Постанова № 35842593, 03.12.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.12.2013р. справа № 820/11744/13-а Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Карманова Н.Ю.,

відповідача - не прибув,

третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" , третя особа - гр. ОСОБА_2, до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції прозобов'язання звільнити майно з-під арешту, -встановив:

Позивач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», в порядку адміністративного судочинства висунув вимогу про зобов'язання відповідача, Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, звільнити з-під арешту предмет застави - автомобіль марки Mitsibishi модель Lancer, рік випуску 2008, колір білий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, тип легковий - седан - В, реєстраційний № НОМЕР_1, що перебуває в заставі ПАТ КБ "Правекс-Банк".

В обґрунтування заявлених вимог позивач указав, що належний гр. ОСОБА_2 на праві власності автомобіль перебуває у заставі в установи банку відповідно до умов договору застави транспортного засобу №6489-008/08Р, укладено між гр. ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк» з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №6489-008/08Р. Як стало відомо позивачеві, на зазначений автомобіль накладено арешт та оголошено заборону на відчуження відповідно до постанови Московського ВДВС ХМУЮ, винесеної на виконання рішення Московського районного суду м. Харкова про стягнення боргу з ОСОБА_2 Позивач вважає накладення арешту на предмет застави таким, що порушує його права та інтереси, тому просить суд про задоволення позовних вимог.

Відповідач, Московський відділ державної виконавчої служби ХМУЮ, з поданим позовом не погодився, проте правом на подачу письмових заперечень не скористався, до судового засідання свого повноважного представника не направив.

Третя особа, гр. ОСОБА_2, повністю підтримав вимоги і доводи заявленого установою банку позову, просив суд ухвалити рішення про його задоволення.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Правовідносини з приводу розгляду адміністративним судом справ, предметом яких є рішення, дії, бездіяльність державної виконавчої служби унормовані ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч.3 ст.181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Аналізуючи приписи Закону України "Про державну виконавчу службу в Україні" та Закону України "Про виконавче провадження", суд доходить висновку, що повноваження державного виконавця є невід'ємно похідними від повноважень органу державної виконавчої служби, з яким цей виконавець перебуває у трудових правовідносинах, а відтак здійснюючи дії по виконанню судових рішень (рішень інших органів або осіб), державний виконавець фактично діє від імені цього органу.

Таким чином, спірні правовідносини склались між позивачем і відповідачем, Московським ВДВС ХМУЮ, а відтак, правових підстав для залучення у справі як відповідача державного виконавця, який у спірних правовідносинах діяв від імені органу державної виконавчої служби України, немає.

За матеріалами справи судом встановлено, що 13.11.2008 р. між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є позивач по справі, ПАТ КБ «Правекс-Банк») та гр. ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №6489-008/08Р на суму 107.000,00 грн..

В якості забезпечення виконання зобов'язань за згаданим договором, того ж дня між установою банку та гр. ОСОБА_2 було укладено договір застави транспортного засобу №6489-008/08Р, предметом якого є автомобіль марки Mitsibishi модель Lancer, рік випуску 2008, колір білий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, тип легковий - седан - В, реєстраційний № НОМЕР_1, оцінений у 126.761,00 грн.

Згідно умов згаданого договору, заставодавець зобов'язаний повернути кредит в строк до 13.11.2015 р.

21.10.2013 р. ПАТ КБ «Правекс-Банк» був отриманий лист за вих. 10-30/381/дв7 від Московського ВДВС ХМУЮ, яким позивача повідомлено про винесення державним виконавцем постанови про арешт заставленого транспортного засобу гр. ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження. Зі змісту листа випливає, що такі дії державного виконавця були вчинені у межах зведеного виконавчого провадження по стягненню с гр. ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у загальному розмірі 111.100,00 грн.

Вирішуючи спір за вимогою заставодержателя про звільнення майна з-під арешту, суд бере до уваги приписи ст.ст.2 і 11 КАС України і не вбачає підстав для перевірки законності рішення державного виконавця про накладення арешту на належний гр. ОСОБА_2 автомобіль, котрий є предметом договору застави, позаяк така вимога АКБ «Правекс-Банк» не заявлялась.

При цьому, суд відзначає, що ані норми Закону України «Про виконавче провадження», ані норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не містять заборони на використання державним виконавцем майна боржника (у тому числі і того, що знаходиться під приватним обтяженням у вигляді застави) в якості джерела примусового виконання виконавчих документів.

Натомість з приписів ч.3 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що законодавець прямо передбачив можливість звернення державним виконавцем в межах виконавчого провадження стягнення на майно, котре є предметом застави.

Частиною 6 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя.

Суд вважає, що приписи означеної норми закону унеможливлюють порушення прав та інтересів заставодержателя, котрі є об'єктом захисту за правилами адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З аналізу змісту викладеної норми вбачається, що позивачем у справах про звільнення майна з-під арешту є особа, котра заявляє про наявність суб'єктивного права власності на спірне арештоване майно (тобто є власником або правомірним володільцем майна).

Оскільки позивач не є власником спірного майна, то суд відхиляє посилання АКБ на положення ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» як необґрунтоване.

У силу ч.4 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

З'ясовуючи обставини спірних правовідносин, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, суд встановив, що позивач не заявляв вимог про визнання незаконним рішення державного виконавця про накладення арешту на спірне арештоване майно, а також вимог про визнання неправомірною відмови державного виконавця у звільненні спірного арештованого майна з-під арешту. Жодних письмових доказів про наявність у позичальника за кредитним договором невиконаних зобов'язань перед банком, розмір яких перевищує вартість арештованого автомобіля, позивач до суду не подав.

Суд зауважує, що посилання позивача на положення ст.ст. 14, 40 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», які, на думку ПАТ, свідчать про наявність у нього переважного права на звернення стягнення на предмет застави, судом до уваги не беруться, оскільки з аналізу законодавства вбачається, що накладення арешту на майно в межах виконавчого провадження не є актом звернення стягнення на майно, а є дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Відтак, сам по собі арешт майна боржника у виконавчому провадженні не може порушувати переважне право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває у заставі.

Таким чином, лише обставина наявності у особи статусу заставодержателя в силу закону не є достатньою підставою для звільнення майна з-під арешту в межах виконавчого провадження.

За відсутності фактичних даних, які б засвідчували протиправність рішень та діянь державного виконавця відносно спірного арештованого майна, суд не знаходить правових підстав для обтяження державного виконавця обов'язком прийняти рішення про звільнення майна з-під арешту.

Повноваженнями на прийняття самостійного рішення про звільнення майна з-під арешту адміністративний суд ані приписами КАС України, ані приписами Закону України «Про виконавче провадження» не наділений.

Окрім того, як вбачається з наявних у матеріалах справи документів і визнано представником позивача та третьою особою у ході розгляду справи, право звернення стягнення на предмет застави у заставодержателя - ПАТ КБ «Правекс-Банк» - станом на момент звернення до суду із даним позовом не виникло, а відтак не може вважатися порушеним.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У ході розгляду справи судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак, позов належить залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 181, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», третя особа - гр. ОСОБА_2, до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зобов'язання звільнити майно з-під арешту - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 05.12.2013 р.

Суддя А. В. Сліденко