Рішення № 35800897, 04.12.2013, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/642/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/3375/2013 Головуючий у 1-й інстанції Альошина Н.М.

Доповідач Карпушин Г. Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І., Винниченка Ю.М., при секретарі: Коротун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. У червні 2013 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 з позовом про поділ майна подружжя. 17 червня 2013 року зазначені позовні заяви об'єднанні в одне провадження та прийнято до спільного розгляду.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою с. Декабристи Миргородського району Полтавської області, проживаючої в АДРЕСА_3 право власності на: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46 кв.м., вартістю, визначеною сторонами 280 000 грн.; квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 74,4 кв.м., вартістю визначеною сторонами 880 000 грн., а всього на суму 1160000 грн.

Виділено в користування ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: будинковолодіння в м. Миргород по вулиці Зінчаші, 54, загальною площею 152,1 кв.м., вартістю 720 000 грн.; нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет) по АДРЕСА_4, вартістю 200 000 грн.; автомобіль CHEVROLET LACETTI NF19ВЗНГ, 2009 року випуску, № двигуна НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 80 000 грн.; автомобільний причіп «Бджілка» П4 1991 року випуску, № шасі НОМЕР_4, вартістю 4000 грн.; трактор вартістю 80 000 грн.; чотири тракторні причепи, вартістю 76000 грн, загальною вартістю 1160000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та користь ОСОБА_2 3555,70 грн. судового збору, 5000 грн. - юридичної допомоги адвоката.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 1725 грн. судового збору.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Накладений арешт згідно ухвали Миргородського міськрайонного суду від 22 липня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2 - скасовано.

З даним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу в якій прохав рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, за відсутності інших осіб, які належним чином та завчасно повідомлені про час та місце слухання справи, але на судовий розгляд не з'явилися з невідомих причин.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 28 квітня 1988 року по 14 січня 2013 року. За час шлюбу сторонами було придбано наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 - право власності набуто на підставі договору купівлі продажу від 12.09.2006 року за реєстраційним № 5036, та зареєстровано на відповідача; квартиру АДРЕСА_2 - право власності набуто на підставі свідоцтва про право власності серії САБ №659544 від 18.06.2012 року виданого ГУЖЗ виконавчого органу Київської міської ради, яке зареєстроване 19.07.2012 року за реєстраційним номером 37178520 на відповідача; будинковолодіння в м. Миргород Полтавської області по вулиці Зінчаші, 54 - право власності набуто на підставі свідоцтва про право особистої власності на забудову №37 від 30.08.1995 року виданого УЖКГ виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, яке зареєстроване 05.09.1995 року за реєстраційним номером 45 на відповідача; автомобіль CHEVROLET LACETTI NF19В, 2009 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 - право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу від 03.02.2010 року, на момент розгляду справи автомобіль знаходиться у відповідача; автомобільний причіп «Бджілка» П4 1991 року випуску, державний номерний знак 188 78 СК - право власності набуто на підставі договору купівлі продажу 07.10.2003 року; трактор колісний «ЮМЗ-6АЛ» 1978 року випуску - право власності підтверджує свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_5 від 07.07.2008 року на ім'я відповідача; причіп тракторний « 1ПТС-4» 1988 року випуску - право власності підтверджує свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_6 від 13.05.2010 року на ім'я відповідача; причіп тракторний « 2ПТС-4» 1979 року випуску - право власності підтверджує свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_7 від 13.05.2010 року на ім'я відповідача; два причепи тракторні - матеріали справи не містять відповідних правовстановлюючих документів на дане майно, про те факт їх існування сторонами не заперечується.

Cпірне майно, яке на думку позивачки та відповідно до висновків суду також належить до спільного майна подружжя, було придбано за наступних обставин: нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет) по АДРЕСА_4 Полтавської області, було отримано у власність відповідачем на підставі договорів дарування від 02.10.1997 року за реєстраційним №3781 та 20.06.1998 року за реєстраційним №2-1848, в подальшому в 2009 році за згодою органу місцевого самоврядування відповідачем належну йому житлову квартиру було переобладнано в нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет), на яке після закінчення будівництва та здачі його в експлуатацію 16.10.2009 року отримано свідоцтво про право власності серії САС №261490.

Статтею 112 ЦК України (в редакції 1963 р.) та ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 22 КпШС України та 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 24 КпШС України та 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 59 СК України той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Виходячи з обставин справи на наведених вище норм закону, на думку колегії суддів, місцевим судом, зроблено в цілому правильний висновок про обсяг спільного майна подружжя, яке було придбано останніми у шлюбі та підлягає поділу, за виключення нежитлового приміщення (стоматологічний кабінет).

Включаючи дане майно в обсяг спільного майна сторін та проводячи його поділ, суд першої інстанції, в порушення ст.ст. 214-215 ЦПК України, фактично самоусунувся від мотивування свого висновку. При цьому не звернув уваги, на те, що дане нерухоме майно відповідач спочатку отримав у вигляді житлової квартири в дар, потім будучи власником даного майна з дозволу органу місцевого самоврядування переобладнав належну йому квартиру у нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет). Переобладнання та придбання медичного обладнання відповідач проводив за кошти отримані в борг на підставі договору позики, які бралися останнім в своїх інтересах. Відповідачкою на надано доказів, які б спростовували зазначені факти та підтверджували її доводи. За таких обставин, на думку колегії суддів, нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет) по АДРЕСА_4 підлягає виключенню з обсягу спільного майна сторін, яке підлягає поділу, оскільки зміна статусу нерухомого майна, не призводить до зміни правового режиму права власності на нього.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо

цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст.ст. 69, 70 СК України та ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до роз'яснень, які маються в постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК та ст. 372 ЦК.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Судом першої інстанції, в порушення норм процесуального та матеріального права, не дивлячись на позовні вимоги сторін, поділ майна між останніми проведено з порушенням принципу диспозитивності, зокрема за результатами розгляду справи, відповідачу ОСОБА_1, на відміну від позивачки ОСОБА_2, якій присуджене майно було виділено у власність, майно, що виділялося передано лише у користування, без зазначення його власника. Такий поділ порушує принципи рівності часток сторін у спільній власності, а також спільного володіння, користування та розпорядження спільним майном.

На момент ухвалення рішення місцевим судом, сторони за погодженням між собою визначили вартість всього майна яке підлягало поділу, а тому судом правильно було взято до уваги даний факт та проведено поділ спільного майна виходячи з вартості зазначеної сторонами.

Колегія суддів, виходячи з положень ч.4 ст. 65 СК України, вважає, що оскільки основна частина коштів, які відповідач отримав відповідно до договорів позики, використовувалися в інтересах сім'ї, зокрема на придбання спільного майна, дані факти позивачкою не спростовано, дійсність зазначених договорів позивачкою в судовому порядку не оскаржувалась, ОСОБА_2 несе такий же самий обов'язок щодо повернення боргів за вказаними договорами, як і відповідач, а сума боргу підлягає врахуванню при проведенні поділу. При цьому підлягають врахуванню борги отримані під час спільного проживання сторін у шлюбі та однією сім'єю, шо встановлено рішенням суду, тобто до червня 2012 року. Висновки суду першої інстанції, в цій частині, є передчасними, не обгрунтованими, та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Беручи до уваги вимоги сторін по справі, враховуючи обставини справи, інтереси сторін, колегія суддів вважає, за можливе провести наступний обґрунтований і справедливий поділ зазначеного майна.

При вирішенні питання щодо розподілу жилих об'єктів нерухомості, які є у власності сторін, виходячи з вартості майна та інтересів сторін, на думку колегії суддів, позивачці слід залишити у власності будинковолодіння в м. Миргород Полтавської області по вулиці Зінчаші, 54, вартістю 720 000 грн., в якому остання проживає з моменту розірвання шлюбу і до даного часу, відповідачу, слід виділити у власність квартиру АДРЕСА_2, вартістю 880 000 грн. При цьому, колегією суддів, також враховується той факт, який підтверджується матеріалами справи, що після фактичного припинення спільного проживання сторін, тобто після червня 2012 року, відповідач за власні кошти проводив ремонт у квартирі АДРЕСА_2, разом із синами, з метою її подальшого використання .

Висновки місцевого суду, щодо протилежного розподілу зазначеного майна, є неповними та необґрунтованими, оскільки ґрунтуються фактично на неперевірених доказах, які містять дані лише щодо намірів позивачки змінити місце роботи, хоча реально остання залишається працювати та проживати в м. Миргород Полтавської області.

При вирішенні питання щодо розподілу транспортних засобів, які є у власності сторін, виходячи з інтересів сторін, на думку колегії суддів, позивачці слід залишити у власності трактор колісний «ЮМЗ-6АЛ», вартістю 80 000 грн. та чотири тракторні причепи, вартістю 76 000 грн., для обробітку присадибної земельної ділянки та обслуговування домоволодіння, відповідачу залишити у власності автомобіль CHEVROLET LACETTI NF19В, вартістю 80 000 грн. та автомобільний причіп «Бджілка» П4, вартістю 4000 грн., якими останній користується на момент розгляду справи.

При такому варіанті розподілу майна позивачці фактично виділено у власність майна на загальну суму 876 000 грн., а відповідачу фактично виділено у власність майна на загальну суму 964 000 грн. При цьому залишається не поділеною квартира АДРЕСА_1, вартістю 280 000 грн., присудження якої одній із сторін порушить рівність часток останніх у спільній власності.

Колегія суддів, зважаючи на наведені вище висновки, враховуючи при поділі майна сторін, їх борги (в загальній сумі 1260 000 грн.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, вважає за доцільне квартиру АДРЕСА_1, вартістю 280 000 грн., слід залишити у власності відповідача ОСОБА_1, який виявив бажання взяти боргові зобовязання одноосібно на себе.

Крім того, колегією суддів, одночасно взято до уваги інтереси неповнолітнього сина сторін Ярослава, який навчається у стоматологічній академії в м. Полтаві і має потребу в квартирі для проживання, та згідно поданих доказів останнім часом проживає з відповідачем та перебуває на його утриманні.

Одночасно, колегією суддів, звернено увагу, що дане мотивування було зроблено судом першої інстанції, при цьому належність доказів, які підтверджували доводи позивачки на момент винесення рішення, не перевірялися, та без дотримання принципу об'єктивності взято за основу.

При такому поділі відповідачу виділено майна на загальну суму 1244000 грн., позивачці виділено майна на загальну суму 876 000 грн., а різниця між частками майна сторін становитиме 368 тис. грн. на користь ОСОБА_1 Половина зазначеної суми, а саме 184 000 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Згідно наданих відповідачем доказів, останнім в інтересах сім'ї для придбання спільного майна взято в борг 1260 000 грн., виходячи із спільного обов'язку сторін за зобов'язаннями за договорами позики, кожний із них повинен буде у встановлені договорами строки повернути кредиторам кошти в сумі по 630 000 грн.

Враховуючи роз'яснення, які маються в постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», на думку колегії суддів, зважаючи на позицію відповідача, стягнення зазначеної суми на користь позивачки, можливо не проводити, поклавши на ОСОБА_1 обов'язок, щодо одноосібного погашення всієї суми боргу за договорами позики укладеними 12.09.2006 р., 26.06.2008 р., 20.07.2008 р., 24.09.2008 р., 09.11.2008 р., 05.01.2010 р., 06.08.2011 р. з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Беручи до уваги висновки колегії суддів при винесенні нового рішення, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України новому розподілу підлягають судові витрати сторін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 скасування рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 серпня 2013 року та постановлення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 серпня 2013 року - скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя залишити у власності ОСОБА_2 будинковолодіння в м. Миргород Полтавської області по вулиці Зінчаші, 54, вартістю 720 000 грн, трактор колісний «ЮМЗ-6АЛ», вартістю 80 000 грн. та чотири тракторні причепи, вартістю 76 000 грн., а всього майна на загальну суму 876 000 грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2, вартістю 880 000 грн., квартиру АДРЕСА_1, вартістю 280 000 грн., автомобіль CHEVROLET LACETTI NF19В, вартістю 80 000 грн. та автомобільний причіп «Бджілка» П4, вартістю 4000 грн., а всього майна на загальну суму 1 244000 грн.

Покласти на ОСОБА_1 обов'язок по одноосібному погашенню боргів згідно договорів позики укладених 12.09.2006 р., 26.06.2008 р., 20.07.2008 р., 24.09.2008 р., 09.11.2008 р., 05.01.2010 р., 06.08.2011 р. з ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 3000 грн. судового збору.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 за зустрічним позовом - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин