Постанова № 35842484, 13.11.2013, Луганський окружний адміністративний суд

8.2.8

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2013 року Справа № 812/8292/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Якимчук В.В.

в присутності сторін:

представника позивача: ОСОБА_1;

представника відповідача: Артюхова Л.Т.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003571702 від 18.09.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003571702 від 18.09.2013 року.

Позовні вимоги позивачем мотивовані тим, що 18 вересня 2013 року відповідачем необґрунтовано винесено податкове повідомлення-рішення №0003571702 за яким йому збільшено суму грошового зобов'язання на 15870,74 грн., з яких податок на доходи фізичних осіб в сумі 14792,62 грн. та штрафна (фінансова) санкція в розмірі 1078,12 грн., на підставі висновків акту від 02.09.2013 року №579/1702/НОМЕР_1, складеного за результатами документальної планової невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, дотримання законодавства про укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

Позивач вважає, що відповідач в акті перевірки необґрунтовано дійшов висновку про порушення п.138.1, п.138.4, пп. «в» пп.138.10.2, п.138.10, ст.138, п.144.1, ст.144, п.164.1 ст.164, п.177.4 ст.177 ПК України, не врахувавши до складу валових витрат витрати, понесені на технічне обслуговування транспортних засобів, що використовуються ним для здійснення господарської діяльності, оскільки позивач вважає, що таке право передбачено пунктом «в» підпункту 138.10.2 статті 138 ПК України згідно з яким витрати на утримання основних засобів (комплекс операцій чи операція з підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням; зберігання і транспортування - згідно п. 1.3 Положення N 102) придбання пально-мастильних матеріалів, амортизація, ремонт (комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин - згідно п. 1.3 Положення N 102) відносяться до витрат операційної діяльності, а тому за умови їх документального підтвердження включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування. Тому, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у фізичної особи-підприємця - позивача по справі, не має основних засобів, оскільки згідно п.1 та п.2 ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, з чого випливає, що транспортним засобом володіє фізична особа, а не фізична особа-підприємець, за таких підстав позивач не мав права на віднесення до складу валових витрат витрати на технічне обслуговування автомашин, що використовувались ним у господарській діяльності, крім того включення до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування сум амортизації основних засобів, та також сум капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію, ремонту, тощо та інших видів поліпшення основних засобів, чинним законодавством не передбачено, і це потягло порушення збоку позивача вимог п.138.1, п.138.4, пп. «в» пп.138.10.2, п.138.10, ст.138, п.144.1, ст.144, п.164.1 ст.164, п.177.4 ст.177 ПК України.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивачем є фізична особа-підприємець ОСОБА_3, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, виданого Виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради Луганської області, дата проведення державної реєстрації 17.03.2006 року, ідентифікаційний номер фізичної особи платника податків НОМЕР_1, взятий на облік платників податків Рубіжанською ОДПІ 20.03.2006 року, довідка за №176. Місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1.

Відповідно до ліцензії міністерства транспорту та зв'язку, що видана Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 отримав право здійснювати вид господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

Для здійснення господарської діяльності позивач використовує належні йому на праві приватної власності вантажні транспортні засоби: марки «ИВЕКО» реєстраційний номер НОМЕР_2 дата реєстрації 08.04.2009 року, марки «МАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_3 дата реєстрації 31.03.2012 року, марки «МАН» реєстраційний номер НОМЕР_4 дата реєстрації 09.10.2018 року, марки «БЛУМХАРДТ» реєстраційний номер НОМЕР_5 дата реєстрації 08.04.2009 року, що підтверджено реєстраційними документами.

Відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_6, виданого Рубіжанською ОДПІ від 09.09.2013 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 застосовує спрощену систему оподаткування, є платником єдиного податку ІІІ групи, ставка єдиного податку 3%, дата переходу на спрощену систему оподаткування 01.10.2013 року. Має свідоцтво платника ПДВ НОМЕР_7 від 10.01.2011 року, з 01.01.2011 року працює на загальній системі оподаткування. У перевіреному періоді ОСОБА_3 також працював на загальній системі оподаткування.

Суд установив, що відповідачем в період з 05.08.3013 по 16.08.2013 року та з 19.08.2013 по 23.08.2013 року проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, дотримання законодавства про укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складений акт від 02.09.2013 року №579/1702/НОМЕР_1 (надалі - Акт) (а.с.21-37).

У висновках Акту зазначено про порушення п.138.1, п.138.4, пп. «в» пп.138.10.2, п.138.10, ст.138, п.144.1, ст.144, п.164.1 ст.164, п.177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 14792,62 грн., в тому числі по звітних періодах: 2011 рік на суму 10480,13 грн., 2012 рік на суму 4312,49 грн.

За змістом акту відповідачем такий висновок обґрунтований тим, що при перевірці показника вказаного позивачем у додатку 7 Декларації за 2011 рік, колонка 6 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у сумі 414751,00 грн. встановлено, що до витрат включено вартість придбання пневматичних автошин від ФОП ОСОБА_4 на суму 22116,67 грн. за накладними: №3141 від 20.05.2011 на суму 3725,00 грн. без ПДВ, № 4510 від 01.07.2011 на суму 5766,67 грн. без ПДВ, №10002491 від 26.10.2011 на суму 6291,67 грн. без ПДВ, №10003929 від 01.12.2011 на суму 6333,33 грн. без ПДВ. А також вартість придбаних запасних частин на суму 47750,84 грн. від ТОВ «Торанссервіс» за видатковою накладною №РН-0001173 від 29.09.2011 на суму 6450,00 грн. без ПДВ (комплект сцеплення), та вартість придбаних запасних частин від ТОВ «Спецторгсервіс-КВВ» за видатковими накладними: №389 від 16.12.2011 на суму 16217,50 грн. без ПДВ (колінчатий вал), та №602 від 26.12.2011 на суму 25083,34 без ПДВ (головки блока циліндрів в зборі - 1шт., розпредвал МАН - 1шт., стартер - 1шт.).

Також при перевірці показника вказаного позивачем у додатку 5 Декларації за 2012 рік, колонка 6 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у сумі 449376,00 грн. встановлено, що до витрат включено вартість придбання пневматичних автошин від ФОП ОСОБА_4 на суму 12250,00 грн. за видатковими накладними: №3357 від 26.04.2012 на суму 5583,33 грн. без ПДВ, та №8498 від 15.09.2012 на суму 6666,67 грн. без ПДВ. Вартість придбаних запасних частин на суму 16500,00 грн., в тому числі від ФОП ОСОБА_5 за видатковою накладною: №3 від 11.06.2012 на суму 4000,00 грн. без ПДВ (РМК - диференціала). Вартість придбаних запасних частин від ТОВ «Карго-Транс-Сервіс) за видатковими накладними: №РН-000321 від 15.06.2012 на суму 6250,00 грн. без ПДВ (радіатор), №РН-0000364 від 29.06.2012 на суму 6350,00 грн. без ПДВ (радіатор).

Згідно до п.2.1. ст.2 наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 20.05.2006 року №488 «Про затвердження експлуатаційних норм середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі» (далі - наказ №488), зареєстрованого в Мінюсті України 15.06.2006 року за №712/12586, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами, застосовує експлуатаційні норми середнього ресурсу пневматичних колісних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісний базі.

Відповідно до п.7.1 ст.7 наказу №488 пневматичну шину списують у разі досягнення фактичного пробігу, що відповідає установленим (скоригованим) нормам. У картці обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини (додаток 5) зазначають сумарний пробіг до списання та інформацію про подальше використання шини - відновлення зношеного протектора, ремонт або її переробка (утилізування). У цьому разі картка обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини має статус акта її списання. Картку підписують члени комісії з питань втрати пневматичними шинами споживчих властивостей.

У Акті зроблено висновок про те, що списання автошин здійснено без встановленої норми середнього ресурсу на пробіг пневматичних шин вантажних транспортних засобів.

Крім того, відповідачем зазначено, що відповідно до ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто, ЦК України не встановлює такого суб'єкта права приватної власності як фізична особа-підприємець. Реєстрація права власності на майно за фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності чинним законодавством не передбачено.

Тому, на думку відповідача, для фізичної особи-підприємця нормативно-правові акти, що визначають основи формування в бухгалтерському обліку, не містять інформації про ті або інші показники, що надають право ведення бухгалтерського обліку, як юридичним особам, і це свідчить про неможливість включення до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування сум амортизації основних засобів, та також сум капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію, ремонту, тощо та інших видів поліпшення основних засобів.

