Ухвала суду № 35829230, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року м. Київ К/9991/47332/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011

у справі № 2а-11478/10/2070

за позовом державного підприємства заводу "Електроважмаш" (далі - Підприємство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Підприємство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії СДПІ з проведення документальної невиїзної перевірки позивача та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2010 № 0000300840/0.

Постановою названого суду від 04.03.2011 у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві продукції в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Лінкор» (далі - ТОВ «Лінкор») не підтверджується належними первинними документами, а відтак зазначені операції не можуть спричиняти правові наслідки у податковому обліку платника.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування оспорюваного податкове повідомлення-рішення; у цій частині позов задоволено; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду зі спору залишено без змін. У прийнятті цього рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника, тоді як останній не може зазнавати негативних наслідків саме внаслідок протиправних дій його контрагентів.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору як помилково скасоване.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства з питань правильності формування податкового кредиту по правовим відносинам з ТОВ «Лінкор» за лютий, березень, травень 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку по деклараціям з квітень, червень 2009 року. Результати перевірки відображені в акті від 30.08.2010 № 3222/40028/00213121.

За наслідками цієї перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2010 № 0000300840/0, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень, червень 2009 року в загальному розмірі 348 803 грн. із застосуванням 174 402 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок ДПІ про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати його постачальником ТОВ «Лінкор» у ціні поставленої продукції (сталі). При цьому податкова інспекція посилається на результати зустрічної перевірки названого контрагента, під час якої було встановлено його відсутність за місцезнаходженням, яке є адресою масової реєстрації.

Наведену обставину, а також факт недекларування та несплати ТОВ «Лінкор» до бюджету суми ПДВ, відповідної обсягам спірних господарських операцій, було розцінено податковим органом як доказ укладення позивачем правочину з ТОВ «Лінкор» без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

У розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо реальності виконання спірних операцій з поставки товару позивачеві у межах господарських правовідносин з ТОВ «Лінкор».

Так, суд першої інстанції, підтримуючи правову позицію податкового органу по справі, послався на відсутність у позивача примірника договору, на підставі якого виконувалися розглядувані поставки, як на доказ відсутності фактичних правовідносин між Підприємством та цим постачальником.

Однак суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано не погодився з таким висновком суду. Адже господарсько-правовий договір не є єдиним первинним документом, на підставі якого можливо встановити зміст, обсяг та характер господарської операції, ідентифікувати її учасників. А відтак за наявності інших первинних документів, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про господарську операцію, власне відсутність договору не може слугувати підставою для беззаперечного висновку ані про документальну непідтвердженість виконання такої операції, ані про її фіктивність.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що на підтвердження факту виконання поставок сталі з боку ТОВ «Лінкор» в адресу позивача останнім подано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення на оплату поставленого товару, сертифікати якості, а також документи складського обліку - приходні ордери, лімітно-забірні картки. Факт надходження спірного товару на виробничу територію Підприємства підтверджується і копією журналу обліку матеріальних цінностей, які ввозяться на територію позивача (що ведеться працівниками охоронного агентства), в якому вчинено записи про пропуск на територію Підприємства належних ТОВ «Лінкор» транспортних засобів.

Наведені первинні документи у сукупності були цілком об'єктивно розцінені апеляційним судом як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Доводи податкової інспекції про те, що контрагент позивача не виконав зобов'язання з подання контролюючому органу податкової звітності з дотриманням вимог чинного законодавства, з нарахування та сплати ПДВ до бюджету судами відхилено цілком об'єктивно з тих мотивів, що самі по собі ці обставини не є підставою для позбавлення права на податковий кредит за умови реальності виконання господарських операцій та дотримання покупцем вимог, встановлених чинним законодавством для формування податкового кредиту.

Не є відповідною підставою і відсутність ТОВ «Лінкор» за місцезнаходженням. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено не передбачені чинним законодавством додаткові обов'язки як надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування відповідає наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011 у справі № 2а-11478/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько