Постанова № 35826838, 28.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа № 922/3016/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Морозова Л.М.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, м. Первомайський (вх. №3224Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2013 року у справі № 922/3016/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС-Гофропак", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

м. Первомайський

про стягнення 44337,89 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.09.2013 року по справі №922/3016/13 (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ "АСС-Гофропак" суму основної заборгованості у розмірі 43071,59 грн., пеню у розмірі 1266,30 грн. та суму судового збору у розмірі 1720,50 грн.

Відповідач, ФОП ОСОБА_2, не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при його винесенні.

Як зазначає відповідач у своїй скарзі, за умовами договору поставки №ПК -73 наданого позивачем, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару, дата якого вказується в видаткових накладних та або специфікаціях (п.4.5 Договору поставки).

Загальна сума договору визначається сумою вартості всіх партій товару поставленого по накладним протягом строку дії договору (п. 3.1. Договору поставки).

Але, на думку апелянта, позивачем надано не допустимі докази, а саме - видаткові накладні, що підписані невідомою особою (видаткові накладні №3138 від 06 грутня 2012 року: №3052 від 29 листопада 2012 року: №3164 від 10 грудня 2012 року), по яким відповідач товар не отримував.

Таким чином, вказані документи не можуть бути доказами, що підтверджують ті чи інші обставини.

Позивач, в порушення тієї ж ст. 34 ГПК України посилається на довіреності про отримання ГМЦ, які не можуть бути допустимим доказом виходячи з наступного.

Як зазначає апелянт, у відповідності до п. 1 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99, інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Тобто, на думку апелянта, вказаний нормативно-правовий акт не надає права фізичній особі-підприємцю видавати довіреності на отримання ТМЦ, а тому, на думку апелянта, посилатися на них в обґрунтування своїх вимог Позивач не може.

Згідно п. 8 наведеної вище інструкції, строк дії довіреності встановлюється в

залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом,

рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак, не більше як на 10 днів.

Надані ж позивачем довіреності перевищують законодавчо можливий строк, що також вказує на недопустимість зазначених доказів.

У відповідності до ч. 3 п. 6 Інструкції, при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

На підставі зазначеного апелянт вважає, що надані позивачем довіреності видані з порушенням вказаним умов, а отже є недопустимими доказами. Крім того, позивачем не надано до суду письмових заявок відповідача на отримання товару, які є підставою для виконання умов договору у відповідності до п. 4.1., 4.2., 2 Договору поставки.

На думку апелянта, судом в порушення вимог процесуального права відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, хоча на документах доданих позивачем були явні ознаки підробки, а саме - підписання їх сторонньою особою (ст. 41 ГПК України).

Як зазначає апелянт, акт звірки, на який посилається позивач, не є доказом наявності заборгованості відповідно до чинного законодавства та умов Договору поставки №ПК-73, оскільки, відповідно до п. 1 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинним документом і не може підтверджувати проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Також, апелянт зазначає, що позивачем та судом першої інстанції при нарахуванні пені порушені вимоги п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, де вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі зазначеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по справі №922/3016/13 та в позові відмовити.

Позивач не погоджується з викладеними в апеляційній скарзі обставинами, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Свого представника в засідання судової колегії відповідач не направив та через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи та призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Клопотання про відкладення розгляду справи апелянт обґрунтовує тим, що він та його представник (адвокат ОСОБА_3) бажають прийняти участь у засіданні судової колегії за поданою апеляційною скаргою, але через зайнятість в іншому судовому процесі представника (адвокат ОСОБА_3) та службовим відрядженням ФОП ОСОБА_2 (відповідач по справі), вони не мають можливості з'явитись в засідання судової колегії.

Представник позивача проти заявлених клопотань заперечує посилаючись на те, що відповідач та його представник з метою затягування розгляду справи неодноразово звертались до суду першої інстанції з аналогічними клопотаннями.

Судова колегія розглянула клопотання відповідача. Враховуючи те, що відповідач та його представник були своєчасно повідомлені про час і місце розгляду справи, а неявка представника відповідача у засідання не є обставиною, що позбавляє судову колегію розглянути подану скаргу, оскільки відповідач мав змогу та повинен був направити у засідання іншого представника для надання пояснень щодо заявленої скарги та доказів неотримання поставленого позивачем товару, а саме - фінансову звітність до Первомайського відділення Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідачем не надано разом з апеляційною скаргою будь-яких додаткових документів (доказів), що не були прийняті до уваги та не розглянуті судом першої інстанції.

За таких обставин враховуючи встановлений ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та клопотання про призначення судової експертизи задоволенню не підлягають.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 04 вересня 2013 року через канцелярію суду позивач надав клопотання (вх. №32256) про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи (вх. №32256 та вх. №34525), суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у своєму рішенні, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про судові експертизи", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Ст. 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідач, в обґрунтування свого клопотання вказує на те, що видаткові накладні №3052 від 29.11.2012 р., №3138 від 06.12.2012 р. та №3164 від 10.12.2012 р. ним не підписувались, відповідно товар за вказаними видатковими накладними від позивача він не отримував, про що свідчать різні за характером написання та змістом підписи на зазначених документах. Отже в даній справі виникла необхідність у спеціальних знаннях для встановлення достовірності доказів.

Відповідач вважає, що проведення експертизи допоможе суду зробити правомірний висновок щодо обґрунтованості позиції кожної із сторін та з'ясувати, чи належить підпис на вищезазначених видаткових накладних ФОП ОСОБА_2 та чи було отримано ним товар від позивача.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 10.09.13 р. Первомайським відділенням Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області до матеріалів справи було надано копії документів по ФОП ОСОБА_2, а саме: податкову декларацію з податку на додану вартість за січень-грудень 2012 р. та за січень-червень 2013 р; додаток 5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" за січень-грудень 2012 р. та за січень-червень 2013 р; реєстр виданих та отриманих податкових накладних за січень-грудень 2012 р.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визнано, що відомості, необхідні суду для прийняття висновків щодо обґрунтованості позиції кожної із сторін, містяться у вказаних документах, копії яких долучені до матеріалів справи, а проведення експертизи є недоцільним.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів та можливістю розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "АСС-Гофропак" - постачальник (позивач у справі) та ФОП ОСОБА_2 - покупець (відповідач у справі) 01.06.2012 року було укладено договір поставки №ПК-73, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виготовляти та поставляти відповідачу гофротару (товар), а відповідач зобов'язався приймати та своєчасно здійснювати оплату товару на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2 договору найменування, кількість, асортимент, номенклатура, ціна товару вказуються сторонами в рахунках, видаткових накладних та/або специфікаціях, складених та підписаних уповноваженими представниками сторін.

Товар за даним договором може поставлятися окремими партіями згідно заявок відповідача, де вказано кількість, асортимент товару та інші умови поставки (п. 1.3 Договору).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що приймання товару по якості та кількості здійснюється відповідачем при отриманні товару від позивача по накладним.

У відповідності до п.п. 4.1, 4.2 договору відповідачем 08.11.2012 року за допомогою засобів факсимільного зв'язку було передано заявку на виготовлення та поставку товару, в т.ч. гофролист 1045*700 Т21/С в кількості 10000 шт. (арк. с. 83).

На виконання умов даного Договору позивач виготовив та поставив відповідачу Товар (Уголок - 1000 шт., гофролист - 15980 шт.) загальною вартістю 44225,60 грн., що підтверджується видатковими накладними №3052 від 29.11.2012 р. на суму 4389,00 грн., №3100 від 04.12.2012 р. на суму 12180,00 грн., №3138 від 06.12.2012 р. на суму 11781,00 грн., №3164 від 10.12.2012 р. на суму 6930,00 грн. та №3189 від 11.12.2012 р. на суму 8945,60 грн. (арк. с. 20-24), а також податковими накладними (арк. с. 120-125). Крім того, факт поставки товару підтверджується підписаним та завіреним печаткою ФОП ОСОБА_2 Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2012 -14.02.2013 р. (арк. с. 34), який суд приймає до уваги у зв'язку з наявністю інших підтверджуючих документів (договір, накладні, і т.д.).

Однак, як стверджує позивач, за переданий по вказаним накладним товар відповідач розрахувався лише частково. Таким чином, на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед ТОВ "АСС-Гофропак" становить 43071,59 грн..

Згідно п. 3.2 договору оплата за товар, який вказано в п. 1.1 даного договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 14 календарних днів від дати поставки партії товару, відповідно до відвантажувальних документів.

Розглянувши заперечення відповідача на позов стосовно того, що він не отримував товар за видатковими накладними №3052 від 29.11.2012 р., №3138 від 06.12.2012 р. та №3164 від 10.12.2012 р., суд першої інстанції правомірно визнав їх безпідставними, оскільки, згідно документів наданих до матеріалів справи Первомайським відділенням Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області: податкової декларації з податку на додану вартість за січень-грудень 2012 р. та за січень-червень 2013 р, додатку 5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" за січень-грудень 2012 р. та за січень-червень 2013 р, реєстру виданих та отриманих податкових накладних за січень-грудень 2012 р., а також податкових накладних позивача вбачається, що відповідач надаючи звітність до ДПІ фактично підтвердив наявність договірних відносин з позивачем та отримання від позивача товару за спірними накладними.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, суд першої інстанції правомірно визнав, що позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу в розмірі 43071,59 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором, просить стягнути з нього пеню в розмірі 1292,15 грн. за період з 19.04.13 р. по 01.07.13 р.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пунктом 6.1 Договору було передбачено, що у разі порушення термінів оплати поставленого товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день просторочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Розрахунок пені перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства в зв'язку з чим посилання апелянта та пропуск строку позовної давності у стягненні пені є безпідставним.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 20.09.2013 року у справі №922/3016/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 241, 526, 530, 599, 629, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 65, 179, 193 Господарського суду України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 20.09.13 року у справі № 922/3016/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 29.11.2013 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.