Рішення № 35803464, 22.11.2013, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 419/8636/2012 р.

Провадження № 2/204/413/2013 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2013 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

при секретарі Калініченко М.В.

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представника позивачки ОСОБА_2

за участю представника відповідачки ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у спільному майні,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт придбання за договором купівлі-продажу від 02.10.2003 року житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 за особисті гроші ОСОБА_1 та визнати право власності на 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями у домоволодінні по АДРЕСА_2, придбаних за договором купівлі-продажу від 02.10.2003 року, а також на надану для їх обслуговування земельну Ділянку площею 0,0463 га відповідно до Державного акту про право на землю, за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частках, а 1/3 цього майна залишити у власності ОСОБА_4. В обґрунтування позову позивачка вказала на те, що з 2001 року вона знаходилась в шлюбі з відповідачем. Від шлюбу вони мають неповнолітнього сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. На час укладання шлюбу у власності позивачки була однокімнатна квартира АДРЕСА_1, яку вона придбала на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.1999 року. В 2003 році, коли позивачка була вагітною, вони вирішили придбати житловий будинок, бо усвідомлювали, що жити самим та здійснювати належний догляд за народженою дитиною в однокімнатній квартирі буде незручно. Грошей для купівлі будинку у них не було, але враховуючи, що на той час вони жили дружньо, позивачка без вагань вирішила продати свою квартиру. Ця квартира розташовується у престижному районі міста й тому має значну вартість. Будинок вони вирішили придбати у районі з меншим попитом, щоб ним вистачило грошей від продажу квартири на його придбання. Усіма питаннями щодо пошуку покупців, необхідного їм будинку, отриманням довідок та підготовкою документів займався відповідач. 17 вересня 2003 року позивачка продала свою квартиру, а на одержані кошти вони з відповідачем придбали за договором купівлі-продажу від 02.10.2003 року житловий будинок по АДРЕСА_2. Договір купівлі-продажу за взаємною згодою був оформлений на ім'я чоловіка, бо позивачка на цей час тільки народила дитину й не мала можливості здійснювати такі дії. При цьому, відповідно до їхньої домовленості, цей будинок придбався для всієї сім'ї, включаючи дитину. Також вони домовилися, що з урахуванням необхідності термінового здійснення ремонту будинку, який знаходився у незадовільному стані, відповідач одержить у фінансових установах кредит, щоб їм було достатньо грошей на покупку та ремонт цього будинку. Відповідач отримав такий кредит, розмір якого складав майже 1/3 частину вартості придбаного будинку, який вони сплатили пізніше зі спільного бюджету. Таким чином увесь час позивачка вважала, що ця власність буде належати їм порівну та у майбутньому й їхній син зі своєю сім'єю буде жити тут та вільно володіти й користуватися частиною будинку. Між тим, їхнє сумісно життя не склалося та рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2012 року їхній шлюб було розірвано. Відповідач відразу ж звернувся до суду з позовом про виділення йому в натурі половини цього будинку, оскільки має намір продати цю частину майна. Позивачка вважає, що він такими діями не дотримується моральних засад суспільства, бо навмисно спотворює обставини набуття майна для всієї сім'ї з сином, а не для подружжя, приховує придбання цього майна за особисті кошти позивачки, порушує права дитини, яка також має право на частку, бо і в його інтересах позивачка витрачала свої особисті гроші. Тому, позивачка вимушена захищати в судовому порядку своє та малолітнього сина порушене право на майно. Позивачка вважає, що виходячи з моральних засад суспільства і принципу розумності, за нею з сином має бути визнано право власності на 2/3 вищевказаного майна, залишивши у власності відповідача 1/3 частку цього майна. Позивачка вважає, що таке рішення буде відповідати умовам існуючих між ними при придбанні майна усних домовленостей, а також вимогам закону. Також вказала, що відповідач приймав участь в поліпшенні цього майна та у сумісних витратах й тому має законні права на частку у спільній частковій власності.

Пізніше позивачка уточнила позовні вимоги та просила встановити факт придбання за договорами купівлі-продажу від 02.10.2003 року домоволодіння по АДРЕСА_2, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями за кошти, які належали у розмірі 2/3 частини особисто ОСОБА_1 та у розмірі 1/3 частини вартості майна за сумісні гроші подружжя, та визнати за ОСОБА_1 особисто та в інтересах сина ОСОБА_5 право власності на 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,0463 га у домоволодінні по АДРЕСА_2, придбаних за договорами купівлі-продажу від 02.10.2003 року, а 1/3 цього майна залишити у власності ОСОБА_4

У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги позивачки та просили задовольнити їх в повному обсязі, посилалися на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти вимог позивачки та просив відмовити їй в задоволенні. При цьому пояснив, що коштів отриманих від продажу квартири позивачки не вистачало на придбання спірного будинку, у зв'язку з чим відповідач брав гроші у борг для купівлі спірного будинку. Крім того, стан будинку був занедбаний, у зв'язку з чим відповідач отримував кредит в банку для покращення стану будинку, які повністю повертав сам, оскільки дружина відповідача не працювала у зв'язку пологами та народженням їхнього сина. Також вказав, що на теперішній час у відповідача є інша сім'я, у зв'язку з чим він і звернувся до суду для виділення йому частки в натурі спірного домоволодіння для проживання в ньому з новою родиною.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, вислухавши свідків, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню по наступним підставам.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У судовому засіданні встановлено, що 19 жовтня 2001 року між позивачкою та ОСОБА_4 був укладений шлюб, актовий запис № 433, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.7). Після укладання шлюбу позивачці було присвоєно прізвище «ОСОБА_1».

Рішенням суду від 28.02.2012 року шлюб між сторонами був розірваний. Дані обставини не заперечуються сторонами по справі, а тому згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягають

За час шлюбу подружжям було придбане майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В судовому засіданні було встановлено, що за час шлюбу сторонами було придбане домоволодіння АДРЕСА_2, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,0463 га, що підтверджується Договором купівлі-продажу домоволодіння від 02.10.2003 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1-2317 (а.с.10), та Державним актом на земельну ділянку (а.с.11).

Крім того, з моменту купівлі домоволодіння АДРЕСА_2, сторонами були проведені численні покращення цього домоволодіння, що також не заперечується сторонами по справі.

Крім того, вищевказані обставини були підтверджені свідченнями опитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які здійснювали будівельні та ремонті роботи у спірному будинку,

Проте позивачка вказує, що 2/3 частини спірного домоволодіння та земельної ділянки на якій він розташований, були придбані за її особисті кошти, які були отримані від продажу належної їй особисто ще до шлюбу квартири АДРЕСА_1.

Відповідач не заперечує проти того, що позивачкою була надана частина коштів від продажу належної їй квартири для придбання спірного домоволодіння, проте ця сума складала лише 18886,56 грн., але будинок при цьому коштував 12000,00 доларів США.

Позивачка та її представник в судовому засіданні вказали, що сума 18886,56 грн., отримана від продажу квартири позивачки була лише вказана в договорі купівлі-продажу, а фактично квартира коштувала 8000,00 доларів США, на підтвердження чого ними були надані роздруківки з Інтернету згідно яких в вересні 2003 року аналогічні квартири по пр. Гагаріна в м. Дніпропетровську коштували від 8000,00 доларів США до 8500,00 доларів США.

Факт продажу квартири АДРЕСА_1 за 8000,00 доларів США, підтвердили опитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є подругами позивачки та ОСОБА_13- мати позивачки. Крім того, позивачка надала суду роздруківки з Інтернету для визначення ціни проданої квартири.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_14 та зареєстрованого в реєстрі за № 8102 (а.с.9), встановлено, що ОСОБА_1 продала належну їй квартиру АДРЕСА_1 за суму 18886 грн. 56 коп.

При цьому спірне домоволодіння АДРЕСА_2 було придбано за 12000,00 доларів США, що підтверджується заявою ОСОБА_15, яка була попередньою власницею спірного домоволодіння, про підтвердження фактів фактичного розрахунку за договором, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_16 та зареєстрована в реєстрі за № 195 (а.с.88), і в якій вказано, що ОСОБА_15 отримала кошти за спірне домоволодіння саме від ОСОБА_4 у розмірі 12000,00 доларів США. Станом на 02.10.2003 року - 12000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ (5,3315 грн. за 1 долар США) складали 63978,00 грн.

Суд вважає, що позивачкою не було надано належних доказів того, що 2/3 частини від вказаної суми вартості спірного домоволодіння були її особистими коштами.

За таких обставин, з огляду на вищевказане, суд вважає за необхідне відмовити позивачці в задоволенні її вимог в частині встановлення факту придбання за договорами купівлі-продажу від 02.10.2003 року домоволодіння по АДРЕСА_2, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями за кошти, які належали у розмірі 2/3 частини особисто ОСОБА_1 та у розмірі 1/3 частини вартості майна за сумісні гроші подружжя.

Від шлюбу позивачка та відповідач мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.8).

Згідно з ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Позивачкою такі вимоги заявлені не були. Натомість позивачка просила визнати право власності на 1/3 частину спірного майна за їхнім спільним з позивачем сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проте дані правовідносини склалися виключно між колишнім подружжям внаслідок поділу спільно набутого майна за час шлюбу, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне відмовити позивачці в задоволені її вимог в частині визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,0463 га у домоволодінні по АДРЕСА_2, придбаних за договорами купівлі-продажу від 02.10.2003 року, за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Що стосується решти позовних вимог, то у відповідності до вищевказаних норм законодавства України, а саме ст. 372 ЦК України та ст. 70 СК України, суд вважає, що кожен з подружжя має право на половину всього спільно набутого майна, в тому числі спірного домоволодіння з проведеними перебудовами, тому суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,0463 га у домоволодінні по АДРЕСА_2, придбаних за договорами купівлі-продажу від 02.10.2003 року, а 1/2 цього майна залишити у власності ОСОБА_4.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слідує стягнути судовий збір в розмірі 1620 грн. 10 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 372 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у спільному майні - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,0463 га у домоволодінні по АДРЕСА_2, придбаних за договорами купівлі-продажу від 02.10.2003 року, а 1/2 цього майна залишити у власності ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1620 грн. 10 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Самсонова