нереальність усіх господарських операцій, які на його думку насправді не мали місце, а не лише незначної частки таких операцій.

При цьому, суд також бере до уваги показання допитаних у судовому засіданні свідків-власників транспортних засобів. Так, ОСОБА_6, який у своєму листі вказав, що перевезенням товару не займався, при допиті засвідчив, що належний йому транспортний засіб він передав у 2012 році в користування третій особі. Отже, такий факт вказує на можливість використання транспортного засобу ОСОБА_6 в спірних операціях іншою особою.

Свідок ОСОБА_14, який раніше в листі вказав на те, що він жодних послуг з перевезення не надавав, підтвердив такі свідчення у судовому засіданні. Окрім того, належний йому транспортний засіб є мотоциклом, який не призначений для здійснення операцій із перевезення м'ясної продукції в обсягах і в спосіб, які відображені в первинних документах. Однак, як було встановлено з наданого позивачем листа-відповіді за підписом начальника Центру з надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м.Червоноград, Сокальського та Радехівського районів ГУ МВС України у Львівській області №4363 від 22.11.2013 року, за тим же державним реєстраційним номером зареєстровано чотири різних транспортних засоби - у т.ч. мотоцикл, належний ОСОБА_14, а також мопед, автобус та автомобіль ГАЗ. Відповідно, встановлені в процесі розгляду справи обставини, свідчать про можливість здійснення спірних господарських операцій вказаними у первинних документах транспортними засобами.

При цьому, суд вважає за необхідне висловити критичне ставлення до поданих відповідачем даних про транспортні засоби, які використовувалися в спірних операціях. Так, відповідач стверджує, що такі дані є офіційною інформацією органів Державної автомобільної інспекції України. Зазначені докази викладені у формі роздруківок, у яких відображено інформацію щодо типу/виду транспортного засобу, його державного реєстраційного номера, власника та ін. Однак, суд звертає увагу на те, що такі роздруківки не підписані жодною особою, та не дозволяють стверджувати про вичерпність такої інформації, її достовірність та правомірність отримання. Беручи до уваги згаданий вище лист-відповідь №4363 від 22.11.2013 року, надана відповідачем інформація про транспортні засоби (роздруківки) є сумнівною.

При оцінці дійсності господарських операцій, що були відображені позивачем в обліку, суд бере також до уваги надані позивачем листи від осіб, які придбавали в позивача м'ясну продукцію та на адресу яких провадилося транспортування придбаної продукції. Такі особи підтверджують факти отримання товару (м'ясної продукції) і засвідчують їх поставку з використанням задокументованих транспортних засобів, що відповідачем ставилося під сумнів.

Відповідно, оцінюючи зібрані докази в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність беззаперечних та достатніх доказів неможливості здійснення операцій із використанням зазначених у первинних документах транспортних засобів. Навпаки, встановлені обставини справи свідчать про зворотне, а саме про можливість виконання таких операцій.

Окрім того, суд бере до уваги й докази наявності економічного змісту операцій, які відповідачем ставляться під сумнів та докази потреби в їх реальному здійсненні. Так, позивачем подано документи (договори комісії, накладні, видаткові накладні, податкові накладні тощо), які вказують на факти придбання позивачем м'ясної продукції та факти її подальшої реалізації. Відповідно, суд вбачає у господарських операціях із транспортування м'ясної продукції економічний та підприємницький сенс, оскільки такі дії (транспортування продукції) необхідні для проведення основної діяльності позивача - торгівлі м'ясом (та суміжною продукцією). Зазначене підтверджує зв'язок операцій, які відповідачем ставляться під сумнів, з господарською діяльністю позивача.

Також позивачем надано банківські виписки по особових рахунках, які підтверджують здійснення позивачем оплати на користь ТзОВ «Елтіс» за надані останнім послуги. Зазначені докази підтверджують виконання замовником (позивачем) своїх обов'язків в частині оплати за надані послуги та, відповідно, про спрямування його намірів на реальне здійснення спірних господарських операцій, а також свідчать про реальну зміну майнового стану позивача та сплату позивачем ПДВ у ціні замовлених та наданих послуг.

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, зокрема, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 ст.138 Податкового кодексу України, інші витрати, визначені згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 ст.138, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 статті 138 та у статті 139 Податкового кодексу України.

Витрати операційної діяльності, у відповідності до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд.ІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Позивачем представлено суду документи, які засвідчують реальність здійснення господарських операцій із ТзОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року, а саме: договори-заявки, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), товарно-транспортні накладні, податкові накладні, банківські виписки. При цьому, зазначені документи дозволяють встановити реальне здійснення господарських операцій, їх зміст та є належною підставою, передбаченою наведеними вище нормами закону, для віднесення сплачених за ними коштів до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а ПДВ, сплаченого у ході таких операцій, до податкового кредиту. У той же час, докази, якими відповідач обґрунтовує нереальність таких операцій, є одиничними, сумнівними та такими, що спростовуються іншими обставинами справи.

А тому, враховуючи наявні матеріали справи, суд дійшов до обґрунтованого висновку про підставне й правомірне віднесення позивачем витрат за такими операціями між ТзОВ «АБМ-Експорт» та ТзОВ «Елтіс» до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а ПДВ, сплаченого у ході таких операцій в складі вартості товару, до складу податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суді з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення та нею не було спростовано доводів позивача. Відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не було підтверджено допущення позивачем порушень податкового законодавства та наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд прийшов до переконання, що суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000302200 від 14.05.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000322200 від 14.05.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-Експорт» сплачений судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09 грудня 2013 року.