Ухвала суду № 35834513, 26.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/295/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

26 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Пилипенко О.Є.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Воронець Н.В.

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «АНТОНОВ» до Київської регіональної митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» №291 та №292 від 28.12.2012 року, -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «АНТОНОВ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської регіональної митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 28.12.2012 року № 291 та № 292.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду від 13.09.2013 року та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Київською регіональною митницею було проведено документальну виїзну перевірку дотримання ДП «АНТОНОВ» вимог законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.05.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами проведеної перевірки було складено акт від 18.09.2012 року №5/12/100000000/14307529 (том 1, а.с.35-106).

ДП «АНТОНОВ», не погоджуючись з висновками акту перевірки та керуючись п.8 ст.354 Митного кодексу України, направило заперечення №35/10269 від 28.09.2012 року та зауваження №35/10270 від 28.09.2012 року на акт перевірки до Київської регіональної митниці (том 1, а.с.107-122, 123-125).

15.10.2012 року Державним підприємством «АНТОНОВ» було отримано висновки Київської регіональної митниці на зауваження та заперечення ДП «АНТОНОВ» до акту перевірки. Київською регіональною митницею, згідно із висновками №14/1-1 23806 від 09.10.2012 року було частково задоволено заперечення ДП «АНТОНОВ» (том 1, а.с.126-131).

16.10.2012 року Державним підприємством «АНТОНОВ» було отримано податкові повідомлення-рішення форми «Р» №224 та №225 від 12.10.2012 року (том 1, а.с.132, 133).

Рішеннями із посиланням на порушення позивачем Закону України від 15.04.2001 року «Про Митний тариф України», ст.19 Закону України від 05.02.1992 року «Про Єдиний митний тариф», ст.267 Митного кодексу України, Закону України від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість», п.190.1 ст.190 та п.4 пдр.2 розділу XX Податкового кодексу України було визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежами:

податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання у розмірі 4 788 467,54 грн.

мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, у розмірі 580 509,99 грн.

Державне підприємство «АНТОНОВ» вважало, що податкові повідомлення-рішення форми «Р» №224 та №225 від 12.10.2012 року є безпідставними та незаконними, так як вони винесені на підставі висновків акту від 18.09.2012 року №5/12/100000000/14307529, які, в свою чергу, зроблені митним органом з порушенням вимог Конституції України, чинного законодавства з питань оподаткування та інших нормативно-правових актів, що забезпечують охорону прав, свобод і законних інтересів суб'єктів господарювання, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

Враховуючи вказане, позивачем у порядку ст. 56 Податкового кодексу України було подано до Державної митної служби України скаргу №35/11136 від 25.10.2012 року на податкові повідомлення-рішення №224 та №225 від 12.10.2012 року (том 1, а.с.136-152).

Рішенням Державної митної служби України №11.1/1.2-15.1/14304 від 24.12.2012 року «Про результати розгляду скарги», яке було отримано позивачем 27.12.2012 року, скарга ДП «АНТОНОВ» була частково задоволена, а сума нарахованих штрафних санкцій зменшена (том 2, а.с.153-157).

02.01.2013 року на адресу ДП «АНТОНОВ» від Київської регіональної митниці надійшли податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

від 28.12.2012 року № 291, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 366 211,97 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 292 969,57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 73 242,40 грн.;

від 28.12.2012 року № 292, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 3 583 567,99 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 2 866 854,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 716 713,60 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями № 291 та № 292 від 28.12.2012 року, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ДП «АНТОНОВ» здійснював наступну діяльність:

- дослідження та розробка в галузі природних та технічних ресурсів,

- виробництво літаків для перевезення вантажів та пасажирів,

- виробництво частин та належностей літальних апаратів,

- виробництво машин та устаткування.

Щодо повноти декларування митної вартості товарів в частині включення вартості дослідно-конструкторських робіт.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно підпункту «г» пункту 2 ст. 267 Митного кодексу України 2002 року при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - в тому числі г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів.

З матеріалів справи вбачається, що для створення та розробки нових типів літаків серії АН позивач уклав ряд зовнішньоекономічних договорів з іноземними компаніями на поставку продукції та надання послуг:

Контракт № АН-01-19(158) від 22.02.2010 року, укладений між ДП «АНТОНОВ», м. Київ, Україна) та фірмою GEVEN S.p.A (м. Неаполь, Італія), за темою: «Разработка, сертификация, изготовление и поставка пассажирских кресел для пассажирского самолета Ан-148».

Договір № 93 від 22.09.2009 року, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ОАО «Омское машиностроительное конструкторское бюро» (м. Омськ, Росія), за темою: «Проведение работ согласно программы обеспечения надежности на этапе разработки агрегатов 4108М, 4199М, 4200, 4820».

Договір № 770/022-11 від 07.02.2011 року, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія), за темою: «Разработка модификации ВГТД ТАЇ8-200-70 для применения на самолете Ан-70 взамен ВГТДТА12-60».

Грошове зобов'язання відповідачем було нараховано позивачу за наступними договорами.

Договір № Р-183/9 від 04.08.2010 року, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание варианта исполнения прицельного навигационно-пилотажного комплекса А880 для применения в составе комплекса бортового оборудования самолета АН-70».

Договір № Р-183/6 від 18.02.10, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание комплексной системы электронной индикации и сигнализации для применения в составе Ан-70».

Договір № Р-183/8 від 18.02.2010 року, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание управляющей вычислительной системы для применения в составе Ан-70».

Договір № Р-183/7 від 18.02.2010 року, укладений між ДП «АНТОНОВ» (м. Київ, Україна) та ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія), за темою: «Создание радиоэлектронного комплекса (МНРЛС Х-диапазона А882.03) для применения в составе Ан-70».

З матеріалів справи, також, вбачається, що між Урядами Російської Федерації і України укладена Угода «Про подальше співробітництво в забезпеченні створення спільного серійного виготовлення і постачання в експлуатацію оперативно-тактичного військово-транспортного літака АН-70 з двигунами Д-27» від 24.06.1993 року.

В рамках цієї Угоди між ДП АНТК ім. О. К. АНТОНОВа і Військовою частиною № 25966-А (Російська Федерація) підписаний і виконується Договір № 91078 від 16.05.1989 року, предметом якого є «виконання дослідно-конструкторських робіт по створенню літака АН-70 - 1-й льотний екземпляр, екземпляр для статвипробовувань, екземпляр для усталосних випробовувань». Договір є довгостроковим та передбачає велику кількість етапів по створенню конструкторської документації, побудови на її основі дослідного зразка літака, проведення його випробовувань з метою відповідного корегування технічної документації та в кінцевому підсумку її передачі Замовнику для запуску в серійне виробництво такого літака. Також Договір передбачає авансування витрат на проведення вищезазначених робіт.

В рамках цього договору всі роботи по створенню літака АН-70 проводяться з дотриманням системи укладання прямих договірних зв'язків між ДП «АНТОНОВ» і підприємствами розробниками (співвиконавцями) та постачальниками комплектуючих виробів і матеріалів - суб'єктами Російської Федерації. Перелік підприємств-співвиконавців в частині фінансування дослідно-конструкторських робіт по створенню літака АН-70 визначає Міністерство оборони Російської Федерації, і вищезазначені підприємства (ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург, Росія) по договорах № Р-183/6 від 18.02.2010 року, № Р-183/7 від 18.02.2010 року, № Р-183/8 від 18.02.2010 року, № Р-183/9 від 04.08.2010 року, ОАО «Омское машиностроительное конструкторское бюро» (м. Омськ, Росія) по договору № 93 від 22.09.2009 року та ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія) по договору № 770/022-11 від 07.02.2011 року) також ввійшли в цей перелік. Всі дослідно-конструкторські роботи, отримані позивачем в рамках цих договорів були прийняті по акту №1/2010р. від 25.11.2010 року, акту від 04.12.2009 року, акту від 15.11.2011 року представником Міністерства оборони Російської Федерації в рамках Договору №91078 від 16.05.1989 року та міжурядової угоди між Урядами Російської Федерації і України, як складова ДКР з розробки проекту АН-70, що належить Росії. Внаслідок цього, результати ДКР були реалізовані Міністерству оборони Російської Федерації з підписанням відповідного посвідчення, в якому зазначено, що всі результати ДКР є власністю Міністерства оборони Російської Федерації, та знаходяться на відповідальному зберіганні в ДП «АНТОНОВ».

З матеріалів справи вбачається, що предметом всіх вказаних договорів розділено на дві частини, однією є науково-конструкторські роботи, другою є виробництво та поставка певних товарів.

Згідно відомості виконання ДКР до Договору №770/022-11 роботи розділені на 9 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Крім цього, Специфікацією, що є додатком №3 до Договору окремо визначено товари та їх вартість, які підлягають поставці по даному Договору. Платіжним дорученням №46 від 12.09.2011 року. Позивачем було перераховано 2013000,00 руб. РФ, як оплата за проведення дослідно-конструкторських робіт по етапам 1, 2, 3, 4,5. Окремо платіжним дорученням №47 від 12.09.2011 року було оплачено 18700000,00 руб. РФ за виготовлення ВГТД ТАЇ8-200-70, згідно етапів 6, 8.1.

