Постанова № 35840267, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 923/570/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.суддівБондар С.В. (доповідач), Палія В.В.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Товариства з обмеженою відповідальністю "Крес Автогруп" від позивача: не з'явились від відповідача: Мединський М.М.на рішенняГосподарського суду Херсонської області від 13.06.2013 рокута постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 рокуу справі№ 923/570/13за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Крес Автогруп"доПублічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", в особі Херсонської філіїпровизнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крес Автогруп" (далі позивач) звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", в особі Херсонської філії (далі відповідач) про визнання недійсними: кредитного договору № 04/86 -Т- 05 від 12.10.2005 року (далі Договір 1) та кредитного договору № 41/21/08-КЛТ від 29.10.2008 року (далі Договір 2).

Позовні вимоги обґрунтовуються тією обставиною, що у сторін на момент укладання Договору 1 та в подальшому укладених до нього додаткових угод, індивідуальна ліцензія видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за Договором 1 була відсутня.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.06.2013 року у справі № 923/570/13 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін,а апеляційна скарга позивача без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що наведене позивачем правове обґрунтування позовних вимог не містить підстав для визнання оспорюваних кредитних договорів недійсними. Твердження про відсутність у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, і в зв'язку з цим відсутністю права у відповідача на видачу кредитних коштів в іноземній валюті, спростовується наявністю у відповідача банківської ліцензії № 174 від 24.09.2001 року та письмовими дозволами НБУ № 174-2 від 11.09.2003 року та № 174-3 від 23.09.2009 року на право здійснення операцій, зокрема з валютними цінностями.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий розгляд в зв'язку із порушенням судом норм процесуального права, які унеможливили встановити фактичні обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення. Крім того, позивач посилався в своїй касаційній скарзі на ту обставину, що відповідач скористався ситуацією нестабільного курсу іноземної валюти на ринку України, що спричинило скрутне становище для підприємства. Договір 2 укладений на невигідних для позивача умовах.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

12.10.2005р. між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк", правонаступником якого згідно з п.1.4 статуту є відповідач (а.с.40), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Автопром" (надалі - позичальник), правонаступником якого згідно з п.1.1 статуту є позивач (а.с.29), був укладений Договір 1 (а.с.62-67). Згідно із цим Договором 1 відповідач зобов'язався надавати позичальнику кредити (транші) в межах загальної суми 6 500 000,00 Євро, з частковою конвертацією у національну валюту України, гривню, а позичальник, в свою чергу, зобов'язався повертати отримані за цим договором кредитні кошти частинами, в строки, узгоджені додатковими угодами, а також сплачувати за користування кредитними коштами процентну ставку та комісію, розмір яких визначається в додаткових угодах до цього договору, відносно кожного отриманого позичальником траншу кредиту. Зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів, комісій, а також права та зобов'язання сторін, передбачені договором виникають з моменту укладання сторонами договору додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними складовими договору, в сумах зазначених у цих додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п.1.1 Договору 1, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5 договору, за яким кінцевою датою погашення заборгованості за наданими на підставі договору кредитами визначено 11.05.2006р.

В подальшому, термін дії договору неодноразово продовжувався. Відповідно, й відтерміновувалася кінцева дата погашення заборгованості за наданими на підставі Договору 1 кредитами. Так, згідно з додатковою угодою від 10.10.2008р. № 89 такою кінцевою датою погашення заборгованості за кредитами визначено 21.10.2008р. (а.с.69-70)

29.10.2008р. ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Крес Автогруп" уклали між собою Договір 2 (а.с. 8-26, з додатковими угодами до нього ), згідно з п.1.1 та п.2.2 якого банк зобов'язався надавати позичальнику кредити (транші) в національній валюті України або в іноземних валютах з можливістю часткової конвертації в іноземну валюту в межах загальної суми, еквівалентної 21 400 000,00 грн. за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього кредитного договору, для поповнення обігових коштів позичальника, оплати позичальником за автомобілі та автобуси, з кінцевим терміном повернення усіх отриманих на підставі цього договору кредитних коштів не пізніше 28.10.2009р. Відповідно до п.2.3 та п.2.6 цього кредитного договору підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, в яких, безпосередньо, встановлюються процентні ставки за користування кредитом та валюта кредитування. Згідно із п.1, п.2 та п.3 додаткової угоди № 1 від 29.10.2008 р. до цього кредитного договору встановлено, що банк надає позичальнику кредит в сумі 21 400 000,00 грн. для поповнення обігових коштів, оплати за автомобілі та автобуси, зі строком повернення 28.10.2009 р. та сплатою за користування кредитом 26,0 % річних, а також визначено графік погашення заборгованості на 2008 рік. В подальшому, згідно із додатковими угодами до цього кредитного договору строк повернення цього кредиту неодноразово змінювався на більш пізній, ніж вказано в зазначеній додатковій угоді № 1 від 29.10.2008 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме :

- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно з ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як свідчать матеріали справи, на час укладення оспорюваних кредитних договорів банк - кредитодавець, ВАТ "Кредитпромбанк", мав :

- банківську ліцензію № 174, видану Національним банком України 24.09.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (а.с.44);

- письмові дозволи Національного банку України № 174-2 від 11.09.2003р., № 174-3 від 23.09.2009р., на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", згідно з додатками до цих дозволів, зокрема, на право здійснення операцій з валютними цінностями (а.с.45-49).

Відповідно до вказаних ліцензії та дозволів ВАТ "Кредитпромбанк" було надано право на такі операції з валютними цінностями, як залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України, міжнародних ринках.

Згідно з ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Частинами 1, 2 та 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно п. 2.2. Договору 1 відповідачем кредит надавався позивачу на наступні цілі: для розрахунків за автомобілі ВАЗ.

Відповідно до п. 2.2. Договору 2 відповідачем кредит надавався на наступні цілі: поповнення обігових коштів, оплати за автомобілі та автобуси.

Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 44 ГК України, одним з принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик суб'єкта господарювання.

Враховуючи викладене та приписи статей 42, 44 ГК України, суди обґрунтовано прийшли до висновку про те, що підстав для визнання недійсними оспорюваних позивачем договорів немає та не може бути прийняте до уваги та обставина, що Договір 2 укладено на невигідних для відповідача (як він стверджує) умовах.

За таких обставин, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Крес Автогруп" задоволенню не підлягає, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крес Автогруп" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 13.06.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 року прийняті у справі № 923/570/13 залишити без змін.

Головуючий В. І. Дерепа

Судді С. В. Бондар

В. В. Палій