Рішення № 35843022, 12.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3883/13 12.11.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської

обласної філії

До Державного агентства резерву України

Про стягнення 67 980,90 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Лишко В.В. - по дов. № 517 від 20.12.2012

Від відповідача Солдатов Є.Г. - по дов. № 472/0/4-13 від 11.02.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської обласної філії про стягнення з Державного агентства резерву України 67 980,90 грн. заборгованості, яка складається з 61 357,32 грн. основного боргу, 4 626,95 грн. пені та 1 996,63 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/10/1939-16 від 19.03.2007.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач виконав всі свої зобов'язання по договору та продовжує їх виконувати у відповідності з чинним законодавством України по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Натомість відповідач не виконав покладені на нього обов'язки щодо надання чітко визначених щорічних сум для розрахунку та не сплатив понесені витрати позивачем протягом 2012 року. Згідно п. 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі. Оскільки відповідач не визначив зазначеного критерію на 2012 рік, позивач склав кошторис на 2012 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву в 2012 році, виходячи з власних розрахунків середнього розміру суми витрат, зберігання матеріальних цінностей на 1 кв. метр складського приміщення. Згідно розрахунків сума заборгованості відповідача по договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/10/1939- 16 від 19.03.2007 становить 61 357,32 грн. Також позивачем на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» нарахована пеня в розмірі 4 626,95 грн. та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані 3% річних в сумі 1 996,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 порушено провадження у справі № 910/3883/13 та призначено її до розгляду на 19.03.2013.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 19.03.2013 відзиві проти позову заперечує, оскільки позивачем не надано розрахунку, виконаного відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002. Поданий позивачем розрахунок містить суми, що не підтверджені первинними документами, що обґрунтовують зазначені витрати. Також зазначає, що відповідач протягом 2012 року направляв позивачу планові та звітні документи по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2012 рік, які щоразу були повернуті філії на доопрацювання з чисельними зауваженнями. Сума витрат на охорону перевищує 10% основних витрат, що суперечить додатку 2 до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002. Відповідач вважає, що у розрахунку позову невірно визначено площу, на якій зберігаються матеріальні цінності мобілізаційного резерву, замість фактичної площі 456,4 кв. м. зазначено 831,4 кв. м. (враховано пожежні резервуари, адмінбудинок, прохідна, погреб, туалет тощо). Також зазначає, що у 2010, 2011 та 2012 роках фактична площа, на якій зберігалися матеріальні цінності мобілізаційного резерву, залишалася незміною. Суми по кошторису складали 10 742,39 та 11 499,41 грн. відповідно. При цьому, суми по звітах за 2010 та 2011 роки складали 10 742,39 та 11 499,41 грн. відповідно. Однак за 2012 рік позивач безпідставно збільшив кошторисні витрати більше ніж в п'ять разів. Крім того, відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Додаткові витрати позивач не погоджував з відповідачем. Вказує на те, що відповідно до ст.. 231 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України неустойка встановлюється виключно договором або актом законодавства. Однак, договором та Законом України «Про державний матеріальний резерв» не встановлено ані підставу, ані розмір нарахування неустойки, отже ці вимоги суперечать законодавству. Просить в позові відмовити.

В судовому засіданні 19.03.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 26.03.2013.

В судовому засіданні 26.03.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 02.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2013 у справі № 910/3883/13 призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. У зв'язку з чим провадження у даній справі відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України було зупинено до надання висновку експерта.

09.10.2013 Київський науково-дослідний інститут судових повернув матеріали справи № 910/3883/13 разом з висновком експерта № 3577/9819/13-45 від 30.09.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 поновлено провадження у справі № 910/3883/13 та призначено справу до розгляду на 29.10.2013.

Позивачем до відділу діловодства суду 28.10.2013 подано пояснення з приводу висновку експерта, в яких вважає, що висновок експерта є неповним та необґрунтованим та здійснений з порушенням чинного законодавства. Також у поясненнях просить позовні вимоги задовольнити повністю, поклавши витрати на проведення експертизи на відповідача.

Позивачем до відділу діловодства суду 28.10.2013 подано клопотання, в якому просить суд запросити в судове засідання експерта Чуян Н.О. для надання пояснень з приводу складеного ним висновку.

Суд розглянувши в судовому засіданні 29.10.2013 клопотання позивача відмовив в його задоволенні, оскільки заявником не наведено обґрунтування заявленого клопотання.

В судовому засіданні 29.10.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 05.11.2013.

Позивачем до відділу діловодства суду 04.11.2013 подано пояснення, в яких позивач зазначає, що експертом було з'ясовано та підтверджено факт укладення договору; факт виконання позивачем своїх зобов'язань щодо зберігання та невиконання відповідачем обов'язків щодо надання чітко визначених щорічних сум для розрахунку та не сплати понесених позивачем витрат у 2012 році. Проте не були досліджені та з'ясовані докази для проведення експертизи стосовно питань визначення питомої ваги, загальної суми витрат, яка підлягає відшкодуванню за зберігання матеріальних цінностей.

