Рішення № 35812167, 08.11.2013, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13856/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"08" листопада 2013 р. м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді Придачук О.А.

при секретарі Приходько Л.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, до ПАТ «Українська інноваційна страхова компанія «Інвествервіс» про стягнення заробітної плати, грошової компенсації та середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 25000,00 грн. належної йому заробітної плати та 16000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року включно по день ухвалення судом рішення у даній справі; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що наказом від 08 червня 2011 року № 165-К ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ПрАТ «УІСК «Інвестсервіс» на посаду керуючого Ужгородським агентством. Наказом від 04 листопада 2011 року № 446-К позивач звільнений з роботи за власним бажанням з 30 листопада 2011 року. Однак за останній час роботи позивача відповідач не виплачував належну йому заробітну плату, а тому на день його звільнення борг по заробітній платі становив 25000,00 грн. Крім того, на момент звільнення позивача відповідач мав сплатити йому 16000,00 грн. компенсації за не використану відпустку. Зазначене стверджується відповідною довідкою Ужгородського агентства відповідача. Всупереч ст. ст. 21, 94, 115, 116 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки» відповідач до теперішнього часу не провів такого розрахунку, тобто не виплатив позивачу належну заробітну плату і грошову компенсацію за невикористану відпустку. Відповідно до ст. 117КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу також середньомісячний заробіток за весь час затримки, а саме - з грудня 2011 року включно по день фактичною розрахунку. Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з довідкою Ужгородського агентства відповідача від 30 листопада 2011 року середньомісячний заробіток позивача за два останні місяці роботи становив 3000,00 грн. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 213 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Відтак, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача 25000,00 грн. заборгованості по заробітній платі, 16000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку та середньомісячного заробітку (3000,00 грн.) за затримку розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року включно по день ухвалення судом рішення у справі за даним позовом.

В процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 21191,09 грн. належної йому заробітної плати та 16000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 94248,71 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року по жовтень 2013 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката, про що також подав суду письмову заяву відповідного змісту.

Збільшення позовних вимог мотивує тим, що після відкриття судом провадження у даній справі представником позивача отримано лист з Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва від 30 вересня 2013 року № 19556/05, згідно з яким позивачеві було нараховано заробітну плату за період з 08 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року включно. За даний період єдиний соціальний внесок відповідачем сплачено в повному обсязі. Натомість, за період з 01 жовтня 2011 року по 04 листопада 2011 року відповідач звітність не подав. Крім того, з індивідуальної відомості про застраховану особу від 09 жовтня 2013 року, наданої Управлінням Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області, слідує, що відповідач дійсно нараховував позивачеві заробітну плату лише до жовтня 2011 року. Середньомісячний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи (за серпень- вересень 2011 року) становить 4097,77 грн. Між тим, оскільки з липня 2011 року відповідач нараховував, але не виплачував позивачеві заробітну плату, і згадана вище відомість містить дані про розмір такої зарплати за період лише до жовтня 2011 року, розмір заборгованості відповідача по виплаті позивачеві заробітної плати підлягає коригуванню. Водночас, розмір заробітної плати за період з жовтня по листопад 2011 року слід нараховувати, виходячи також з середньомісячного заробітку за останні два календарні місяці роботи (4097,77 грн.), про який зазначено вище. Отже, загальний розмір заборгованості відповідача по виплаті позивачеві заробітної плати станом на 30 листопада 2011 року становить 21191,09 грн. Крім того, підлягає збільшенню розмір належного до стягнення на користь позивача середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи, що такий становить 4097,77 грн. Відтак загальний розмір середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року по жовтень 2013 року включно складає 94248,71 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник збільшені позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні тим, що містяться у позовній заяві та у заяві про збільшення розміру позовних вимог, просили збільшений позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 21191,09 грн. належної йому заробітної плати та 16000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 94248,71 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року по жовтень 2013 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Представник відповідача у судове засідання не зявився повторно, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений за адресою місцезнаходження юридичної особи 14037, Чернігівська область, м. Чернігів, Новозаводський район, вул. Інструментальна, 4 (згідно витягу з веб-сайту Єдиного державного реєстру). про що, зокрема, свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 21 серпня 2013 року, що повернулося на адресу суду із зазначенням «За закінченням терміну зберігання», рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 15 жовтня 2013 року, що повернулося на адресу суду із зазначенням «За нерозшуком», повідомлення-розписка про вручення відправлення спецзвязку № 924 від 28 жовтня 2013 року, довідка про невтручання відправлення по маршруту № 1 від 30 жовтня 2013 року, з якої вбачається, що за адресою: 14037, Чернігівська область, м. Чернігів, Новозаводський район, вул. Інструментальна, 4 одержувача не існує, ПАТ «УІСК «Інвестсервіс» тільки зареєстрована за даною адресою. Відповідач про причини неявки суд не повідомив, а тому суд вважає, що справу слід вирішити на підставі наявних у ній доказів та постановити заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Наказом від 08 червня 2011 року № 165-К ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ПрАТ «УІСК «Інвестсервіс» на посаду керуючого Ужгородським агентством, факт чого вбачається з копії трудової книжки та вкладишу у трудову книжку БТ-І № 0487106.

