Ухвала суду № 35793244, 03.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року м. Київ К/800/13716/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2013 р.

у справі № 2а-1670/6429/12

за позовом Глобинського районного міжгосподарського виробничо-експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства «Райагропроменерго»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Глобинське районне міжгосподарське виробничо-експлуатаційне підприємство по енергетиці та електрифікації сільського господарства «Райагропроменерго» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - позивач, Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2013 р. постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0000282301/818 від 13.07.2012 р.

У касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Глобинського районного міжгосподарського виробничо - експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства «Райагропроменерго» з питань взаємовідносин з ПП «Шале» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 20.04.2012 р. № 8478/10/22-112, за результатами якої складено акт № 1427/23-308/05443110 від 25.05.2012 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 667,00 грн., у т.ч. за серпень 2011 року - 5667 грн.

На підставі акта перевірки, Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.07.2012 р. № 0000282301/818, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7 084,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5 667,00 грн., за штрафними санкціями - 1 417,00 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим такий висновок податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відтак, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, між Глобинським районним міжгосподарським виробничо - експлуатаційним підприємством по енергетиці та електрифікації сільського господарства «Райагропроменерго» та ПП «Шале» 25.08.2011 р. укладено договір купівлі-продажу № 9, за умовами якого ПП «Шале» (продавець) продає комплектну трансформаторну підстанцію зовнішньої установки типу КТП 100 кВА 6/0,4 кВ, а Глобинське районне міжгосподарське виробничо - експлуатаційне підприємство по енергетиці та електрифікації сільського господарства «Райагропроменерго» (Покупець) зобов'язується прийняти товар на умовах самовивезення.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджено рахунком-фактурою № ПС-0000020 від 30.08.2011, видатковою накладною № ПС-0000025 від 30.08.2011, податковою накладною № 20 від 30.08.2011 року на загальну суму 34000, 00грн., у тому числі ПДВ - 5666, 67 грн., та платіжними дорученнями № 158 від 31.08.2011 р., № 160 від 07.09.2011 р.

При цьому оформлені сторонами договору купівлі-продажу первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкова накладна - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Також, як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент придбання товару у ПП «Шале» у позивача вже був покупець на комплексну трансформаторну підстанцію - ТОВ «Компанія Нафтотрейд», за умовами договору з яким позивач за видатковою накладною № 20 від 31.08.2011 р. і передав зазначений товар.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Крім того, слід зазначити, що з урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочину з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби відхилити.

2.Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов