Рішення № 35826970, 05.12.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2013 р. Справа № 914/3870/13

Суддя господарського суду Львівської області, В.М. Пазичев розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (м. Львів)

про: стягнення пені в розмірі 78575,04 грн., 3% річних в розмірі 1024499,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 268985,16 грн., що у сумі становить 1372060,16 грн.

Головуючий cуддя: В.М. Пазичев

Суддя: Ю.Б. Деркач

Суддя: П.Т. Манюк

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Остапенко В.М. - довіреність №14-66 від 22.03.2013 року.

від відповідача: Вук У.І. - довіреність №06-6444 від 16.09.2012 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (м. Львів) про стягнення пені в розмірі 78575,04 грн., 3% річних в розмірі 1024499,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 268985,16 грн., що у сумі становить 1372060,16 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.10.2013 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 22.10.2013 року. Ухвалою суду від 22.10.2013 року розгляд справи відкладено до 29.10.2013 року, згідно клопотання позивача. Ухвалою суду від 29.10.2013 року розгляд справи відкладено до 06.11.2013 року, для надання доказів та обґрунтування. Ухвалою суду від 06.11.2013 року розгляд справи відкладено до 12.11.2013 року, для надання доказів по справі згідно клопотання сторін. Ухвалою суду від 12.11.2013 року за клопотанням позивача призначено колегіальний розгляд справи і розгляд справи відкладено до 20.11.2013 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 20.11.2013 року розгляд справи відкладено до 28.11.2013 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 28.11.2013 року розгляд справи відкладено до 05.12.2013 року, згідно клопотання сторін.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.10.2013 року, про відкладення від 22.10.2013 року, від 29.10.2013 року, від 06.11.2013 року, від 12.11.2013 року, від 20.11.2013 року, від 28.11.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

22.10.2013 року за вх.№43961/13 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

29.10.2013 року за вх.№45136/13 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

29.10.2013 року в судовому засіданні позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

06.11.2013 року в судовому засіданні позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових доказів та обґрунтувань.

07.11.2013 року за вх.№47198/13 позивач подав пояснення по справі.

12.11.2013 року за вх.№47855/13 позивач подав клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

28.11.2013 року за вх.№50560/13 позивач подав пояснення по справі.

28.11.2013 року за вх.№50561/13 позивач подав клопотання про відкладення судового засідання.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.10.2013 року, про відкладення від 22.10.2013 року, від 29.10.2013 року, від 06.11.2013 року, від 12.11.2013 року, від 20.11.2013 року, від 28.11.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

22.10.2013 року за вх.№43955/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

29.10.2013 року за вх.№45006/13 відповідач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

06.11.2013 року за вх.№47006/13 відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

12.11.2013 року за вх.№47849/13 відповідач подав заяву щодо застосування строків позовної давності.

28.11.2013 року за вх.№50526/13 відповідач подав додаткові пояснення по справі.

28.11.2013 року за вх.№50529/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частину рішення виготовлено, підписано та оголошено 05.12.2013 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі - позивач, Компанія, Постачальник) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - відповідач, Покупець) був укладений Договір №14/2237/11 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Позивач зазначає, що, відповідно до розділу 1 Договору, Продавець зобов'язується передати Покупцеві в 2012 році імпортований природний газ (надалі - газ), виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього Договору.

Позивач наголошує, що на виконання п.2.1 Договору він поставив протягом жовтня 2011 року - серпня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 30 203,85 тис. м.3 на загальну суму 119 347 633,33 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2011 року на суму 79 633,94 грн., від 31.10.2011 року на суму 3 362 277,70 грн., від 30.11.2011 року на суму 20 550 377,84 грн., від 31.12.2011 року на суму 17 304 801,83 грн., від 01.01.2012 року на суму 232 112 542,29 грн., від 29.02.2012 року на суму 27 301 164,67 грн., від 31.03.2012 року на суму 17 987 356,04 грн., від 30.04.2012 року на суму 7 473 562,51 грн., від 31.05.2012 року на суму 523 342,34 грн., від 30.06.2012 року на суму 557 375,05 грн., від 31.07.2012 року на суму 557 020,09 грн., від 31.07.2012 року на суму 583 179,03 грн.

Позивач зазначає, що пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Позивач звертає увагу на те, що, в порушення умов Договору, відповідач невчасно розраховувався за поставлений природний газ, що підтверджується сальдо по обліку позивача та випискою по операціях позивача, а тому, порушив умови Договору.

Позивач наголошує, що пунктом 7.2 Договору передбачено, що, у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Однак, за твердженням позивача, в порушення умов Договору поставки природного газу від 30.09.2011 року № 14/2237/11, відповідач не здійснив оплату за спожитий природний газ своєчасно, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань.

У відповідності до ст. 232 ЦК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо початку перебігу позовної давності, то позивач зазначає, що, згідно до ч.ч. 1, 3 ст. 251, ч. 2 ст. 255 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Тобто, на думку позивача, позиція відповідача, відносно того, що строк позовної давності по стягненню пені має відраховуватися від дати винесення ухвали про порушення провадження у справі, не відповідає зазначеним вище нормам чинного законодавства України.

Розмір пені, за твердженням позивача, складає 78 575,04 грн.

Позивач звертає увагу на те, що, оскільки відповідачем невчасно виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, тому, він, відповідно до ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, розмір яких складає: 1 024 499,95 грн. (3% річних) та 268 985,16 грн. - інфляційні втрати.

Підсумовуючи наведе, позивач зазначає, що ПАТ «Львівгаз» зобов'язано сплатити Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» пеню у розмірі 78 575,04 грн., три відсотки річних у розмірі 1 024 499,95 грн. та інфляційні втрати у розмірі у розмірі 268 985,16 грн.

Позивач зазначає, що в таблиці розрахунку інфляційних втрат, що додано до позовної заяви, позивач в період з 16.10.2011 року по 15.11.2011 року вказує суму 3 441911,64 грн. Дана сума - це поставлений природний газ за спірним договором в 10 місяці 2011 року і його сплата мала бути здійснена до 14.11.2011 року. Відповідно до умов Договору, оплата за поставлений природний газ має здійснюватися до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. В стовпчику «Фактична оплата за період» зазначено суму 0,00 грн., це вказує на те, що відповідач до 14.11.2011 року не здійснив оплату отриманого природного газу. В подальшому, в 11 місяці 2011 року відбувається поставка природного газу. Оскільки відповідач вже має заборгованість за 10-ий місяць 2011 року, то, відповідно, ці суми заборгованості додаються і при розрахунку інфляційних заносяться в наступний місяць. Далі, від загальної суми заборгованості за вказані місяці віднімається сума здійсненої відповідачем оплати, тобто інфляційні втрати нараховуються не на сталу суму, яка продовжує мати місце, а з урахуванням фактичних оплат та набуття права вимоги на оплату за чергові поставки. Залишкова сума заборгованості за період індексується на відповідний показник інфляції за даний місяць. Аналогічним методом інфляційні втрати розраховані за наступні періоди прострочи.

Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, НАК «Нафтогаз України» було здійснено обґрунтований та правомірний розрахунок інфляційних втрат на загальну суму 268 985,16 грн.

При нарахуванні 3 % річних позивач здійснює наступний розрахунок, а саме, вказує суму на яку здійснювалася поставка природного газу, а також враховує всі оплати, які були здійсненні відповідачем протягом всього періоду та перемножує їх на 0,0082 (3% річних/ 365 днів).