Позивач не погодившись з висновками Акту звернувся до позивача з запереченнями на Акт (а.с.38-39) в яких просив не приймати податкове повідомлення-рішення, оскільки висновок перевіряючих про відсутність у нього права на включення до складу валових витрат витрати з ремонту автомобіля, є необґрунтованим.

Відповіддю від 13.09.2013 року №3/968-1702 відповідач відмовив позивачу в перегляді висновків Акта з підстав їх відповідності приписам чинного законодавства (а.с.40-41).

18.09.2013 року відповідачем видане податкове повідомлення-рішення форми «Р» яким позивачу визначене податкове зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 15870,75 грн., з яких 14792,62 за основним платежем, 1078,12 за штрафними санкціями (а.с.42).

Проте, з огляду на досліджені у справі обставини та наявні у справі докази суд не погоджується з висновками відповідача як з такими, що не відповідають приписам чинного законодавства.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та кола фактів, які необхідно доказати.

Вирішуючи дану справу суд виходить з наступного, відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч.1 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

У пункті 2 ч.2 цієї ж статті суб'єктами господарювання визнаються громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а відповідно до ч. 2 вказаної статті фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Відповідно до п. 3 ст. 35 Цивільного кодексу повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону «Про міжнародне приватне право» право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Статус фізичної особи-підприємця, який є громадянином України, підтверджується свідоцтвом, що оформлюється у порядку, визначеному Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців». Відповідно до ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Зазначена стаття регулює правовідносини з приводу оподаткування господарської діяльності, яку не можна ототожнювати з підприємницькою. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Отже, господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Отже, матеріали справи свідчать, що позивач - фізична особа-підприємець здійснює свою господарську діяльність у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Позивач документально підтвердив, що у додаток 7 Декларації за 2011 рік у колонці 6 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» до витрат включено:

- вартість придбання пневматичних автошин від ФОП ОСОБА_4 на суму 22116,67 грн. за накладними: №3141 від 20.05.2011 на суму 3725,00 грн. без ПДВ, № 4510 від 01.07.2011 на суму 5766,67 грн. без ПДВ, №10002491 від 26.10.2011 на суму 6291,67 грн. без ПДВ, №10003929 від 01.12.2011 на суму 6333,33 грн. без ПДВ;

- вартість придбаних запасних частин на суму 47750,84 грн. від ТОВ «Торанссервіс» за видатковою накладною №РН-0001173 від 29.09.2011 на суму 6450,00 грн. без ПДВ (комплект сцеплення);

- вартість придбаних запасних частин від ТОВ «Спецторгсервіс-КВВ» за видатковими накладними: №389 від 16.12.2011 на суму 16217,50 грн. без ПДВ (колінчатий вал), та №602 від 26.12.2011 на суму 25083,34 без ПДВ (головки блока циліндрів в зборі - 1шт., розпредвал МАН - 1шт., стартер - 1шт.).

У додаток 5 Декларації за 2012 рік у колонці 6 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» до витрат включено:

- вартість придбання пневматичних автошин від ФОП ОСОБА_4 на суму 12250,00 грн. за видатковими накладними: №3357 від 26.04.2012 на суму 5583,33 грн. без ПДВ, та №8498 від 15.09.2012 на суму 6666,67 грн. без ПДВ;

- вартість придбаних запасних частин на суму 16500,00 грн., в тому числі від ФОП ОСОБА_5 за видатковою накладною: №3 від 11.06.2012 на суму 4000,00 грн. без ПДВ (РМК - диференціала);

- вартість придбаних запасних частин від ТОВ «Карго-Транс-Сервіс) за видатковими накладними: №РН-000321 від 15.06.2012 на суму 6250,00 грн. без ПДВ (радіатор), №РН-0000364 від 29.06.2012 на суму 6350,00 грн. без ПДВ (радіатор).

Пунктом 177.1. ст.177 ПК України для доходів підприємців Податковим кодексом передбачено розміри ставок податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), які застосовуються і для оподаткування доходів, отриманих у вигляді заробітної плати, а саме: 15 % та 17 % (п. 167.1 ст. 167 ПКУ).

Пунктом 177.2. ст.177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.7.1.2. ст. 7 Податкового кодексу «об'єкт оподаткування» є одним із елементів податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Податкового кодексу об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Тобто, цей пункт визначає, що об'єктом оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Системний аналіз положень Податкового кодексу, які визначають зміст поняття «чистий оподатковуваний дохід» (п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178), дозволяють зробити висновок, що йдеться про дохід, який отримано як різницю між обсягом загального доходу (надходжень у грошовій і негрошовій формі) і витратами, які підтверджено документально і понесені у зв'язку з провадженням господарської діяльності.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ Кодексу. У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Таким чином, не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов'язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для власного кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належать до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

У зазначеному пункті йдеться не про загальні витрати, а про документально підтверджені витрати. Тобто всі витрати, які беруться до уваги при визначенні чистого оподатковуваного доходу, мають бути документально підтверджені (підтверджені належним чином оформленими документами).

Обсяг загального оподатковуваного доходу та документально підтверджених витрат встановлюється за правилами згідно з положеннями Податкового кодексу, Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правовими актами.

Пунктом 177.3. ст.177 ПК України встановлені особливості визначення витрат і доходу для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.178 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який додається до ціни та сплачується на кожному етапі постачання товарів (послуг). Особливості адміністрування податку на додану вартість визначені у розділі V Кодексу.

Тобто, при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно, ці суми не можуть бути взяті до уваги при визначенні ані чистого оподатковуваного доходу, ані розміру податкового зобов'язання.

Суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), визначаються за даними податкового обліку, тобто лише такими даними, які містяться у встановлених Податковим кодексом документах, а у передбачених законом випадках - на підставі інших документів.

Частиною 1 ст. 134 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Підпунктом 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Згідно п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 92 від 27.04.2000 року, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат.

Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Норми статей 8, 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначають те, що платник податку повинен самостійно вести бухгалтерський облік.

Таким чином, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» надає фізичній особі - підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому ніяким чином не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації.

Крім того, норма п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Частиною 6 ст. 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин- підприємець зобов'язаний, зокрема: вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів, сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Таким чином, ні Податковий кодекс України, ні Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» не позбавляє права фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації, а враховуючи норми пункту 44.1 статті 44 ПКУ - зобов'язує платника податків вести облік основних засобів, які в силу пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 розділу III ПК України підлягають амортизації.

Крім того, норма пункту 24 Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 11 листопада 2002 р. N 792) визначає, що Виконавець оформляє для юридичних осіб окремі фінансові документи на оплату матеріалів і послуг з технічного обслуговування (включаючи необхідні діагностичні роботи) і окремі документи на оплату матеріалів і виконання робіт з ремонту (включаючи необхідні діагностичні роботи). Виконані роботи відносяться чи то до технічного обслуговування, чи то до ремонту на підставі переліків і порядку виконання робіт, регламентованих розробником (виробником) ДТЗ та їхніх складових і (чи) за записами, зробленими в інструкціях з експлуатації і (або) в сервісних книжках, а також у нормативних документах.

Якщо експлуатаційна документація Дорожнього транспортного засобу відсутня, віднесення виконаних робіт здійснюється за Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту (далі - Положення про технічне обслуговування і ремонт), затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 30.03.98 N 102 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.98 за N 268/2708.

Відтак, при здійсненні технічного обслуговування чи ремонту транспортного засобу в першу чергу, для визначення конкретної процедури (ремонт чи технічне обслуговування), визначальним є експлуатаційна документація Дорожнього транспортного засобу, а не Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту.

Таким чином, пункт «в» підпункту 138.10.2 статті 138 ПКУ визначає, що витрати на утримання основних засобів (комплекс операцій чи операція з підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням; зберігання і транспортування - згідно п. 1.3 Положення N 102) придбання пально-мастильних матеріалів, амортизація, ремонт (комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин - згідно п. 1.3 Положення N 102) відносяться до витрат операційної діяльності, а тому за умови їх документального підтвердження включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України всі витрати на технічне обслуговування повинні бути підтверджені первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Позивач надав суду документальне підтвердження обґрунтованості підстав віднесення до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування витрати, понесені на технічне обслуговування транспортних засобів, що використовуються ним для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, аналіз чинного законодавства та встановлених у судовому засіданні обставин та доказів дозволяє суду дійти висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення позивача №0003571702 від 18.09.2013 року, відповідають чинному законодавству України, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003571702 від 18.09.2013 року, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003571702 від 18.09.2013 року Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 158,71 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанову у повному обсязі складено та підписано 18 листопада 2013 року.

Суддя Л.С. Качуріна