Ухвала суду № 35845841, 20.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року Справа № 27776/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Большакової О.О.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2010 р. в адміністративній справі № 2a-8051/09/1770 за позовом приватного підприємства фірми «ВІВ» до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

30.12.2009 р. приватне підприємство фірма «ВІВ» (далі - ППФ «ВІВ») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення за № 0034541740/1 та за № 00007632341/1 від 23.12.2009 р., якими ППФ «ВІВ» визначено суми податкового зобов'язання із податку з доходів найманих працівників зі штрафними санкціями, а також за № 0048181740/0 від 21.12.2009 р., яким ППФ «ВІВ» визначено суму податкового зобо-в'язання з податку на додану вартість зі штрафними санкціями.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким товариство виплачувало дохід, були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, тому ППФ «ВІВ» не могло бути податковим агентом при виплаті цього доходу. З приводу визначення податковим органом зобов'язань за податком на додану вартість товариство зазначило, що податковий кредит підтверджено належним чином оформленими податковими накладними.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2010 р. позов задоволено.

Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржила Костопільська МДПІ, яка вважає, що судом при винесенні рішення порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що у разі виникнення у підприємства господарських відносин з фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, для уникнення подвійного оподаткування доходів таких осіб, при укладанні з ними господарських договорів та з метою наявності достатніх підстав для неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати доходів таким особам, таке підприємство має вимагати у останніх копії свідоцтва про реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтва про сплату єдиного податку, платіжних документів про сплату єдиного податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб. Позивачем вказана вимога дотримана не була, тому спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних міркувань.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, з 16.09.2009 р. по 06.10.2009 р. Костопільською МДПІ проведено планову виїзну перевірку ППФ «ВІВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 30.06.2009 р., про що складено акт за № 952/23/30923950 від 13.10.2009 р.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено:

- податкове повідомлення-рішення за № 00007632341/0 від 26.10.2009 р., згідно якого ППФ «ВІВ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 15042,00 грн., в тому числі: 10028,00 грн. - за основним платежем та 5014,00 грн. - за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення за № 0034541740/0 від 26.10.2009 р., згідно якого ППФ «ВІВ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів найманих працівників» в розмірі 76582,47 грн., в тому числі: 25527,49 грн. - за основним платежем та 51054,98 грн. - за штрафними санкціями.

В ході розгляду первинної скарги позивача податковим органом призначено і проведено позапланову перевірку, про що складено акт за № 1085/23/30923950 від 07.12.2009 р.

За наслідками розгляду цієї скарги та з урахуванням висновків акта позапланової перевірки відповідачем прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги за № 13200/10/23-28 від 23.12.2009 р., яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення за №№ 00007632341/0 та 0034541740/0 від 26.10.2009 р., а скаргу ППФ «ВІВ» - без задоволення. Крім того, зазначеним рішенням збільшено на 4050,00 грн. суму податкового зобов'язання із податку з доходів найманих працівників.

Внаслідок цього податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення з дробами « 1», якими визначено новий граничний термін узгодження податкових зобов'язань, суми яких залишились незмінними - за № 00007632341/1 та за № 0034541740/1 від 23.12.2009 р. та додатково винесено:

- податкове повідомлення-рішення за № 0048181740/0 від 21.12.2009 р., згідно якого ППФ «ВІВ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок з доходів найманих працівників» в розмірі 4050,00 грн., в тому числі: 1350,00 грн. - за основним платежем та 2700,00 грн. - за штрафними санкціями.

В основу податкового повідомлення-рішення за № 00007632341/1 від 23.12.2009 р., згідно якого ППФ «ВІВ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість», покладено висновки про встановлення перевіркою порушень вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

Як видно із матеріалів справи, приймаючи вказане податкове повідомлення-рішення, Костопільська МДПІ зазначає про завищення ППФ «ВІВ» податкового кредиту, зокрема:

- за господарськими операціями з СПД ОСОБА_4 на загальну суму 14352,52 грн., в т.ч. за березень 2007 року - 3979,08 грн., за червень 2007 року - 5838,54 грн., за квітень 2008 року - 4534,90 грн., а з урахуванням того, що за результатами камеральної перевірки податкової декларації позивача з ПДВ за квітень 2008 року сума, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами звітного періоду, вже була збільшена на 4535 грн., сума заниженого податкового зобов'язання визначена на рівні 9818,00 грн. (14353 - 4535);

- за господарськими операціями з СПД ОСОБА_6 на загальну суму 210,00 грн., в т.ч. за березень 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що твердження податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту не підтверджуються актом перевірки та документально і, як наслідок цього, є надуманими; також не підтверджується належними й допустими доказами висновок податкового органа про порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, є вірними, так як відповідають нормам матеріального права і встановленим у справі обставинам.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як видно із матеріалів справи, податковий кредит ППФ «ВІВ» сформовано за господарськими операціями з СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6 на підставі належно оформлених податкових накладних; факти поставки, оплати товарів, їх використання в господарській діяльності позивача податковим органом не оспорюється.

На момент видачі податкових накладних вищезазначені особи були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і платники податку на додану вартість.

З приводу непідтвердження податкового кредиту позивача у зв'язку з наявністю в АІС обліку платників податків юридичних осіб запису про перебування СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6 в стані 23 «не встановлено місцезнаходження» та наявності розбіжностей при декларуванні контрагентами сум податкових зобов'язань при співставленні з податковим кредитом ППФ «ВІВ», колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сума податкових зобов'язань включається до ціни товару (позивач сплатив цей податок в ціні товару) і саме продавець товару зобов'язаний сплатити цей податок до бюджету. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно цього та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Усі правовідносини щодо сплати податку суб'єктами підприємницької діяльності (не залежно від обраної системи оподаткування) виникають між платником податку та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, який здійснює контроль за своєчасністю та правильністю сплати до бюджету податків і зборів.

Також чинне законодавство не пов'язує правомірність формування податкового кредиту з можливістю провести зустрічну перевірку контрагента, при тому, що доказів анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних отриманих від СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_6 і, з огляду на зазначене, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження Костопільської МДПІ про завищення ППФ «ВІВ» податкового кредиту на загальну суму 10028,00 грн. не підтверджується документально.

Також встановлено, що податкові повідомлення-рішення за № 0034541740/1 від 23.12.2009 р. та за № 0048181740/0 від 21.12.2009 р. Костопільською МДПІ прийнято на підставі невиконання ППФ «ВІВ» обов'язку податкового агента по відношенню до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, статус яких, як суб'єктів підприємницької діяльності, не підтверджено і яким у охопленому перевіркою періоді позивач виплачував дохід.

В акті перевірки зазначено, що позивачем не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб:

- при перерахуванні на розрахунковий рахунок СПД ОСОБА_4 коштів за пиловики хвойні, підтоварники листяні та іншу продукцію деревообробної промисловості згідно накладних на загальну суму 150085,38 грн.;

- при перерахуванні на розрахунковий рахунок СПД ОСОБА_2 коштів за дошку обрізну згідно накладної на загальну суму 20097,87 грн.;

- при перерахуванні на розрахунковий рахунок СПД ОСОБА_3 коштів за дрова згідно накладної на загальну суму 9000 грн.

Податковий агент, згідно із п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003 р. (далі - Закон № 889-IV), - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV визначено, що оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів надання послуг, виконання робіт, у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким законодавством є Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 р. (далі - Указ № 727/98), який запроваджує спеціальну систему оподаткування, та Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 р. (далі - Декрет КМУ № 13-92), розділом IV якого унормовано звичайну (загальну) систему оподаткування (крім фіксованого податку).

Статтею 6 Указу № 727/98 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на доходи фізичних осіб.

А статтею 14 Декрету КМУ № 13-92 передбачено особливості порядку обчислення i сплати прибуткового податку з громадян, відмінні від тих, що встановлені Законом № 889-IV.

З огляду на те, що вказаний Закон не містить вимог щодо підтвердження факту, що дохід, виплачений фізичній особі-суб'єкту підприємницької діяльності, пов'язаний саме з підприємницькою діяльністю отримувача доходу, або що отримувач перебуває на тій чи іншій системі оподаткування та сплачує той чи інший податок, особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між вказаними нормативними актами.

Для того, щоб податковий агент не утримував податок з доходів, виплачених суб'єкту підприємницької діяльності, останній повинен надати лише копію свідоцтва про державну реєстрацію його як підприємця. Разом з тим, про виплачені суб'єкту підприємницької діяльності суми податковий агент повинен повідомити податковому органу в податковому розрахунку за ф.№ 1 ДФ з ознакою доходу - 42.

Визначальним у спірних правовідносинах є саме факт реєстрації фізичної особи суб'єктом підприємницької діяльності, а не факт сплати нею податку до бюджету, оскільки будь-які доходи такої особи набувають статусу підприємницьких, і вся відповідальність по їх належному оподаткуванню покладається саме на таку особу. Неналежне ж виконання особою свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне за собою відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи.

Так як підприємницький статус ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та факт їхнього перебування на загальній або спрощеній системі оподаткування належним чином підтверджений, а докази припинення їхньої підприємницької діяльності відсутні, то при виплаті їм доходів в межах їх підприємницької діяльності позивач не мав законних підстав утримувати податок з доходів фізичних осіб як податковий агент чи вимагати у них додаткових підтверджень.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення за № 0034541740/1 від 23.12.2009 р. та за № 0048181740/0 від 21.12.2009 р. є протиправними, оскільки порушення позивачем вимог Закону № 889-IV не підтверджується належними та допустимими доказами.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2010 р. в адміністративній справі № 2a-8051/09/1770, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді О.О.Большакова

Н.М.Судова-Хомюк