Отже, при нарахуванні 3 відсотків річних, за твердженням позивача, ним правомірно нараховано 3% річних у розмірі 1 024 499,95 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що при вирішенні спору необхідно врахувати, що, відповідно до ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Провадження у справі за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» порушено ухвалою суду від 15.10.2013 року, тобто пеня може нараховуватись лише з 15.10.2012 року. А відповідно до розрахунку, наданого позивачем, пеня ПАТ «Львівгаз» нарахована за липень-серпень 2012 року.

Відповідач наголошує, що позовну заяву про стягнення 1 372 060,16 грн. ним отримано 23.09.2013 року, що підтверджується вхідним штампелем реєстрації вхідної кореспонденції ПАТ «Львівгаз». Відповідно до розрахунку, долученого позивачем до позовної заяви, пеня по Договору №14/2237/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року ПАТ «Львівгаз» нарахована за липень-серпень 2012 року.

Положенням ч. 3 ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст. 22 ГПК України, ст.ст. 258, 267 ЦК України, відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» в розмірі 78 575,04 грн.

Відповідач зазначає, що позивачем, посилаючись на ч.2 ст. 625 ЦК України, ПАТ «Львівгаз» нараховано інфляційні витрати починаючи з 16.10.2011 року, проте остаточний розрахунок, відповідно до п. 6.1. Договору №14/2237/11 від 30.09.2011 року, укладеного між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Львівгаз», здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки. Першим місяцем поставки природного газу був жовтень 2011 року, де остаточний розрахунок повинен здійснюватись до 14 листопада 2011 року. У вищезазначеній статті Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором чи законом. Товариством здійснювалась постійна часткова оплата заборгованості, внаслідок чого і змінювалась сума боргу.

Також, за твердженням відповідача, позивачем при розрахунку інфляційних витрат не враховано оплату заборгованості з врахуванням конкретних дат проплати, а надано узагальнений період заборгованості, хоча розрахунок оплати заборгованості враховано при нарахуванні 3% річних, з якого чітко вбачається дата здійснення оплати заборгованості Товариством та сума, яку оплачено. Проте, при розрахунку 3% річних ПАТ «НАК «Нафтогаз України» враховувався день проведення оплати, як додатковий день протермінування оплати заборгованості, що, в свою чергу, призвело до збільшення розміру нарахування 3% річних.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги визнав частково.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми.

Згідно ч.2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі - позивач, Компанія, Постачальник) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - відповідач, Покупець) був укладений Договір №14/2237/11 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, Продавець зобов'язується передати Покупцеві в 2012 році імпортований природний газ (надалі - газ), виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього Договору.

На виконання п.2.1 Договору, позивач поставив протягом жовтня 2011 року - серпня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 30 203,85 тис. м.3 на загальну суму 119 347 633,33 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2011 року на суму 79 633,94 грн., від 31.10.2011 року на суму 3 362 277,70 грн., від 30.11.2011 року на суму 20 550 377,84 грн., від 31.12.2011 року на суму 17 304 801,83 грн., від 01.01.2012 року на суму 232 112 542,29 грн., від 29.02.2012 року на суму 27 301 164,67 грн., від 31.03.2012 року на суму 17 987 356,04 грн., від 30.04.2012 року на суму 7 473 562,51 грн., від 31.05.2012 року на суму 523 342,34 грн., від 30.06.2012 року на суму 557 375,05 грн., від 31.07.2012 року на суму 557 020,09 грн., від 31.07.2012 року на суму 583 179,03 грн.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу.

В порушення умов Договору відповідач невчасно розраховувався за поставлений природний газ, що підтверджується сальдо позивача та випискою по операціях позивача, а тому, порушив умови Договору.

Згідно представленого позивачем суду розрахунку, відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі 78575,04 грн., 3% річних в розмірі 1024499,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 268985,16 грн., що у сумі становить 1372060,16 грн.

Судом встановлено, що при нарахуванні пені, позивачем не було враховано положення ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, яке визначає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, позовну заяву про стягнення 1 372 060,16 грн. надіслано на адресу суду 07.10.2013 року, що підтверджується вихідним штемпелем поштової установи на конверті та описі вкладення у цінний лист, яким було направлено позовну заяву на адресу Господарського суду Львівської області. Відповідно до розрахунку, долученого позивачем до позовної заяви, пеня по Договору №14/2237/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року ПАТ «Львівгаз» за липень 2012 року, нарахована за період від 30.08.2012 року по 14.02.2013 року, а за серпень 2012 року, нарахована за період від 15.09.2012 року по 14.03.2013 року.

Згідно ч.1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч.1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно ч. 4 ст. 51 ГПК України, процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як зазначено вище, 12.11.2013 року за вх.№47849/13 відповідач подав заяву щодо застосування строків позовної давності.

Згідно п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (надалі - Постанова), якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Згідно ч.2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно п. 4.4. Постанови, правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Згідно ч.1 п.п. 4.4.2 Постанови, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК.

Згідно ч.2 п.п. 4.4.2 Постанови, з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Отже, враховуючи норми ст. 258 Цивільного кодексу України, яка визначає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), судом встановлено, що позивач має право стягнути пеню за період, починаючи з 07.10.2012 року, тому, розмір пені, що підлягає до стягнення, становить 64975,45 грн.

Також, судом не може бути взято до уваги твердження відповідача про те, що при розрахунку інфляційних витрат позивачем не враховано оплату заборгованості з врахуванням конкретних дат проплати, а надано узагальнений період заборгованості, оскільки остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ по Договору №14/2237/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року повинен був здійснюватися до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу, тобто, у разі несплати до 14-го числа, починаючи з 15 числа, відповідач є боржником по Договору.

Щодо нарахування інфляційних втрат, то згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлений договором. При цьому, згідно вищевказаної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язаннях і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в Державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Відповідні індекси розраховуються, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники, згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію", є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків. Порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ». Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

Отже, в ході судового розгляду справи встановлено, що при здійсненні розрахунків нарахування інфляційних втрат, позивачем враховано положення Листа Верховного суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р та п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012, в яких зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Крім того, судом встановлено, що відповідачем були погашені суми основного боргу без врахування індексу інфляції, а, отже, ця частина боргу з урахуванням індексу інфляції також підлягає стягненню з відповідача. В зв'язку з цим, сума інфляційних втрат за простроченою оплатою, стягнення якої є одною з позовних вимог, в сумі 268985,16 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що при розрахунку 3% річних ПАТ «НАК «Нафтогаз України» враховувався день проведення оплати, як додатковий день протермінування оплати заборгованості, що в свою чергу призвело до збільшення розміру нарахування 3% річних, однак жодних нормативно та документально підтверджених обґрунтувань цієї позиції не надав, хоча по своїй природі 3 відсотки річних - це не міра відповідальності, а плата за неправомірне користування чужими коштами, яка, відповідно до ст. 232 ГК України, справляється по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк, тобто включно з днем оплати. Тому, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в розмірі 1024499,95 грн. підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (м. Львів) в частині стягнення пені в розмірі 64975,45 грн., 3% річних в розмірі 1024499,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 268985,16 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1720,50 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №1007291 від 03.09.2013 року на суму 27441,20 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги - задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, код ЄДРПОУ 03349039, п/р 26001001194002 у Філії ПАТ КБ «Надра», МФО 325978) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р №260053012609 в ГОУ «Промінвест банку України», МФО 300012) пеню в розмірі 64975 грн. (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 45 коп., 3% річних в розмірі 1024499 (один мільйон двадцять чотири тисячі чотириста дев'яносто девять) грн. 95 коп., інфляційних втрат в розмірі 268985 (двісті шістдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 16 коп. та 27169 (двадцять сім тисяч сто шістдесят девять) грн. 21 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя: Пазичев В.М.

Суддя Манюк П.Т.

Суддя Деркач Ю.Б.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.12.2013 року