Рішення № 35814229, 05.12.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/5752/13 Головуючий у 1-й інстанції: Мєркулова Л.О.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Воробйової І.А.,

При секретарі: Свинаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про переведення прав та обов'язків покупця, визнання права власності та примусове виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював.

Зазначав, що він і його рідний брат відповідач ОСОБА_4 являються співвласниками в рівних частках житлового будинку АДРЕСА_1. 27 грудня 2012 року відповідач через приватного нотаріуса в порядку ст.362 ЦК України запропонував йому як співвласнику у місячний строк придбати ? частку житлового будинку за 89 100 грн., з чим він погодився, направивши 30 грудня 2012 року приватному нотаріусу відповідь рекомендованим листом. Незважаючи на це, ОСОБА_4 продав належну йому частку житлового будинку ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які одразу вселилися в придбаний будинок.

Посилаючись на порушення відповідачами його переважного права на придбання частки у спільній частковій власності, просив на підставі ст.ст.362 ч.4, 638-643 ЦК України і ст.ст.109,116 ЖК України про задоволення позову.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 уточнив свої позовні вимоги і просив на підставі ст.ст.638- 643, 220 ч.2 ЦК України визнати за ним право власності на ? частку спірного будинку, оскільки він прийняв пропозицію співвласника придбати його частку у спільній частковій власності і перерахував на депозитний рахунок суду запропоновану продавцем ціну.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частку у праві спільної часткової власності на будинок по вулиці АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6 з будинку по вулиці АДРЕСА_1.

Ухвалою цього ж суду від 30 жовтня 2013 року заява ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зазначають, що за договором дарування від 4 березня 2013 року, який ніким не оспорений і не визнаний судом недійсним, набули право власності на спірну частку житлового будинку, а тому правомірно проживають у ній. Перерахування позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів не свідчить про набуття ним права власності на спірну нерухомість, оскільки у передбаченому законом порядку договір купівлі-продажу з продавцем не укладався.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач прийняв пропозицію співвласника придбати відчужувану частку житлового будинку, перерахував відповідну суму коштів на депозит суду, а тому на підставі ст.ст.640, 220 ЦК України набув на неї право власності. Відповідачі самоуправно заселилися у спірне житло і на підставі ст.ст.116,109 ЖК України підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.

Встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 являлися співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.6).

25 грудня 2012 року ОСОБА_4 через приватного нотаріуса попередив співвласника ОСОБА_3 про намір продати свою частку будинку за 89 100 грн. і запропонував протягом 30 днів після отримання попередження повідомити приватного нотаріуса про своє бажання чи відмову придбати частку житлового будинку за вказану суму (а.с.8).

30 грудня 2012 року ОСОБА_3 листом повідомив нотаріуса про свою згоду придбати відчужувану частку будинку за запропонованою ціною (а.с.9).

Приватний нотаріус 11 січня 2013 року письмово роз'яснив ОСОБА_3, що дату, час та місце посвідчення договору купівлі-продажу ? частки будинку він має узгодити з продавцем ОСОБА_4 (а.с.10).

8, 11, 12 і 13 лютого 2013 року після пред'явлення позову ОСОБА_3 на депозитний рахунок суду 4 платіжними дорученнями були перераховані грошові кошти на загальну суму 89 100 грн. (а.с.34-37).

25 лютого 2013 року ОСОБА_4 письмово повідомив співвласника ОСОБА_3 про відкликання заяви про продаж своєї частки будинку (а.с.83).

4 березня 2013 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором подарував належну йому частку будинку ОСОБА_7 (а.с.140)

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак, при розгляді справи суд першої інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернув та не врахував, що кошти за спірну нерухомість були перераховані співвласником не продавцю, а на депозит суду і після спливу тридцяти денного строку, зазначеного у пропозиції. Суд не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку (його частки) в силу ст. 657 ЦК України підлягав нотаріальному посвідченню, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220, ст.640 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Допустимих доказів на підтвердження того, що сторони дійшли згоди щодо всіх суттєвих умов договору, виконання покупцем умов договору до пред'явлення позову, ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору матеріали справи не містять.

Крім того, судом не було враховано, що відповідач ОСОБА_4 відкликав заяву про продаж своєї частки будинку і подарував її ОСОБА_5, про що був укладений відповідний договір, який нотаріально посвідчений і у передбаченому законом порядку не визнаний недійсним (а.с. 140).

За таких обставин висновки суду першої інстанції про набуття ОСОБА_3 права власності на ? частку спірного будинку не відповідають вимогам закону і суперечать зібраним у справі доказам.

Не ґрунтуються на вимогах закону і висновки суду про обґрунтованість вимог про виселення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зі спірного будинку. ОСОБА_5 являється власником ? частки будинку, а тому правомірно володіє, користується і розпоряджається своєю власністю. ОСОБА_6 являється членом сім'ї співвласника спірного житла, вселився за згодою останнього, а отже передбачених законом підстав для його виселення не має.

Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції допустився порушень норм як матеріального, так і процесуального права, а тому оскаржуване рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позові.

Керуючись ст. ст.307,309, 314,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 про переведення прав і обов'язків покупців, визнання права власності, виселення залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кочеткова І.В.

Судді: Маловічко С.В.

Воробйова І.А.