Ухвала суду № 35815320, 04.12.2013, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/1194/13-кГоловуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б. Провадження № 11-кп/789/145/13 Доповідач - Римар Т.М.Категорія - ч.2 ст. 185 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 р. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі :

Головуючого - Римар Т.М.

Суддів - Максимовича Ю. А., Стадника О. Б.,

з участю прокурора - Хрипливого Є.В.;

обвинуваченого - ОСОБА_2;

захисника - адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Тернопільської області на вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від " 8 " жовтня 2013 року, шляхом проведення в порядку ст. 336 КПК України відеоконференції між апеляційним судом Тернопільської області та СІЗО №26 м. Чорткова в Тернопільській області, -

Встановила:

Цим вироком

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Гнилиці Підволочиського району Тернопільської області, громадянина України, з середньою освітою, проживаючого в АДРЕСА_1, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого:

- 31 липня 1984 року Підволочиським районним судом за ч.3 ст.101 КК України (1960 року) на 2 роки позбавлення волі;

- 30 серпня 1990 року Підволочиським районним судом за ч.2 ст. 215-3 КК України (1960 року) на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 15 лютого 1993 року Підволочиським районним судом за ч.2 ст.215-3 КК України (1960 року) на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

- 29 листопада 1994 року Підволочиським районним судом за ч.2 ст. 215-3 КК України (1960 року) на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 5 липня 1998 року Підволочиським районним судом за ч. 3 ст.81 КК України (1960 року) на 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 28 лютого 2003 року Підволочиським районним судом, з врахуванням змін, внесених ухвалою колегії суддів апеляційного суду Тернопільської області від 14 травня 2003 року, за ч.1 ст.187, ч.1 ст.296 КК України на 3 роки позбавлення волі, постановою Хмельницького міськрайонного суду від 20 вересня 2005 року звільнено умовно-достроково на невідбутий строк 1 місяць 22 дні;

- 10 травня 2007 року Підволочиським районним судом за ч.1 ст.121 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі;

- 29 липня 2013 року Підволочиським районним судом за ч.2 ст. 185 КК України на 6 місяців арешту, -

засуджено за ч.2 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до основного покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуте засудженим покарання за вироком Підволочиського районного суду від 29 липня 2013 року, та остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у виді 1 року 3 місяців позбавлення волі.

Обрано обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання від вартою та постановлено рахувати строк відбуття покарання з 9 год. 40 хв. 3 вересня 2013 року.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 в користь НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області судові витрати в сумі 342,30 грн. за проведення товарознавчої експертизи №6-277/13 від 17 липня 2013 року.

Згідно вироку суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що 9 червня 2013 року близько 19 години, знаходячись біля під'їзду багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, викрав велосипед "ТОРВІКЕ", належний ОСОБА_4, що стояв біля під'їзду вищезгаданого будинку, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 450 грн.

В апеляційній скарзі прокурор, не оскаржуючи висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та кваліфікацію його дій за ч.2 ст. 185 КК України, просить вирок суду скасувати, посилаючись на його незаконність з підстав неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, призначення судом покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України, тоді як необхідно було застосувати ч.4 ст. 70 КК України та призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів. Також вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Крім того, зазначає, що судом порушено вимоги кримінального процесуального закону, а саме, стягнуто з обвинуваченого судові витрати в сумі 342,30 грн. за проведення товарознавчої експертизи №6-277/13 від 17 липня 2013 року в користь НДЕКЦ, а не в користь державного бюджету, як це передбачено законом. Просить постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_2 за ч.2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі та на підставі ч.4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення цим покаранням призначеного покарання за вироком Підволочиського районного суду від 29 липня 2013 року, призначити ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів 4 роки позбавлення волі, запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без зміни, строк відбуття покарання постановити рахувати з моменту затримання - 3 вересня 2013 року та стягнути з обвинуваченого судові витрати в сумі 342,30 грн. за проведення товарознавчої експертизи в користь державного бюджету.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просить її задовольнити, в режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника - адвоката ОСОБА_3, які в судових дебатах, а обвинувачений і в останньому слові, просять покарання залишити в тих межах, в яких воно призначене судом першої інстанції, щодо решти апеляційних вимог покладаються на думку колегії суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується сукупністю наявних у ній доказів, які були досліджені судом першої інстанції, та прокурором в апеляційній скарзі не оскаржується.

Дії ОСОБА_2 вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 185 КК України, як крадіжка - таємне викрадення чужого майна за ознакою повторності, і в апеляційній скарзі прокурором правильність кваліфікації судом дій обвинуваченого за цією статтею також не оскаржується.

Обвинувачений ОСОБА_2 апеляційної скарги не подавав.

Щодо покарання за ч.2 ст. 185 КК України, то воно призначене обвинуваченому ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України. Санкцією ч.2 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді арешту на строк від 3 до 6 місяців або обмеження волі на строк до 5 років або позбавлення волі на той самий строк.

Таким чином, покарання ОСОБА_2 за цією статтею визначене у виді та в межах, передбачених санкцією ч.2 ст. 185 КК України, при цьому враховано спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також обставини, що пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття обвинуваченого та його активне сприяння слідству у розкритті злочину, добровільне повернення ним викраденого майна, а отже відсутність будь-яких негативних наслідків від злочину для потерпілого, який в судовому засіданні заявив, що жодних претензій до обвинуваченого ОСОБА_2 не має.

Враховуючи наведене, посилання прокурора в апеляційній скарзі на невідповідність призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_2 ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, є безпідставними.

В той же час, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора про незаконність призначення обвинуваченому ОСОБА_2 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків Підволочиського районного суду від 8 жовтня 2013 року та від 29 липня 2013 року року є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків призначається покарання в разі, якщо обвинувачений вчинив новий злочин після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання за ним.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Підволочиського районного суду від 29 липня 2013 року ОСОБА_2 був засуджений за ч.2 ст. 185 КК України на 6 місяців арешту, а злочин - викрадення велосипеда був вчинений ним 9 червня 2013 року, тобто до постановлення цього вироку.

Відповідно до ч.4 ст. 70 КК України якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, то йому, за правилами, передбаченими ч.ч. 1-3 цієї статті, призначається покарання за сукупністю злочинів. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

За таких обставин суд мав призначити покарання ОСОБА_2 не за сукупністю вироків, а за сукупністю злочинів на підставі ч.4 ст.70 КК України.

Також підлягають задоволенню апеляційні вимоги прокурора про стягнення судових витрат в сумі 342,30 грн. за проведення товарознавчої експертизи №6-277/13 від 17 липня 2013 року не в користь НДКЦ при УМВС України в Тернопільській області, а в користь державного бюджету, оскільки згідно вимог ч.2 ст. 122 КПК України залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Таким чином, відповідно до ст. 124 КПК України вищезгадані судові витрати, які суд помилково постановив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 в користь НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області, слід перерахувати до Державного бюджету України.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст. 409 КПК України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції, якщо неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, яким є незастосування судом Закону, який підлягав застосуванню і застосування закону, який не підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок Підволочиського районного суду в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_2 остаточного покарання та судових витрат - зміні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 407, 408, 409, 413 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Тернопільської області задовольнити частково.

Вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від " 8 " жовтня 2013 року стосовно ОСОБА_2 змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.2 ст. 185 КК України до покарання призначеного судом - у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

Виключити з вироку посилання суду на застосування ст. 71 КК України.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, передбачених ч.2 ст. 185 КК України (за вироком Підволочиського районного суду від 8 жовтня 2013 року) та ч.2 ст. 185 КК України (за вироком Підволочиського районного суду від 29 липня 2013 року), шляхом часткового складання призначених покарань, вважати ОСОБА_2 засудженим до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік 3 (три) місяці.

Строк відбуття даного покарання рахувати з 8 жовтня 2013 року.

Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_2 відбуте ним покарання за вироком Підволочиського районного суду від 29 липня 2013 року з 3 вересня по 7 жовтня 2013 року.

Судові витрати за проведення товарознавчої експертизи в сумі 342,30 грн., які суд стягнув з обвинуваченого ОСОБА_2, провести в дохід держави.

Судді:

Т.М. Римар Ю.А. Максимович О.Б. Стадник

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.М. Римар