Позивачем до відділу діловодства суду 04.11.2013 подано клопотання, в якому просить суд запросити в судове засідання експерта Чуян Н.О. для дачі роз'яснення щодо наданого нею висновку та поставлених їй питань.

Суд розглянувши в судовому засіданні 05.11.2013 клопотання позивача відмовив в його задоволенні за відсутністю потреби, оскільки дослідивши висновок експерта № 3577/9819/13-45 від 30.09.2013 суд вважає, що експерт здійснив всі необхідні дії для здійснення визначення розміру витрат на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за 2012 рік.

Відповідач у поданих в судовому засіданні 05.11.2013 поясненнях просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 05.11.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 12.11.2013.

Позивачем 11.11.2013 подано до відділу діловодства суду письмові пояснення.

В судовому засіданні 12.11.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.03.2007 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України та Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської обласної філії (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/10/1939-16 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Згідно з п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 2012 рік, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 61 357,32 грн. та за неналежне виконання зобов'язань нараховані: пеня в розмірі 4 626,95 грн. та 3% річних в сумі 1 996,63 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами встановленими ст. 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Висновок судового експерта № 3577/9819/13-45 від 30.09.2013 оцінений судом на загальних підставах та не може бути підтвердженням розміру витрат на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за 2012 рік, оскільки не містить відповіді на поставлені судом питання.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Умовами договору не визначено строк зберігання матеріальних цінностей.

Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний вживати заходи для належного зберігання цінностей відповідного виду.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з п. 3.1. договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» та провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з п. 4.2. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням:

1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву;

2) середнього розміру суми витрат;

3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву;

4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Згідно з п. 5 Порядку держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Як свідчать матеріали справи відповідачем погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2010 рік в розмірі 10 742,39 грн. та кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2011 рік в розмірі 11 499,41 грн.

Проте, на неодноразові звернення позивача щодо погодження кошторису витрат на 2012 рік відповідачем документи були повернуті позивачу із зауваженнями на доопрацювання (листування міститься в матеріалах справи).

Оскільки, відповідач не визначив розмір суми витрат на 2012 рік, позивач склав кошторис на 2012 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2012 рік виходячи з власних розрахунків середнього розміру суми витрат зберігання матеріальних цінностей на 1 кв. м. складського приміщення.

Позивачем були складені наступні звіти про фактичні витрати за 2012 рік:

За І квартал на суму 105 430,55 грн.

За ІІ квартал на суму 110 598,07 грн.

За ІІІ квартал на суму 97 486,63 грн.

За ІV квартал на суму 86 514,76 грн., загалом на суму 400 030,01 грн.

Також позивачем складені акти виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-й, 2-й, 3-й та 4-й квартали на загальну суму 400 030,01 грн.

Так, за розрахунками позивача розмір відшкодування витрат на зберігання становить 61 357,32 грн.

Слід зазначити, що відповідачем не заперечується факт зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем протягом 2012 року.

Обов'язок поклажодавця (відповідача) відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі при безоплатному зберіганні передбачений ст. 947 Цивільного кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з умов договору, строк виконання зобов'язань сторонами не визначено.

Доказів того, що позивач пред'явив в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України відповідачеві вимогу не подано.

Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо відшкодування позивачу витрат за зберігання матеріальних цінностей протягом 2012 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 61 357,32 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 61 357,32 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті відшкодування витрат на зберігання, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 996,63 грн. - 3% річних.

З доданого до позовної заяви розрахунку 3% річних вбачається, що позивач 3% річних нараховує на суму боргу в розмірі 61 357,32 грн. за період з 01.01.2012 по 31.01.2013.

Суд не погоджується з даними розрахунками позивача, з огляду на наступне

По-перше борг в розмірі 61 357,32 грн. складає розмір витрат за цілий рік (2012), а тому станом на 01.01.2012 був відсутній.

По-друге відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, дана норма встановлює, що 3% річних нараховуються за час прострочення.

Оскільки умовами договору не встановлено строк виконання зобов'язання та за відсутності пред'явленої позивачем відповідачу вимоги про сплату відшкодування витрат на зберігання відсутнє прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 996,63 грн. - 3% річних.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 4 626,95 грн. пені слід зазначити наступне

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З умов договору вбачається, що сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині сплати відшкодування витрат із зберігання цінностей.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 4 626,95 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Крім того, як зазначалось вище відсутнє прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської обласної філії обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті на проведення судової експертизи покладаються на відповідача.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської обласної філії (м. Київ, бул. Т.Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) 61 357 (шістдесят одну тисячу триста п'ятдесят сім) грн. 32 коп. основного боргу, 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. витрат на проведення судової експертизи, 1 552 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.11.2013.

СуддяВ.В. Сівакова