Рішення № 35800883, 04.12.2013, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1795/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/4166/2013

Головуючий у 1-й інстанції Кононенко С. Д.

Доповідач Лобов О. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів Акопян В.І., Петренка В.М.

при секретарі Цилюрик М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 28 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про припинення права власності на частку у спільному майні, зняття з реєстрації.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на 4/5 частини квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 - право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1; припинити право власності ОСОБА_1 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/5 частини спірної квартири; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі за кредитні кошти. У зв'язку з припиненням шлюбних відносин сторони проживають окремо. Позивачка за свої власні кошти сплатила 4/5 кредитних коштів. Оскільки їхнє спільне проживання є неможливим, виділити в натурі належну відповідачу частку, яка є незначною, неможливо, позивачка наполягала на припиненні права власності відповідача на належну йому частку у праві спільної власності.

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 28 жовтня 2013 року позов задоволений: визнано за ОСОБА_2 право власності на 4/5 частини квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 - право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1; припинено право власності ОСОБА_1 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 визнане право власності на квартиру АДРЕСА_1; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 54 918 грн. грошової компенсації вартості 1/5 частини спірної квартири; зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. Вирішене питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судом норм ст.365 ЦК України.

Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог у разі порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що з 03 серпня 1991 року по 08 травня 2007 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилася дитина - донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24,25).

29 січня 2003 року ОСОБА_2 від імені та в інтересах сім'ї уклала з Полтавським відділенням Фонду сприяння молодіжному будівництву кредитну угоду №414 (у подальшому укладалися ще чотири додаткові угоди), згідно умов якої сім'я отримала 38 081 грн. кредитних коштів строком на тридцять років для придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с.9 - 17).

26 січня 2004 року на ім'я ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру (а.с.6).

18 травня 2004 року між ОСОБА_2 і Фондом укладений іпотечний договір, згідно якого вартість квартири визначена сторонами у розмірі 54 401 грн. (а.с.18-19).

У березні 2007 року сторони фактично припинили сімейні відносини і ОСОБА_1 виселився із спірної квартири. 08 травня 2007 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірваний.

12 грудня 2012 року між Фондом і ОСОБА_2 підписаний акт №105 про виконання зобов'язань, згідно якого позичальник виконала свої зобов'язання, сплативши Фонду 38 081 грн. тіла кредиту і 706 грн. 54 коп. процентів за користування кредитом, а всього 38 787 грн. 54 коп. (а.с.20-21).

За станом на 29 квітня 2013 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1 і їхня донька (а.с.45,46).

Згідно висновку №662/663 судової будівельно-технічної експертизи від 30 липня 2013 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 без урахування ПДВ становить 274 590 грн.; провести розподіл квартири між двома співвласниками у відповідності до часток 1/5 і 4/5 неможливо (а.с. 96-108).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, частка ОСОБА_1 у спірній квартирі є незначною, виділити її в натурі неможливо, а спільне проживання сторін в одній квартирі є неможливим.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є наслідком неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду є законним і обґрунтованим, якщо суд виконав усі вимоги цивільного судочинства та вирішив спір відповідно до закону на підставі всебічно і повно досліджених обставин, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

У пунктах 22,23,24,25 Постанови ВСУ №11 від 21 грудня 2007 р. роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. Кредитний договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за таким договором, використане в інтересах сім'ї. При цьому дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки не тільки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, а й щодо погашення кредиту. Отже, при поділі майна та, відповідно, визначенні часток подружжя слід враховувати їхні борги та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно тверджень позовної заяви під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів на виконання кредитних зобов'язань сплатили 21 424 грн. 28 коп. (а.с.3). Отже, виходячи з рівності часток подружжя (ст.70 СК України, ч.2 ст.372 ЦК України) сторони у рахунок погашення кредитних зобов'язань сплатили по 10 712 грн. 40 коп. кожний.

Як слідує з кредитного договору, додаткових угод до нього і акту від 12 грудня 2012 року, загальна сума кредитних зобов'язань склала 38 787 грн. 54 коп.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що після припинення сімейних відносин кредитні зобов'язання виконані позивачкою за рахунок її власних коштів (38 787,54 - 21 424,28 = 17 363,26 грн.) Відповідач ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів, які б спростовували цей висновок. За таких обставин необхідно виходити з того, що ОСОБА_2 на придбання спірної квартири витратила 17 363,26 + 10 712,14 = 28 075,40 грн., а ОСОБА_1 - 10 712, 14 грн., отже розмір їхніх часток у спільній власності становить 72/100 і 28/100 відповідно або ж 18/25 і 7/25.

Перевіряючи обґрунтованість доводів позовної заяви, колегія суддів виходить з того, що розмір частки ОСОБА_1 у спільній власності (квартирі) не можна вважати незначним (7/25), неможливість виділення в натурі його частки, а також проживання у квартирі чоловіка позивачки - ОСОБА_4 не є обставинами, які унеможливлюють спільне користування квартирою. У матеріалах справи відсутнє підтвердження виконання позивачкою вимог ч.2 ст.365 ЦК України щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду вартості частки ОСОБА_1 Окрім того, у матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_1 має інше житло, у зв'язку з чим припинення його права власності на частку у спірній квартирі завдасть істотної шкоди його інтересам.

Наведене дає підстави дійти обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для припинення права ОСОБА_1 на частку у спільному майні (квартирі).

У зв'язку з цим, відповідно до приписів статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відсутні правові підстави для задоволення вимоги про покладення на Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області обов'язку зняти з реєстрації ОСОБА_1

За таких обставин рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а саме про визначення розміру часток ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у праві власності на спірну квартиру згідно наведених розрахунків.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору відповідно до частини задоволених вимог - визнання права власності на 18/25 спірної квартири.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 28 жовтня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 18/25 квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/25 квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити за недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 369 грн. 36 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.А. Лобов

Судді В.І. Акопян

В.М. Петренко

З оригіналом згідно: суддя О.А. Лобов