Ухвала суду № 35827208, 28.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13861/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0003752207 від 20.08.2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року позивач Спільне українсько-німецьке підприємство «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0003752207 від 20.08.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Задовольняючи вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення вимог Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, підтверджено відповідними первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у місті Києві в період з 12.07.2013 року по 25.07.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Спільного підприємства «Марком» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 24.05.2013 року, за результатами якої складено акт від 01.08.2013 року №528/22-07/14364757.

Перевіркою встановлено, порушення позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2011 року у розмірі 2 345 775,87 грн..

На підставі акту перевірки від 01.08.2013 року №528/22-07/14364757 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003752207 від 20.08.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача - ТОВ «Саноіл Торг» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, у зв'язку з чим правочини (договори), укладені між позивачем та зазначеним контрагентом, є нікчемними, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані зазначеним контрагентом, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги.

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» укладений договір купівлі-продажу № 05-04-11 від 05.04.2011 року.

За умовами договору та специфікації № 1 від 30.04.2011 року і специфікації № 2 від 30.04.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» взяло на себе зобов'язання доставити та передати у власність, а СП «Марком» взяло на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар згідно рахунку-фактури.

На виконання умов зазначеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» поставило товар на користь позивача, що підтверджується видатковими накладними від 30.04.2013 року № РН-156, від 30.04.2013 року № РН-157, від 30.04.2013 року № РН-158, від 30.04.2013 року № РН-159, від 30.04.2013 року № РН-160 на загальну суму 14 074 655,22 грн., у тому числі податок на додану вартість 2 345 775,87 грн..

Згідно банківських виписок позивач на виконання своїх зобов'язань оплатив поставлений товар.

Зобов'язання сторін за договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками коштів.

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність укладених договорів між позивачем та його контрагентом, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсним у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсним у зв'язку з фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсним у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсним господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

Матеріали справи містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідач у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань крім зазначених висновків акту перевірки та спростування реальності укладених угод відповідачем не надано, колегія суддів дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Саноіл Торг» мали реальний характер, а правочини були безпідставно визнанні відповідачем нікчемними.

Акти перевірки на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, складені за результатами перевірки, дії з проведення яких були визнані неправомірними, у зв'язку з чим не є належним доказом, оскільки вони були отримані із порушенням закону.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пп. 14.1.36. Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та / або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: - придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); - отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; - ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Суми податку на додану вартість віднесені позивачем до податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товару у Товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» підтверджено податковими накладними.

Факт отримання позивачем товару за укладеним договором підтверджено відповідними первинними документами, які оформлені належним чином відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України, який був використаний у власній господарській діяльності позивача, та досліджено судом першої інстанції в повному обсязі.

Контрагент позивача на момент здійснення правочинів був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг», у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення №0003752207 від 20.08.2013 року є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 04.12.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.