Постанова № 35824255, 02.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2013 р. Справа № 917/715/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Рубан Т.М., Ковтун Ю.І.

відповідача - Крамаренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу відповідача (вх. №2927 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.13 у справі

за позовом ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії ПАТ "Полтаваобленерго", м. Лубни

до КП "Лубни-водоканал", м. Лубни,

про стягнення 286 905,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Господарським судом Полтавської області розглянуто позовну заяву про стягнення з Комунального підприємства "Лубни-водоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії 290 792,67 гривень боргу за договором про постачання електричної енергії №1270 від 17.05.2010 року та договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти №1270z від 23.02.2012 року, з яких: 260000,00 грн. суми основного боргу, 7764,49 гривень 3% річних, 19388,94 гривень пеня, 3639,24 гривень інфляційних (в редакції заяви від 06.06.2013 року про збільшення розміру позовних вимог, прийнятої судом ухвалою від 30.07.2013 року).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.09.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тимощенко О.М., суддя Білоусов С.М., суддя Мацко О.С.). позовні вимоги ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії до КП "Лубни-водоканал" задоволені частково. Стягнуто з КП "Лубни-водоканал" на користь ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії 260 000 грн. основного боргу, 19 388,94 пені, 7 764,49 грн. 3% річних, 1040,78 інфляційних. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представники позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

17.05.2010 року між Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Полтаваобенерго") (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Лубни-водоканал" (відповідач, споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 1270 з додатками (т.1., арк. с. 11-14, 17-20).

Згідно з умовами договору про постачання електричної енергії (п.1.1) постачальник (позивач) зобов'язувався продавати електричну енергію (як різновид товару) споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 4777. кВт, а споживач зобов'язувався оплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Одним з обов'язків споживача відповідно до п. 2.3.3. договору про постачання електричної енергії було оплачувати вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Сторони обумовили порядок розрахунків в розділі 7 договору "Облік електричної енергії та порядок розрахунків", а також в Додатку № 2 "Порядок розрахунків" та в Додатку № 3 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" до договору. Так розрахунки за електричну енергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та класу приєднання межі споживача. Розрахунковим вважається період з 8 годин 25 числа попереднього місяця до 8 годин також числа поточного місяця. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

23.02.2012 року між сторонами було укладено договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти №1270z, відповідно до умов якого учасник (позивач) зобов'язувався у 2012 році поставити замовнику (відповідачу) електричну енергію (як різновид товару) для забезпечення потреб електроустановок замовника, а замовник - прийняти і оплатити вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору (п.1.1. договору) (т.1, арк. с. 15-16).

Як зазначає позивач ним були належним виконані зобов'язання по постачанню електричної енергії відповідачу згідно умов укладених договорів, а відповідач, в свою чергу, неналежним чином не виконував зобов'язання по оплаті за спожиту електроенергію, в наслідок чого станом на 28.02.2013 року за ним рахується заборгованість в сумі 260 000,00 грн. (розрахунок заборгованості в мат. справи) (т.1, арк. с. 23).

На підтвердження викладеного позивачем було надано суду: відомість №3 від 26.03.22012 р. про фактичні покази розрахункових приладів обліку електричної енергії відповідача; акт до договору № 1270 від 17.05.2010 р. та згідно "договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти" від 23.02. 2012 року про обсяги спожитої (переданої) споживачу (субспоживачу) електричної енергії від 26.03.2012 року; рахунок №А1270 від 25.03.2012 року за активну електроенергію, за період 25.02. 2012 року - по 25.03. 2012 року на суму 267054,69 грн.; роздрібні тарифи на електричну енергію для споживачів на березень 2012року; банківську виписку про сплату відповідачем 30.03.2012 року 7054,69 гривень боргу за активну електроенергію по дог. № 1270 від 17.05.10 р. (т.1, арк.с.20-22,24-25).

Крім того, позивачем відповідно до п.4.2.1. договору про постачання електричної енергії, додатку №2 до даного договору та статті 625 ЦК України нараховано відповідачу:

- 3% річних на заборгованість за активну електричну енергію за період з квітня 2012 року по березень 2013 року в сумі 7764,49 гривень (розрахунок в матеріалах справи, т.1, арк.с.99);

- пеню на заборгованість за активну еклектичну енергію за період з 02.04.2012 року по 29.09.2012 року в сумі 19 286,87 гривень та пеню на заборгованість за реактивну електроенергію за період з 03.12.2012 року по 25.12.2012 року в сумі 102,07 гривень (розрахунки в матеріалах справи, т.1, арк.с.33,39). Разом пеня складає 19388,94 гривень;

- інфляційні на заборгованість за активну еклектичну енергію за період з вересня 2012 року по січень 2013 року включно в сумі 3623,24 гривень та інфляційні на заборгованість за реактивну електроенергію за період грудень 2012 року в сумі 16,02 гривень (розрахунки в матеріалах справи, т.1, арк. с.26,31). Разом інфляційні нарахування складають 3639,24 гривень.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ат вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 275 ГК України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В порушення вимог договорів відповідач не здійснив розрахунок за отриману електричну енергію в сумі 260 000,00 гривень.

В матеріалах справи є підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків сторін станом на 01.02.2013 року (т.1, арк. с. 85), за яким сума боргу відповідача на той час становила 260 000,00 грн., який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження фактичної поставки позивачем електричної енергії за спірним актом та наявності у відповідача боргу в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем належними доказами.

При цьому, як зазначає місцевий господарський суд, дійсно - акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

П. 4.2.1. договору про постачання електричної енергії сторони встановили відповідальність за порушення строків розрахунків передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4. цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком у вигляді пені у розмірі 0,01%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 7764,49 грн. три проценти річних та 19 388,94 грн. пені.

Стосовно заявлених до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 3639,24 грн., суд зазначає наступне.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Дана правова позиція підтверджується і судовою практикою, зокрема викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2012 року у справі № 15/065-11.

Судом було здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3639,24 гривень інфляційних, з використанням калькулятора ІПС "Законодавство".

За результатами перерахунку місцевий господарський суд, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 1040,78 гривень.

Заперечення відповідача стосовно бездіяльності позивача при виділенні відповідачу субвенцій для проведення взаємозаліку судом до уваги не приймаються, оскільки вони не мають відношення до предмету розгляду даної справи. Крім того відповідач вважаючи дії позивача неправомірними не був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом. Інші заперечення відповідача не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог та не спростовують їх правомірності.

Стосовно тверджень відповідача, що сума боргу по даній справі повинна бути зменшена в зв'язку з наявністю у позивача непогашеної заборгованості перед відповідачем в сумі 57601,39 гривень, яка підтверджена рішенням господарського суду Полтавської області по справі №917/944/13 за позовом Комунального підприємства "Лубни-водоканал" до ПАТ "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії про стягнення 55 880,89 грн. на підставі статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно частини третьої ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам : бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Оскільки залік взаємних однорідних вимог проводиться за заявою однієї сторони, то він є одностороннім правочином.

Згідно пункту 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинні підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять документальні підтвердження наявності зустрічного боргу позивача перед відповідачем з посиланням на первинну документацію, відсутні первинні документи на відображення взаємозаліку. Також суду відповідачем взагалі не подано доказів прийняття рішення суду у справі №917/944/13, на яке він посилався у своїх запереченнях.

Згідно положень ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

В листі Вищого господарського суду від 12.03.2009р., № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" зазначено про те, що припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору. Зарахуванням може бути погашене дійсне зобов'язання, яке забезпечене судовим захистом.

На підставі вищевикладеного місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених вимог по даній справі в зв'язку з зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, як зауважує місцевий господарський суд, винесення рішення по даній справі не позбавляє права відповідача на стадії виконання рішення здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у випадку наявності для цього правових підстав. В разі проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач може звернутися до господарського суду Полтавської області у порядку статті 117 ГПК України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині проведених зарахувань.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2013 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду.

Повний текст постанови складено 02.12.2013 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.