Постанова № 35825861, 18.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 р. Справа № 804/13313/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБринзі О.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Ганзій Р.П. Гагарський А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкод» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.09.2013р. №0005362201, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкод» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми «Р» №0005362201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1874001 грн. 27 коп. (1499201 грн. 02 коп. - основний платіж, 374800 грн. 25 коп. - штрафна санкція).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вважає вищевказане оскаржуване податкове повідомлення-рішення незаконним з огляду на те, що підставою для його прийняття були висновки ДПІ згідно акту перевірки від 05.09.2013р., які ґрунтуються на тому, що продаж раніше придбаних акумуляторних батарей на експорт відбувся за ціною нижчою ціни придбання, тому не може вважатись здійсненою в межах господарської діяльності позивача у зв'язку з чим податковий кредит сформований неправомірно. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та зазначає, що при прийнятті рішення ДПІ порівнювало ціни придбання товару з урахуванням ПДВ та ціни продажу цього ж товару на експорт, не навівши жодного законодавчого припису, який регламентує саме такий порядок порівняння цін для визначення дохідності чи збитковості певних операцій. Так, п.9 П (с)БО 9 «Запаси», затвердженого наказом МФУ № 246 від 20.10.1999р. встановлено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків. Відповідно до пп.14.1.178 п.14.1 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу У цього Кодексу. Отже, сума ПДВ, отримана/сплачена у вартості реалізованих/придбаних товарів не враховується при визначенні прибутковості господарської операції, а тому собівартість придбаних позивачем у ТОВ «Рекуперація свинцю» та ТОВ «Трансмаг» складає 7496005 грн. 10 коп., придбаний товар було реалізовано позивачем на експорт на загальну суму 8242075 грн. 19 коп. При цьому, позивач вказує, що експорт товару є оподатковуваною ПДВ операцією, ставка ПДВ при вивезенні товару за межі України відповідно до пп.» «а» п.п.195.1.1 п.195.1 ст. 195 ПК України складає 0%, а тому для визначення прибутковості (дохідності) операцій за якими сформований спірний податковий кредит, як ознаки їх здійснення у межах господарської діяльності підприємства, враховується ціна купівлі та продажу товару без урахування ПДВ. Розрахована за вказаним принципом різниця між ціною купівлі та ціною продажу товару є позитивною і складає 746070 грн.(8242075,19 грн. - 7496005,10 грн.), а тому позивач вважає, що податковий кредит ним сформовано у повній відповідності до ст. 198 ПК України, чим повністю спростовуються висновки акту перевірки від 05.09.2013р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у ході судового розгляду справи та у наданих письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що операція з реалізації позивачем товару, попередньо отриманого від ТОВ «Рекуперація свинцю» та ТОВ «Трансмаг» не має за своєю сутністю економічної доцільності, оскільки фактичні витрати на придбання (8995206,13 грн. - вартість товару в т.ч. ПДВ 1499201,02 грн.) та подальша реалізація цього товару перевищують дохід від його реалізації на експорт, який складає 8242075,19 грн. Фактичним джерелом вигідності цієї операції для позивача є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту на суму 1499201,02 грн., яка полягає у можливості несплати на цю суму до Державного бюджету України податку на додану вартість. Окрім того, відповідач зазначає, що з системного аналізу норм ст.ст. 14, 138, 139, 195 ПК України податковий орган дійшов висновку про те, що ціна товару включає і ПДВ, який не враховується лише при визначенні бази оподаткування податком на прибуток, необхідність виключення ПДВ зі складу витрат та доходів зумовлена правилами оподаткування податком на прибуток, а тому, на думку відповідача, за зазначених обставин купівля труб та їх подальша реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій. Намір отримати дохід лише у обраний позивачем спосіб - шляхом отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ - не можна розглядати як самостійну ділову мету, а тому податковим органом зроблено обґрунтований висновок, що підприємством завищено податковий кредит на суму 1499201,02 грн.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.11.2013р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкод» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за адресою: 49010, м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Погребняка, буд. 25-А - 13.04.2009р., перебуває на обліку у ДПІ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, копією довідки статистики від 26.04.2013р., а також матеріалами справи (а.с.7-37,45, 85-91).

