Ухвала суду № 35843924, 03.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Аканов О.О.

Суддя-доповідач - Васильєва І. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року справа №805/13587/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Васильєвої І.А., Яманко В.Г., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі № 805/13587/13-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання дій відповідача щодо нарахування до сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування неправомірним, визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про стягнення недоїмки № Ф-616у від 07 серпня 2013 року в сумі 5284,97 грн., -

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом (поштовий конверт) до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, в якому просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 07 серпня 2013 року №Ф616У, видану Управлінням Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 5284,97 грн. (а.с. 3-5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання дій відповідача щодо нарахування до сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування неправомірним, визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про стягнення недоїмки № Ф-616У від 07 серпня 2013 року в сумі 5284,97 грн. задоволений частково, скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про сплату недоїмки від 07 серпня 2013 № Ф-616У в сумі 5284,97 грн. В решті позову - відмовлено (а.с. 41-42).

Відповідач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просив скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 44-46).

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що особа, яка обрала спрощену систему оподаткування і, яка отримує пенсію, але не досягла віку, визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не звільняється від сплати за себе єдиного внеску згідно ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Крім того, апелянт вказує на те, що при винесенні постанови не враховано факт порушення позивачем строку на оскарження Вимоги про сплату недоїмки №Ф-616У від 07 серпня 2013 року на суму 5284,97 грн., адміністративний позов поданий з порушенням установлених для цього строків.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7-9), зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 05 жовтня 1998 року за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с. 10). Позивач є платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом серії НОМЕР_4, копія якого також знаходиться в матеріалах адміністративної справи (а.с. 11). Також позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, як пенсіонер та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням від 03 жовтня 2011 року серії НОМЕР_3 (а.с. 16).

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а тому у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень.

07 серпня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області у відношенні позивача прийнята вимога № Ф-616У про сплату боргу в сумі 5284 грн. 97 коп. (а.с. 13).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині скасування вимоги з урахуванням наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Спірним питанням у справі є наявність правових підстав у позивача для звільнення від сплати за себе єдиного внеску згідно ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Статею 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464 - VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року визначене поняття «пенсія» - як, щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом та поняття «пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Отже, нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено загальне правила набуття (призначення) пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року (далі - Закон України № 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

За приписами ст. 2 Закону України № 1788 за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтями 12 та 13 Закону України № 1788 встановлено, що право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах на підставі ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Правовою нормою, яка міститься в ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», рівно як і іншими нормами права не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону № 1058.

Відповідно до абз. 2 п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Колегія суддів дійшла висновку, що аналіз норм наведених законів дає підстави для висновку, що «пенсіонер за віком» - це та особа, яка перебуває на обліку у відповідному територіальному управлінні Пенсійного Фонду України та отримує пенсію за віком, незважаючи на те, що її вік менший ніж визначений частиною першої статті 26 Закону №1058, оскільки норми діючого пенсійного законодавства при наявності певних, визначених законом умов, передбачають призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно пенсійного посвідчення позивача, він є пенсіонером за віком, тобто віднесен до осіб, на яких розповсюджується ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що позивач не укладав договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Посилання апелянта щодо пропущення строку звернення до суду з позовом про оскарження спірної вимоги відповідача судова колегія не приймає, з урахуванням наступного.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року поновлено позивачу строку звернення до суду (а.с. 40).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вимоги від 07 серпня 2013 року №Ф-616У, ВДВС Димитровського міського управління юстиції 13 вересня 2013 року направило позивачу постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області суми у розмірі 5284,97 грн. (а.с. 14-15).

16 вересня позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області з заявою про отримання спірної вимоги відповідача, у зв'язку з тим, що про існування вказаної спірної вимоги він дізнався лише після отримання зазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як вбачається зі штемпелю на конверті поштового відправлення, позивач 17 вересня 2013 року звернувся до суду з вищевказаним позовом про скасування спірної вимоги відповідача. Посилання апелянта на те, що спірну вимогу позивач отримав відповідно до рекомендованого поштового відправлення 09 серпня 2013 року, не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки з рекомендованого повідомлення не можна встановити який саме документ отримав ОСОБА_2

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі № 805/13587/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі № 805/13587/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Колегія суддів І.А. Васильєва

В.Г. Яманко

Е.Г. Казначеєв