Наказом від 04 листопада 2011 року № 446-К ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням з 30 листопада 2011 року.

Згідно з ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 цього ж Кодексу заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За приписами ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Стаття 115 КЗпП України передбачає, що заробітна плата виплачується працівникові регулярно і не рідше двох разів на місяць.

В судовому засіданні встановлено, що за останній час роботи позивача відповідач не виплачував належну йому заробітну плату.

Згідно листа з Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва від 30 вересня 2013 року № 19556/05, ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за період з 08 червня 2011 року по 30 вересня 2011 року включно. За даний період єдиний соціальний внесок відповідачем сплачено в повному обсязі. Натомість, за період з 01 жовтня 2011 року по 04 листопада 2011 року відповідач звітність не подав.

З індивідуальної відомості про застраховану особу від 09 жовтня 2013 року, наданої Управлінням Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, вбачається, що відповідач дійсно нараховував ОСОБА_1 заробітну плату лише до жовтня 2011 року. Середньомісячний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи (за серпень- вересень 2011 року) становить 4097,77 грн.

Оскільки з липня 2011 року відповідач нараховував, але не виплачував ОСОБА_1 заробітну плату, і згадана вище відомість містить дані про розмір такої зарплати за період лише до жовтня 2011 року, розмір заборгованості відповідача по виплаті позивачеві заробітної плати за період з жовтня по листопад 2011 року слід нараховувати, виходячи також з середньомісячного заробітку за останні два календарні місяці роботи - 4097,77 грн., тому загальний розмір заборгованості відповідача по виплаті ОСОБА_1 заробітної плати станом на 30 листопада 2011 року становить 21191,09 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 21191,09 грн. належної йому заробітної плати підлягає до задоволення.

Разом з тим, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 16000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку та 94248,71 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року по жовтень 2013 року до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з посади керуючого Ужгородським агентством ПрАТ «УІСК «Інвестсервіс» за власним бажанням з 30 листопада 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, - у разі звернення з вимогою про виплату належної працівникові заробітної плати лише тої, що нарахована та відображена у відомості.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату. Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав. Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст. 238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст. 235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 16000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку та 94248,71 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2011 року по жовтень 2013 року слід відмовити.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката, суд вважає, що така вимога підлягає до часткового задоволення, виходячи за наступного.

Як вбачається з договору № 30/с про надання правової допомоги від 08 серпня 2013 року між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_2 прийняв на себе зобовязання по наданню правової допомоги ОСОБА_1 по стягненню з відповідача невиплаченої заробітної плати та інших платежів за несвоєчасну виплату останньої.

Згідно розрахунку вартості правової допомоги, що є Додатком № 1 до договору № 30/с про надання правової допомоги від 08 серпня 2013 року, встановлено наступну вартість робіт: перегляд наданих замовником документів 450,00 грн., перегляд законодавчої бази, пошук і вивчення судової практики 900,00 грн., надання консультації замовнику 400,00 грн., підготовка позовних матеріалів 1125,00 грн., участь у засіданнях суду першої інстанції 1125,00 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи вищенаведену норму закону, суд приходить до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 1125,00 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката тобто, вартість участі адвоката ОСОБА_2 у засіданнях суду першої інстанції, оскільки жодних інших дій, визначених у ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», - вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, ознайомлення з матеріалами справи в суді адвокат ОСОБА_2 не вчиняв.

Керуючись ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 21, 94, 115, 233 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року, ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст. ст. 14, 15, 30, 60, 81, 88, 208, 209, 224, 226-228, 232, 233, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Збільшений позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс», код ЄДРПОУ 23498273, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Інструментальна, 4, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, 21191,09 (двадцять одну тисячу сто девяносто одну грн. 09 коп.) грн. належної йому заробітної плати; 1125,00 (одна тисяча сто двадцять пять) грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс», код ЄДРПОУ 23498273, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Інструментальна, 4, на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію заочного рішення направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_3