У період з 08.08.2013р. по 29.08.2013р. на підставі наказу податкової інспекції № 168 від 06.08.2013р., направлень від 07.08.2013р. та згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Інкод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.05.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.05.2013р. за результатами якої було складено акт від 05.09.2013р. №808/221/36441824 за висновками якого встановлені порушення позивачем п.198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на 1499201,02 грн. (а.с.7-37).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковим органом були прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.09.2013р. за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1874001,27 грн. ( за основним платежем - 1499201,02 грн., за штрафними санкціями - 374800,25 грн. (а.с.6).

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії статуту позивача та копії довідки статистики позивача від 26.04.2013р., серед видів господарської діяльності позивача є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, а тому висновки податкового інспектора у акті перевірки про те, що придбання та продаж акумуляторних батарей не віднесено до господарської діяльності позивача спростовується наведеними даними вказаної вище довідки (а.с.45, 85-91).

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що у перевіряємому періоду позивач мав правовідносини з такими контрагентами, зокрема, ТОВ «Рекуперація свинцю» та ТОВ «Трансмаг» за договорами купівлі-продажу товару.

Так, між позивачем та ТОВ «Рекуперація свинцю» було укладено договір №19Р-12/АКБ купівлі-продажу від 03.12.2012р. за яким позивач як покупець придбав у ТОВ «Рекуперація свинцю» (продавця) акумуляторні батареї (а.с.120-122).

Аналогічного змісту був укладений договір купівлі-продажу акумуляторних батарей і між позивачем та ТОВ «Трансмаг», а саме: договір №23 Т-12/АКБ від 03.12.2012р. (а.с.123-125).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними договорами, які були досліджені податковими інспекторами як у ході перевірки, так і надані суду, підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів, видатковими, податковими накладними, а також копіями виписок банку, які свідчать про сплату за придбані товари позивачем, де у складі придбаного товару позивачем сплачено і суму ПДВ. (а.с.186-207).

Вказані акумуляторні батареї позивачем в подальшому були реалізовані на експорт за митну територію України за контрактом № 21/11 укладеним між позивачем та ТОВ «ТД Источник тока Курский» 21.11.2012р.(а.с.105-108).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується також копією наданого суду контракту, копіями специфікацій до контракту, а також копіями вантажних митних декларацій, які свідчать про перетин митного кордону України вказаним товаром (а.с.52-84,105-119).

Незважаючи на досліджені вище первинні бухгалтерські документи, які були досліджені також і під час проведення перевірки податковим органом, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні, акт перевірки від 05.09.2013р. містить посилання на те, що продаж позивачем раніше придбаних акумуляторних батарей у ТОВ «Рекуперація свинцю» та ТОВ «Трансмаг» відбувся за ціною нижчою від ціни придбання, а тому така операція не може вважатись здійсненою в межах господарської діяльності, направленої на отримання доходу, не мали на меті отримання доходу від цих операцій, а лише мали намір одержати дохід шляхом отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ, що не може розглядатися як самостійна ділова мета, у зв'язку з чим податковий кредит сформований позивачем неправомірно. Окрім того, також зроблені висновки і про те, що операції з реалізації товару, придбаного у вищевказаних контрагентів не має за своєю сутністю економічної доцільності, оскільки фактичні витрати на придбання (8995206,13 грн. - вартість товару в т.ч. ПДВ 1499201,02 грн.) та подальша його реалізація перевищують дохід від його реалізації на експорт, який складає 8 242 075, 19 грн. (а.с.23-24).

При цьому, як зазначив представник позивача у ході судового розгляду справи, порівнювалась ціна придбання товару разом з сумою сплаченого ПДВ у складі вартості товару та ціна реалізації товару за вантажно-митними деклараціями.

Однак, така позиція органу державної податкової служби не узгоджується з нормами ПК України, виходячи з наступного.

Згідно п.п.14.1.36,14.1.231 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

У відповідності до вимог п.п.135.4.1 п.135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визначається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів/послуг.

За приписами п.195.1 ст.195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються за нульовою ставкою оподатковуються операції, зокрема, з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.274 Митного кодексу України від 11.07.2002р. митна вартість товарів, що ввозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

Статтею 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. визначено, що митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Отже, при визначенні бази оподаткування ПДВ придбаних товарів, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до Митного кодексу України і застосовується при переміщенні через митний кордон не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.10.2010р. та 12.03.2012р. №21-9а10, № 21-380а11, від 28.05.2013р. №21-152а13.

В той же час, судом встановлено також, що суми податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі придбаного товару у ТОВ «Рекуперація свинцю» та ТОВ «Трансмаг», були відображені позивачем у складі податкового кредиту з урахуванням наявності належно оформлених податкових накладних у відповідності до вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем при придбанні товару у вказаних вище контрагентів було сплачено у складі вартості товару і ПДВ, будь-яких доказів щодо розбіжностей у формуванні як позивачем, так і контрагентів позивача не було виявлено податковою перевіркою, а тому суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено суми ПДВ до податкового кредиту по операціях з купівлі-продажу товару з ТОВ «Рекуперація свинцю» та ТОВ «Трансмаг».

Також, твердження відповідача про збитковість конкретно взятої господарської операції не узгоджується з нормами ПК України, норми якого не передбачають збитковість підприємства від окремо взятої господарської операції та наданими доказами про те, що позивачем у вказаному періоді був отриманий дохід від господарської діяльності підприємства вцілому та суми податку на прибуток сплачені до бюджету, що не оспорювалося представником відповідача у судовому засіданні та підтверджено наданими суду копією податкової декларації на прибуток та випискою банку про сплату податку до бюджету у спірний період(а.с.208-213).

При цьому, слід також зазначити, що відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу У цього Кодексу.

П.9 П(с)БО 9 «Запаси», затвердженого наказам МФУ № 246 від 20.10.1999р. встановлено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається із суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків.

Отже, сума ПДВ, отримана/сплачена у вартості реалізованих/придбаних товарів не враховується при визначенні прибутковості господарських операцій.

Так, згідно первинних бухгалтерських документів, собівартість придбаних позивачем акумуляторних батарей у грудні 2012р., лютому та березні 2013р. склала 7496005,10 грн. (8995206,64 грн. - 1499201,02 грн. ПДВ).

Придбаний товар реалізовано позивачем на експорт у грудні 2012р., лютому-березні 2013р. за ціною у загальній сумі 8242075,19 грн.

Отже, для визначення прибутковості (дохідності) операцій за якими сформовано податковий кредит у спірний податковий період враховується ціна купівлі та продажу без урахування ПДВ та розрахована за наведеним принципом різниця між ціною купівлі та ціною продажу товару є позитивною і складає 746070,09 грн. (8242075,19 грн. - 7496005,10 грн.).

Окрім того, слід зазначити, що приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Податковий кодекс України також не пов'язує право формування витрат та податкового кредиту платником податків із фінансовим результатом звітного періоду підприємства.

За викладеного, суд приходить до висновку, що збитковість за окремо взятою господарською операцією не доведена відповідачем належними та допустимими доказами та не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту у відповідності до вищенаведених норм чинного податкового законодавства.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятого податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не можуть бути прийняті судом до уваги та покладені в основу даного рішення і твердження відповідача про те, що фактичним джерелом вигідності цієї операції для позивача є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту на суму 1499201,02 грн., яка полягає у можливості несплати на цю суму до Державного бюджету України податку на додану вартість, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цього суду відповідачем не надано, ці доводи є лише припущеннями податкового органу з урахуванням того, що судом встановлено та надані позивачем відповідні докази про сплату позивачем сум ПДВ у складі вартості придбаного товару під час придбання товару у контрагентів позивача.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 24.09.2013р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №185 від 08.10.2013р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн.(а.с. 46), а тому з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена сума судових витрат підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкод» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.09.2013р. №0005362201- задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 24.09.2013р. №0005362201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкод» (49000, м. Дніпропетровськ, вул.Погребняка, 25-а, ЄДРПОУ 36441824) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 25.11.2013р.

Суддя С.О. Конєва