Ухвала суду № 35829319, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/46186/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011

у справі № 2а-14390/10/8/0170

за позовом відкритого акціонерного товариства "Криммолоко" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування протиправним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ від 29.09.2010 № 0001912300/0 з посиланням на правомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання нафтопродуктів у товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський спас» (далі - ТОВ «Кримський спас»).

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права (зокрема, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 207, 208 Господарського кодексу України) та невідповідністю висновків судів дійсним обставинам справи.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, СДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Кримський спас» за період з 01.10.2008 по 31.12.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 22.09.2010 № 320/23-0/00450693 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2010 № 0001912300/0, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 543 510 грн. (у тому числі 362 340 грн. за основним платежем та 181 170 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим постачальником у ціні поставлених нафтопродуктів, у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

На обґрунтування зазначеного висновку СДПІ зазначає про те, що в рамках здійснення контрольних заходів з проведення зустрічної перевірки з'ясовано, що ТОВ «Кримський спас» за юридичною адресою не знаходиться; чисельність працюючих на цьому товаристві складала 1 особу; у цього постачальника відсутнє будь-яке майно, транспортні засоби, офісні та складські приміщення; у перевіреному періоді названий постачальник мав взаємовідносини з підприємствами з ознаками фіктивності.

Наведені обставини у сукупності було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів без мети настання відповідних ним правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

А відтак до предмету доказування у даній справі входять, перш за все, обставини щодо реального виконання операцій з поставки в адресу позивача нафтопродуктів у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Кримський спас».

Втім, приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди вдалися до аналізу змісту правочинів, укладених між позивачем та вказаними постачальниками, на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства, а також до перевірки правильності оформлення податкових накладних, за якими Товариством було сформовано податковий кредит в оспорюваній сумі.

Однак господарські операції, які викликають зміни у податковому обліку платників, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції, і навпаки - недотримання вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою зміни відображення господарських операцій у податковому обліку. А відтак перевірка відповідності договорів, укладених позивачем та спірними контрагентами, вимогам цивільного законодавства не має істотного правового значення для вирішення даного спору.

Так само і власне наявність податкових накладних, оформлених у відповідності з вимогами підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не може бути безумовною підставою для висновку про існування у платника права на податковий кредит. Адже за відсутності фактичного виконання господарської операції формально складені первинні документи не можуть підтверджувати дані податкового обліку платника. Документи, на підставі яких платником формуються дані податкового обліку, підлягають правовій оцінці у сукупності у відповідності з вимогами законодавства, такі документи повинні містити достовірні відомості про обставини, з якими податкове законодавство пов'язує правові, у тому числі і податкові, наслідки.

Однак у даному разі доводи податкової інспекції щодо недостовірності даних у поданих позивачем первинних документах та щодо відсутності фактичного виконання поставок нафтопродуктів в адресу позивача не отримали належної правової оцінки у ході вирішення даного спору.

Так, з огляду на специфіку товару, що був предметом поставки та вимагав наявність спеціалізованих засобів для його транспортування і зберігання, та з урахуванням доводів СДПІ щодо відсутності у спірного постачальника відповідних ресурсів судам слід було перевірити, чи залучалися будь-ким з учасників розглядуваних операцій необхідні транспортні та інші засоби у процесі виконання цих поставок, перевіривши, зокрема, наявність у відповідного учасника витрат, пов'язаних із таким залученням. Також судам необхідно було встановити порядок прийняття позивачем нафтопродуктів від ТОВ «Кримський спас» з урахуванням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

Враховуючи, що оплата за поставлені нафтопродукти здійснювалася заліком зустрічних однорідних вимог, в рамках перевірки реальності розглядуваних операцій судам необхідно було дослідити обставини, за яких у позивача виникли зобов'язання на відповідну суму перед ТОВ «Кримський спас», витребувавши у сторін та перевіривши первинні документи, які підтверджують існування у позивача відповідної кредиторської заборгованості на час оплати поставленого товару.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товарів та робіт позивачеві, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 у справі № 2а-14390/10/8/0170 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько