Ухвала суду № 35855779, 01.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 р.Справа № 816/3045/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 816/3045/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турбовентсервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Турбовентсервіс", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі- відповідач, ДПІ у м.Полтаві) , в якому з урахуванням уточнень просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000032310, № 0000022310 від 10.01.2013, № 0000022310 від 03.04.2013.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на безпідставність висновків перевіряючих про заниження податку на прибуток у розмірі 2798,00 грн, заниження податку на додану вартість у розмірі 2433,00 грн, оскільки господарські операції з купівлі у ТОВ "Росаріо" електродвигуна підтверджується первинними документами.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: приписів ст.ст. 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 21.09.2011 позивачем отримано запит ДПІ у м.Полтаві № 18799/10/23-641/85 від 05.09.2011 з посиланням на підпункт 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України щодо надання пояснення та документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Росаріо" у квітні 2011 року, з ТОВ "Дніпроресурс" у серпні 2010 року (а.с. 123).

При дослідженні змісту надісланого запиту № 18799/10/23-641/85 від 05.09.2011 судом встановлено, що останній містить вимогу щодо надання пояснень та документів на підтвердження взаємовідносин позивача із ТОВ "Росаріо" у квітні 2011 року, з ТОВ "Дніпроресурс" у серпні 2010 року, натомість у ньому відсутні жодні посилання на підставу надання такої інформації платником податків.

Разом з тим, ДПІ у м.Полтаві з посиланням на підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України видано наказ № 2454 від 12.12.2012 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Турбовентсервіс" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Росаріо" за квітень, травень 2011 року.

24.12.2013 ДПІ у м.Полтаві проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Турбовентсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Росаріо" за квітень, травень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 476/22-5/36984689 від 24.12.2012 (а.с. 36-42 Т.1), в якому зафіксовано порушення ТОВ "Турбовентсервіс" підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 2798,00 грн; пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 2433,00 грн.

На підставі акту перевірки № 476/22-5/36984689 від 24.12.2012 ДПІ у м.Полтаві винесено:

- податкове повідомлення-рішення № 0000032310 від 10.01.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2434 грн, у тому числі 2433,00 грн - за основним платежем, 1,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0000022310 від 10.01.2013, яким зменшено суму від'ємного значення податку на прибуток за 2 квартал 2011 року у розмірі 12167,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скаргу ТОВ "Турбовентсервіс" залишено без задоволення та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000022310 від 03.04.2013, яким зменшено суму від'ємного значення податку на прибуток за 2 квартал 2011 року у розмірі 14600,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Росаріо" укладено договір поставки вентиляційного обладнання № 052011 від 29.04.2011, відповідно до якого ТОВ "Росаріо" зобов'язувався передати у власність ТОВ "Турбовентсервіс" електроприлади, вентиляційне обладнання, а ТОВ "Турбовентсервіс" - прийняти та оплатити товар (а.с.12-15).

На виконання досягнутої домовленості позивачем отримано від ТОВ "Росаріо" товар (електродвигун) і проведено його оплату, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії рахунку-фактури, податкової накладної, видаткової накладної, довіреності на отримання товару, банківські виписки (а.с.16-19, 34).

Придбання товару (електродвигуна) здійснено для подальшої реалізації ТОВ "Еліус-М" на підставі договору від 29.04.2011 (а.с.28), у зв'язку з чим працівник ТОВ "Турбовентсервіс" ОСОБА_1 на підставі довіреності № 43 від 29.04.2011 (а.с.19) отримав товар у ТОВ "Росаріо" та відповідно до квитанції № К2-479458 від 29.04.2011 (а.с. 33) відправив його ТОВ "Еліус-М" за допомогою перевізника ТОВ "Делівері".

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних як на доказ правомірності винесення податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Відповідно до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила перевезення вантажів), правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

При цьому замовником вважається вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. Перевізником - є особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

З системного аналізу вищевказаних норм права вбачається, що Правила перевезення вантажів, та відповідно обов'язкове застосування ТТН поширюється лише на ті випадки, коли перевезення вантажу здійснюється третьою особою - перевізником на підставі укладеного з ним договором.

Письмовий доказ, а саме квитанція (а.с. 33) свідчить, що товар після отримання його ОСОБА_1 у м.Києві направлений ТОВ "Еліус-М" за допомогою перевізника ТОВ "Делівері" без укладання договору перевезення.

Подальша реалізація придбаного у ТОВ "Росаріо" електродвигуна підтверджується також долученими до матеріалів справи копіями договору, рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної, банківськими виписками (а.с.25-35).

Судом встановлено, що операції з придбання та використання у господарській діяльності електродвигуна відображені товариством у документах бухгалтерського обліку (а.с. 114-122).

Різновид придбаного у ТОВ "Росаріо" товару та його використання відповідає видам діяльності позивача за КВЕД: оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, оптова торгівля машинами й устаткуваннями.

В ході судового розгляду не встановлено порушення позивачем вказаних правових норм при обліку господарських операцій з ТОВ "Росаріо".

Матеріалами справи підтверджено отримання товару від ТОВ "Росаріо", проведення оплати та його подальшої реалізації, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт правомірного відображення позивачем у бухгалтерському обліку операцій з придбання товару у ТОВ "Росаріо", у зв'язку з цим невірним є зменшення відповідачем сум від'ємного значення за 2 квартал 2011 року є доведеним.

Включення до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за квітень 2011 року податку на додану вартість на загальну суму 2433,00 грн. здійснено ТОВ "Турбовентсервіс" на підставі виписаної ТОВ "Росаріо" податкової накладної, що підтверджується актом перевірки. Накладна містить адресу місцезнаходження покупця, кількість проданих товарів, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкової накладної судом не встановлено.

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ "Росаріо" на момент здійснення господарської операції судом не встановлено.

Отже, в ході судового розгляду доведено, що позивачем правомірно, на підставі належним чином оформленої податкової накладної включено до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за квітень 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі 2433,00 грн, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Зауважень щодо оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем проведено оприбуткування придбаного у ТОВ "Росаріо" товару, та щодо правильності відображення господарської операції в бухгалтерському обліку акт перевірки не містить.

Колегія суддів також вважає хибними доводи апелянта щодо висновків акту перевірки ТОВ "Росаріо" № 490/23-1/37323055 від 11.07.2011, відповідно до якого встановлено нікчемність угод, укладених ТОВ "Росаріо", а задекларовані за квітень, травень 2011 року податкові зобов'язання та податковий кредит зменшені до 0,00 грн, як на підставу для визнання правомірними спірних податкових повідомлень-рішень та зазначає з цього приводу наступне.

Статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Отже, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку та несплату податків, яка не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Ця позиція відповідає практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" є джерелом права.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Посилання представника відповідача на порушення кримінальної справи за фактом скоєння невстановленими слідствами особами фіктивного підприємництва ТОВ "Росаріо" за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, також є безпідставним, оскільки до матеріалів справи не долучені вирок суду або постанова про закриття провадження по справі за нереабілітуючими підставами, що набрали законної сили.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в ході судового розгляду жодних доказів на підтвердження правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень відповідачем не надано, а тому позовні вимоги є законними та підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року по справі № 816/3045/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 816/3045/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.