Згідно відомості виконання ДКР, що є додатком №1 до Договору №Р-183/9 роботи розділені на 8 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Окремо міститься протокол №22/2011 погодження ціни на ДКР. Крім цього, Додатком №3 до Договору окремо визначений склад поставочного комплекту. Платіжним дорученням №39 від 08.07.2011 року позивачем було перераховано 18607727,00 руб. РФ, як оплата за ДКР по етапам 1, 2, 3.1, 4, 5. Окремо платіжним дорученням №40 від 08.07.2011 року було оплачено 1648593,00 руб. РФ, як оплата за виготовлення прицільного навігаційно-пілотажного комплексу, згідно етапів 3.2, 3.3, 3.4.

Згідно відомості виконання ДКР, що є додатком №1 до Договору №Р-183/6 роботи розділені на 6 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Протоколом № 13/2010 було погоджено ціни на ДКР. Крім цього, Специфікацією, що є Додатком №3 до Договору, погоджений перелік товарів та їх вартість, які підлягають виготовленню та поставці по даному договору. Додатковою угодою № 7 від 27.05.2011 року було затверджено нову відомість виконання ДКР з вартістю кожного етапу робіт та Специфікацію на поставку продукції. Платіжним дорученням №23 від 08.06.2010 року перераховано 24 млн. руб. РФ, №5 від 09.02.2011 року перераховано 59878500,00 руб. РФ, №10 від 10.02.2011 року перераховано 48000000,00 руб. РФ, №11 від 14.02.2011 року перераховано - 80000,00 руб. РФ, №33 від 05.07.2011 року в рахунок оплати за проведення ДКР. Окремо згідно платіжного доручення № 34 від 05.07.2011 року. Позивачем було оплачено 1648593,00 руб. РФ за виготовлення комплексної системи електронної індикації та сигналізації.

Згідно відомості виконання ДКР, що є додатком №1 до Договору №Р-183/8 роботи розділені на 6 етапів, кожен з етапів має свою вартість. Протоколом № 14/2010 було погоджено ціну на ДКР. Крім цього, Специфікацією, що є Додатком №3 до Договору погоджений перелік товарів та їх вартість, які підлягають виготовленню та поставці по даному договору. Додатковою угодою № 7 від 27.05.2011 року було затверджено нову відомість виконання ДКР з вартістю кожного етапу робіт та Специфікацію на поставку продукції. Платіжним дорученням №24 від 08.06.2010 року перераховано 18 млн. руб. РФ, №29 від 15.09.2010 року перерахованої млн. руб. РФ, №7 від 09.02.2011 року перераховано 12850000,00 руб. РФ, №14 від 10.02.2011 перераховано 10350000,00 руб. РФ, №15 від 14.02.2011 року перераховано 4080000,00 руб. РФ, №32 від 05.07.2011 року перераховано 500000,00 руб. РФ в рахунок оплати за проведення ДКР. Окремо згідно платіжного доручення № 35 від 05.07.2011 року позивачем було оплачено 1280000,00 руб. РФ за виготовлення керуючої обчислювальної системи.

Матеріалами справи встановлено, що вартість проектно-конструкторських робіт сплачена позивачем в повному обсязі окремо від вартості товарів, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, рахунками-фактури, актами-приймання-передачі виконаних робіт, протоколами погодження договірної ціни, додатковими угодами, відомостями виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи, специфікаціями до договорів, рахунків на оплату,

ВМД№100200000/2011/296425,

ВМД№100200000/2012/610510,

ВМД№100200000/2011/397122,

ВМД№100200000/2011/397168,

ВМД№100200000/2012/60513,

ВМД№100200000/2011/397122, переліком обладнання, що передається у тимчасове користування, а грошові зобов'язання задекларовані та відображені у податкових накладних.

Так, податкові зобов'язання з ПДВ по ЗАО «Котлин-Новатор» (м. Санкт-Петербург: отриманих послугах згідно вищевказаних договорів склали 7 955 276,94 грн.

Податкові зобов'язання з ПДВ по ОАО «НПП «Аэросила» (м. Ступіно, Росія), по наданих послугах згідно вищевказаних договорів склали 2 152 169,58 грн.

Отже, в контрактах окремо виділено дослідно-конструкторські роботи та саме виготовлення товару. Вартість дослідно-конструкторських робіт в кожному випадку була виділена із вартості товару і зазначалася в окремій специфікації до договору.

На підтвердження своїх доводів відповідачем не надано розрахунків розділення вартості дослідно-конструкторських робіт за спірними договорами. Позиція відповідача, який розділяє вартість дослідно-конструкторських робіт на кількість товарів, що поставляється згідно з договором є помилковою, оскільки визначити конкретну кількість товару, який буде виготовлений та може бути додатково замовлений за даною конструкторською документацією, суд вважає неможливим.

Відповідно до ст. 267 Митного кодексу України 2002 року митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме: належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

З аналізу даної правової норми вбачається, що до ціни товару може додаватися вартість дослідно-конструкторських робіт безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваного товару і тільки у випадку постачання останніх безоплатно або за заниженими цінами.

Враховуючи, що дослідно-конструкторські роботи за договорами №Р-183/9, №Р-183/6, № 183/7, №Р 183/8 поставляються за плату, то висновки відповідача є такими, що не відповідають чинному законодавству.

Відповідно до пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97 , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону №168/97 об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до абзацу другого п.4.3 ст.4 Закону №168/97 для послуг, які справляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 190.2 ст. 190 Податкового кодексу України визначено, що для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

Судом встановлено, що операції з постачання товарів позивачем декларувались у встановленому чинним законодавством порядку, що підтверджується належним чином оформленою документацією.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що ДП «АНТОНОВ» не було допущено порушень ст. 267 Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість»,Податкового кодексу України, Закону України «Про єдиний митний тариф», Постанови Кабінету Міністрів України «Питання ввезення на митну територію України товарів суб'єктами літакобудування», а тому дії Київської регіональної митниці щодо нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 366 211,97 грн. та податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 3 583 567,99 грн. є протиправним.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, позивачем було правильно розраховану митну вартість товару та сплачено податок на додану вартість, а доводи відповідача, що містяться в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у постанові від 13.09.2013 року.

Таким чином, судом першої інстанції було в повній мірі досліджено та об'єктивно оцінено всі документальні матеріали з даного питання та прийняте правомірне та обґрунтоване рішення про неправомірність донарахування позивачу податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 24.05.2011 року по справі №К 41178/10.

Щодо повноти декларування митної вартості товарів в частині включення транспортних витрат понесених поза межами України.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України 2002 року митної вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно д положень Митного кодексу України.

Згідно п. 5 ст. 267 Митного кодексу України 2002 року при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товарі додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

При визначенні митної вартості відповідно до ч. З ст. 267 Митного кодекс України, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускаєте включення ніяких інших витрат. До митної вартості не включаються витрати і транспортування після ввезення, за умов виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, які документально підтверджено та які піддають« обчисленню.

Витрати на транспортування після ввезення товару могли і включатися позивачем до митної вартості за умови дотримання вимог виділення ціни, документального підтвердження та можливості обчислення.

Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщують« через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження затвердженого Постановою КМ України від 20.12.2006 року № 1766 встановлено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно ) Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язані подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, також:

або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надані транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умої платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг , товарів;

або банківські платіжні документи, що підтверджують факт опЛа' транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Декларування позивачем транспортних витрат до митної території України здійснювалося на підставі довідок про вартість транспортування товарів до митної території України, що надавалися перевізниками (експедиторами), які є необхідними документами для визначення митної вартості товарів і без яких неможливе митне оформлення останніх, згідно п. 8 Порядку № 1766 та калькуляцій транспортних витрат, у разі здійснення перевезення власним транспортом.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що перевезення позивачем товарів власними транспортними засобами здійснювалося на підставі калькуляцій транспортних витрат, що містять відомості і про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України. Також, перевезення позивачем товарів залученим транспортом здійснювалося на підставі довідок перевізників, актів виконаних робіт за укладеними договорами з перевізниками.

Розміри витрат на транспортування, що були задекларовані позивачем, підтверджуються довідками перевізників та експедиторів про вартість транспортування товарів до митного кордону України та калькуляціями транспортних витрат.

Документи, які були надані митниці під час декларування товарів та які були предметом дослідження митним органом під час перевірки (довідки, договори, акти, рахунки), дозволяють провести їх ідентифікацію з товарами та надають можливість обчислення транспортних витрат на митній території України.

При цьому слід звернути увагу, що у разі визначення у довідці лише витрат на транспортування поза межами митної території України до митного оформлення надавався акт виконаних робіт та договір на транспортні послуги, в яких вказано повну вартість транспортних послуг.

Таким чином, вартість транспортних витрат може бути розподілена на вартість транспортних послуг поза межами митної території та у межах митної території і підлягає обчисленню (шляхом від'ємного значення).

Вимоги п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за N 1766, розглядаються у системному аналізі зі змістом ст. 249 та ч. 1 ст. 264 Митного кодексу України 2002 року. Так, на підтвердження транспортних витрат позивачем подавались рахунок-фактура і довідка підприємства перевізника, акт прийому-передачі, договори про перевезення, міжнародні товарно-транспортні накладні, аналіз яких дає можливість ідентифікації та виділення витрат на транспортування після ввезення, з загального розміру витрат на транспортування.

Судом вірно встановлено, що документами, наданими митниці під час декларування товарів є довідки, договори, акти, рахунки, калькуляції дозволяють провести їх ідентифікацію з товарами та надають можливість обчислення транспортних витрат на території України. При цьому, всі вказані документи були надані позивачем до суду та містяться в матеріалах справи.

Всі товари, які були імпортовані позивачем згідно зазначених у додатку №9 до акту вантажно-митних декларацій, пройшли митне оформлення, під час якого не було висловлено жодних зауважень до митної вартості товарів.

Відповідно до п. п. 2.1.1 п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами» митні органи були контролюючими органами стосовно акцизного збору т податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з ї стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законі справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну території України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

Відповідно п. п. 2.1. п. 2 «Порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, я справляються при ввезенні предметів на митну територію України», затвердженого спільним наказом ДПА України та Державної митної служби України N 109/188 в 16.03.2001 року, контроль за своєчасністю достовірністю, повнотою визначені податкових зобов'язань та за сплатою платниками податків, які справляються п] ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, здійснюється митними органами.

Згідно з ст.72 Митного кодексу України 2002 року митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних документів для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Відповідно до ст. 86 Митного кодексу України 2002 року, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи.

Згідно п. 5 Положення про вантажну митну декларацію, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, достовірність зазначених декларантом відомостей у ВМД, яка заповнена згідно з діючими правилами та засвідчена ним у встановленому порядку, закріплюється одним з видів митного забезпечення (штамп «Під митним контролем») на всіх аркушах ВМД та реєстраційним номером, а також реєстрацією ВМД у журналі обліку вантажних митних декларацій, за якими товари імпортувалися Підприємством на територію України. Оскільки вантажні митні декларації на всі товари, які були імпортовані позивачем, були прийняті митним органами, а достовірність відомостей, зазначених в них, у тому числі щодо митної вартості товарів, що визначалася з врахуванням транспортних витрат, була закріплена штампом «Під митним контролем» на всіх аркушах ВМД та реєстраційним номером, а також реєстрацією ВМД у відповідному журналі обліку, жодних передбачених законодавством підстав для перегляду вказаних рішень немає.

Відповідно до п. 17 Переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, який затверджений Постановою Кабміну від 01.02.2006 року №80, документами, обов'язковими для подання до митних органів, є документи, що використовуються для визначення митної вартості товарів.

Таким чином, надання Державним підприємством «АНТОНОВ» та прийняття митним органом документів, необхідних для визначення митної вартості товару, зокрема і витрат на транспортування товару (довідок перевізників, калькуляцій транспортних витрат, які містять всі передбачені Порядком №1766 відомості - маршрут перевезення товару поза митною територією України і по митній території України, вартість перевезення товару, тощо) на підставі яких митний орган здійснює нарахування податкових та митних зобов'язань, свідчить про те, що позивачем виконані всі вимоги чинного законодавства України, зокрема і Митного кодексу України 2002 року і Порядку №1766.

Судом вірно зазначено, що в силу приписів ст. 267 Митного кодексу України 2002 року включенню підлягають витрати на транспортування товару тільки з пункту завантаження товарів і до місця ввезення на митну територію України.

Системний аналіз норм ІНКОТЕРМС 2000 (умови поставки ЕХW та FCA) свідчить про те, що транспортні витрати можуть відноситися до товару лише з моменту отримання (поставки) такого товару покупцем у визначеному місці.

Враховуючи вищевикладене, транспортні витрати до часу завантаження на власний транспорт імпортованого товару (затрати на доставку транспортного засобу до місця завантаження) до митної вартості товару не включаються.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що зроблений митницею висновок щодо формування вартості транспортних втрат, що включає витрати на доставку транспортного засобу до місця поставки, суперечить правилам застосування норм ІНКОТЕРМС 2000 та іншим вищенаведеним правовим нормам, а тому є помилковим.

Підприємством з дотриманням ст. 267 Митного кодексу України, п.8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, було подано повний пакет документів, який підтверджує правильність визначення митної вартості товарів з урахування вартості транспортних витрат, а тому доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються нормами чинного законодавства України та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо правильності декларування коду товару згідно УКТЗЕД.

Класифікація товарів базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів 1996 року та Комбінованій тарифно-статичній номенклатурі Європейського союзу. Єдиний підхід до кодування товарів забезпечує уникнення неоднозначного трактування призначень товарів та уникнення порушень законодавства, зокрема подвійного оподаткування.

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності є товарною номенклатурою Митного тарифу України і здійснюється відповідно до правил, викладених у Законі України «Про Митний тариф України».

Віднесення товару до категорії, що звільняється від сплати податку на додану вартість, здійснюється одночасно за кодом УКТЗЕД та за текстовим описом такого товару.

Як вірно зазначено судом першої інстанції за функціональною направленістю присвоїти код товару може тільки виробник цього товару.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення процедур (пункт 35статті 1 Митного кодексу України 2002 року).

Відповідно до п. 19 ст. 1 Митного кодексу України 2002 року міститься «митні процедури» - операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Згідно ст. 17 Закону України від 05 лютого 1992 року N 2097-ХІІ «Про єдиний митний тариф» (в редакції, чинній на момент пропуску товару через кордон України) мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Імпортер зобов'язаний подати митному органу документи необхідні для проведення митних процедур (ст.88 Митного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, поставки установки ТГ-16 М здійснювалися ДП «АНТОНОВ» безпосередньо від фірми-виробника ВАТ «Казанское моторостроительное производственное объединение» м. Казань.

Так, за ВМД № 100000024/2010/759153 від 19.10.2010 року ДП «АНТОНОВ» був задекларований товар № 3 «Турбіни для цивільної авіації: турбогенераторна установка ТГ-16М..» за кодом УКТЗЕД 8411811000, при митному оформленні товару позивачем застосовано пільги по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість (преференція 136).

Однак, керуючись Поясненнями до УКТЗЕД, які діяли на час митного оформлення товару позивачем, затверджені Наказом Держмитслужби України від 31.04.2004 року № 68 та пояснення, затверджені наказом Держмитслужби України від 30.12.2010 року № 1561), згідно яких генераторні установки, що являють собою генератор і первинний двигун, які змонтовані (чи призначені до монтажу) разом як єдиний агрегат або на загальній основі, включаються до товарної позиції 8502 за умови, що вони постачаються разом (навіть якщо для зручності під час транспортування вони упаковані окремо) та з урахуванням того, що дана установка призначалась для встановлення на літак цивільної авіації АН-32Б, відповідач дійшов висновку, що даний товар необхідно класифікувати за кодом 8502 39 10 00 згідно УКТЗЕД.

При цьому відповідач посилається на лист Держмитслужби України від 02.08.2012 року № 11.1/3-16.2/8842, який було адресовано ДП «АНТОНОВ» та Київській регіональній митниці, в якому викладені підходи щодо класифікації допоміжних силових установок ДСУ ТА-12, ДСУ ТА-18. Згідно даного листа газотурбінні двигуни, які конструктивно поєднані з електрогенератором, повинні класифікуватися в товарній позиції 8502.

Однак, дані твердження відповідача спростовуються наданими позивачем: керівництвом по технічній експлуатації і формулярами, специфікаціями, згідно яких ВСУ ТА-12 та ТА-18 є авіаційними допоміжними двигунами, призначеними для встановлення на повітряному судні.

Віднесення товару до категорії, що звільняється від сплати податку на додану вартість, здійснюється одночасно за кодом УКТЗЕД та за текстовим описом такого товару. Натомість за функціональною направленістю присвоїти код товару може тільки виробник цього товару.

З матеріалів справи вбачається, що виробником допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ТА-18 є ОАО «НПП «Аеросила» (Росія). Так, Виробник товару після виготовлення товару та з метою поставки товару покупцю класифікує останній відповідно до Єдиної системи кодування товарів та в подальшому зазначає визначений код товару у товаросупровідних та митних документах.

Матеріалами справи встановлено, що до кожної ВМД на поставку вищевказаних установок додавався Сертифікат про проходження товару, в якому зазначалися критерії походження, а саме: Д8411. Крім цього, виробником замовлялись експертизи в Південній Торгово-промисловій палаті Московської області. Так, в актах експертизи № 161-01-00114 від 05.04.2012 року та № 161-01-00635 від 06.12.2011 року визначено, що «по товарной номенклатуре внешнеэкономической деятельности вспомагательный газотурбинный двигатель (ВГГД) ТА -18-200-124 № 001 относится к коду 8411810001».

Відповідно до вказаного переліку документів, в якому виробником зазначений код, товар надходить до митної території України, де в подальшому на основі відомостей, зазначених виробником товару, оформлюється вантажно-митна декларація.

Разом з тим, код 84 11 на допоміжні силові установки, зокрема на ВСУ ТА-12, закріплений Кабінетом Міністрів України в Постанові № 680 від 21.07.2010 року «Питання ввезення на митну територію України товарів суб'єктами літакобудування».

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо неправомірності посилання відповідача на лист Держмитслужби України від 02.08.2012 року № 11.1/3-16.2/8842, оскільки даний лист був виданий Державною митною службою вже після здійснення поставок товарів та після проведення перевірки, а тому не може бути належним доказом у справі.

Крім того, згідно порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом ДМС України від 20.04.2005 року № 314, під час митного контролю інспекторами митниці здійснюється, зокрема перевірка правильності класифікації та кодування товарів, оформлення запиту за формою, наведеною в додатку 3 до цього порядку.

Порядком роботи відділу номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим наказом ДМС України від 01.10.2013 року № 646 встановлено, що ВНК (ВКМВ та Н) здійснює розгляд питань класифікації товарів за запитами підрозділів митниці.

Отже, з урахуванням наведеного, перевірка правильності класифікації та кодування товарів відноситься до компетенції відповідного інспектора митної служби та здійснюється на його запит у встановленій чинним законодавством формі, а тому суд дійшов висновку, що відповідальність за визначення коду товару покладена на митний орган.

Дослідивши листи Державної митної служби щодо переліків продукції, яку планується постачати (отримувати) у 2009, 2010, 2011 роках в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.1993 року, встановлено, що вказані листи містять лише доповнення до переліку продукції, але не містять повного переліку продукції. Проте в даних доповненнях міститься підтвердження коду УКТЗЕД, що був наданий допоміжним силовим установкам, а саме з групою кодів 8411- двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни.

Разом з тим, вказані допоміжні силові установки поставлялися на територію України і раніше, до перевіряємого періоду, а саме згідно ВМД № 100000010/8/459238 від 06.11.2008 року, ВМД № 100000010/8/454371 від 20.09.2008 року, ВМД № 100000010/9/262604 від 03.07.2009 року допоміжні силові установки класифікувалися за кодом 84118110 - тобто в товарній групі - Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни, докази чого містяться в матеріалах справи.

Крім цього, необхідно зазначити, що і після проведення перевірки органами державної влади були встановлені коди допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18, згідно УКТЗЕД, а саме: Листом № 2732-10/3811-12 від 04.02.2013 року Міністерство економічного розвитку та торгівлі України.

Згідно переліку товарів подвійного використання, які поставляються в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.1993 року імпорт - допоміжні силові установки ВСУ ТА-12, встановлений код згідно УКТЗЕД 1411119000, допоміжні силові установки ВСУ ТА-18-200-124, встановлений код згідно УКТЗЕД - 8411 11 9000, допоміжні силові установки ВСУ ТА-18-100, встановлений код 8411 11 9000, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами.

Перелік продукції з аналогічним кодом товару для ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18 був затверджений і на 2012 рік, 2011 рік, докази чого містяться в матеріалах справи.

Крім цього, в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.1993 року Федеральною митною службою Росії щороку затверджуються переліки товарів, що ввозяться та вивозяться з території Російської Федерації. Так виробником вказаних допоміжних силових установок є ВАТ «НПП «Аеросила» м. Ступіно» і для вказаних допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18 встановлений код товару за ТНЗЕД Росії - 8411 81 0001, згідно Переліків на 2011, 2012, 2013 роки.

Вказане підтверджує, що позивач у відповідності із законодавством правомірно ввозив Допоміжні силові установки ТА-12 за кодом товарної групи 8411 - Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни, як оподатковуються за ставкою мита 0%.

За ВМД № 100200000/2011/294663 від 25.11.2011 року (тов.№1) позивачем був задекларований товар «Антиадгезивна рідина Safelease 30gal, на основі політетрафторетилену (полімер у первинній формі) з додаванням води -4 галона.1 галлон 3,80 літра» за кодом згідноУКТЗЕД 3904610000 (ставка мита 0%). За хімічним складом згідно паспорту безпеки, що був наданий ДП «АНТОНОВ» під час перевірки, даний продукт (правильна назва продукту: Airtech Release All felease 30) містить політетрафторетилен - 20%, воду 60 - 70%, сурфактант 1-3%, використовується дана речовина як рідина-для чищення. Відповідно до примітки 2(f) до 39 група УКТЗЕД не включає органічні поверхнево-активні речовини (яким є сурфактант) та препарати товарної позиції 3402. З урахуванням вищезазначеного відповідач вважає, що даний товар необхідно класифікувати за кодом 3402 90 90 00 (ставка мита 6,5%) згідноУКТЗЕД.

Однак, доводи відповідача, що речовина застосовується для чищення, спростовуються експертним висновком Київської торгово-промислової палати №СК-172 від 02.09.2011 року, оскільки, згідно технічної інформації дана речовина забезпечує легке знімання епоксидних, фенольних, БМИ та уретанових виробів з полімерної та металічної поверхні. А саме утворює на поверхні плівку, яка забезпечує легке знімання виробів з форми, а тому не є рідиною для чищення.

Таким чином, Антиадгезивна рідина позивачем правомірно декларувалася за кодом УКТЗЕД 3904610000.

За ВМД № 100000024/2011/268807 від 15.01.2011 року (тов.№6) ДП «АНТОНОВ» задекларовано товар «Крючок для одягу з алюмінієвого сплаву 2964» за кодом згідно УКТЗЕД 7616999000 (ставка мита 0%). Даний крючок призначений для монтажу на дверях, в конкретному випадку на дверях заднього туалету літака.

Враховуючи технічні характеристики товару, його призначення відповідач вважає, що зазначений товар необхідно класифікувати за кодом 8302 50 00 00 (ставка мита 10%) згідно з УКТЗЕД - полиці, вішалки, у тому числі для капелюхів, та аналогічні вироби.

Як вбачаться з Рішення Відділу номенклатури та класифікації товарів Державної митної служби України про визначення коду товару від 22.07.2008 року №КТ-100-812-08 для Гачків для одягу з алюмінію арт. 2964 встановлений код 7616999000.

Враховуючи, що в даному випадку митна служба самостійно погодила код класифікації товару, а саме 7616999000, суд вважає висновок відповідача необґрунтованим.

За ВМД № 100000024/2010/759260 від 19.10.2010 року підприємством задекларовано (тов.№1) «Комплекти проводів, які використовуються для монтажу з'єднань в бортовій радіоелектронній апаратурі, одножильні, робоча напруга 250-600В....» за кодом УКТЗЕД 8544 З0 10 10 (ставка мита 0%), тов.№2 «Проводи електричні з ізольованими провідниками, одножильні, монтажні МС 36-11 0,20 (ОТК) ТУ 16-505.195-80 д= 1,20мм - 500м.» за кодом УКТЗЕД 8544 20 00 90 (ставка мита 0%).

Відповідач вважає, що згідно вимог УКТЗЕД проводи БПГРЛ-0,50, ПТЛ-200-1,5, ПТЛ-200-25,01), що мають діаметр жили провідника понад 0,51мм, повинні були класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8544 59 10 00 (ставка мита 7%), а проводи МС 0.20 (тов.№2), та БИФЭЗ-Н-0,20 (тов.№1), що мають діаметр жили провідника 0,51мм, повинні були класифікуватись за кодом УКТЗЕД 8544 59 80 00 мита 7%), при цьому при митному оформленні товару позивачу надано пільги по сплаті ввізного та податку на додану вартість (преференція 136).

Разом з тим за ВМД № 100000024/2010/755111 від 30.08.2010 був оформлений тов.№1 «провід бортовий ... БИФЭЗ-Н-2хО,20....» за кодом УКТЗЕД 8544 30 90 90 (ставка мита 2%). Проте, згідно з позицією відповідача, згідно вимог УКТЗЕД даний провід повинен класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8544 59 80 00 (ставка мита 7%).

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість», який був чинним станом на день виникнення спірних правовідносин, платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до ст. 206 Податкового кодексу України в разі ввезення товарів на митну територію України сума податку на додану вартість нараховується митним органом. Реалізовуючи надані законом повноваження, митний орган відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3ст. 54 Податкового кодексу України самостійно розраховує грошові зобов'язання платника податків. Отже, митний орган відповідає за нарахування сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість і мита.

За змістом статті 313 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-ІV (який діяв на час спірних правовідносин) класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств та громадян.

Тобто, митний орган самостійно класифікує товар, а відповідно і визначає суму мита, збору, податку на додану вартість до сплати.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 14.07.2011 року по справі №К-32421/10, від 09.06.2011 року по справі №К35868/10, від 19.05.2011 року по справі №К-35867/10.

Оскільки відповідач, приймаючи вантажні митні декларації, відніс товари до певного коду товарної номенклатури та пропустив товар на митну територію України (після сплати позивачем передбачених законом податків і зборів), то в подальшому відповідач не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов'язань та стягнення штрафних санкцій, навіть у випадку виявлення помилки у класифікації товару.

Верховним судом України, а саме в Листі від 01.01.2010 року, «Практика розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов'язаних зі справлянням податків і зборів митними органами» Верховний Суд України наголосив, що « 2. При розгляді справ, пов'язаних зі сплатою ПДВ та митних зборів, судам необхідно враховувати, що згідно з п. 10.3 ст. 10 Закону N 168/97-ВР платники податку, які імпортують товари на митну територію України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митними органами. Відповідно до підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-111 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фордами» якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, то платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми в установленому цим Законом порядку.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ, чи з кодом товарної номенклатури, зазначеної імпортером, то відповідно до п. 10.3 ст. 10 Закону №168/97-ВР та підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону N 2181-ІІІ Митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов'язань у зв'язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону №2181-ІІІ, дія якого не поширюється на митні органи.»

Таким чином, доводи апеляційної скарги не підтверджуються нормами чинного законодавства України та не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у постанові від 13.09.2013 року, а тому, податкові повідомлення - рішення форми «Р» №291 та №292 від 28.12.2012 року є таким, що порушують норми чинного законодавства України, законні права та інтереси позивача та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при вирішенні справи судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Київської регіональної митниці - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 29 листопада 2013 року.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: О.Є.Пилипенко

С.Б.Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.