Ухвала суду № 35793316, 03.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року м. Київ К/800/1543/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року

у справі № 1570/10597/2011

за позовом Приватного підприємства «Фенікс»

до Державної податкової інспекції в Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003792301/0 від 18 липня 2011 року,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Фенікс» (далі по тексту - позивач, ПП «Фенікс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003792301/0 від 18 липня 2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року позовні вимоги ПП «Фенікс» задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ ПП «Фенікс», за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.07.2011 року № 216/23-214/31716034.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 617 485 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 року № 0003792301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 617 486 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2010 року між ПП «Фенікс» (Покупець) та ТОВ «Альянс-Буд» (Постачальник) укладено договір постачання № 2211/1, на виконання якого, ТОВ «Альянс-Буд» поставлено ПП «Фенікс» канцтовари.

Факт поставки товару підтверджується матеріалами справи, зокрема: податковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання від ТОВ «Альянс-Буд» товару, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний у ТОВ «Альянс-Буд» товар (за договором постачання № 2211/1 від 22.11.2010 року) в подальшому було реалізовано позивачем ТОВ «Каскадбуд» за договором № 26/11 від 25.11.2010 року та додатковою угодою від 30.12.2010 року; ТОВ «ДИАД» за договором постачання № 31 від 16.03.2009 року та додатковими угодами від 30.12.2009 року та від 30.12.2010 року.

Реальність господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема - накладними, податковими накладними, тощо.

Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов