Постанова № 35792469, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 912/902/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.,розглянувши касаційну скаргу на рішення Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13 серпня 2013 року господарського суду Кіровоградської областіта постановувід 7 жовтня 2013 рокуДніпропетровського апеляційного господарського судуу справі №912/902/13за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доСпільного підприємства - ТзОВ "Світловодськпобут"простягнення 881458,81 грн.,за участю представників: позивача - Мацегоріна А.О. відповідача - Петрова А.О. ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до відповідача про стягнення 881458,81 грн. заборгованості, з яких 576055,88 грн. пені; 43936,90 грн. інфляційних, розрахованих на суму основного боргу із застосуванням індексів інфляції за березень 2011 року - січень 2013 року; 261466,03 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 21.02.2011 року по 27.02.2012 року та 576055,88 грн. пені, нарахованих позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки природного газу №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року (суддя Глушкова М.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2013 року, визнано недійсним п.9.3 договору поставки природного газу №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року, укладеного між сторонами у справі в частині нарахування неустойки продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою або претензією. Позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 190190,80 грн. пені, 261466,03 грн. 3% річних, 43936,90 грн. інфляційних, судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями скаржник просить їх скасувати в частині відмови в стягненні суми та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх судових інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що 31 грудня 2010 року між сторонами у справі був укладений договір №07/11-ТЕ поставки природного газу, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю імпортований природний газ в обсязі встановленому умовами укладеного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Дослідивши належним чином всі наявні в матеріалах справи документи, господарські суди попередніх судових інстанцій правильно встановили той факт, що на час прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення сума основного боргу відповідачем була сплачена в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, але відповідачем було допущено прострочення термінів оплати за поставлений згідно умов укладеного договору природний газ, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 43936,90 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 261466,03 грн.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.7.3.1 укладеного договору, у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до п.9.3 договору, строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у три роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Розглядаючи справу, суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного висновку про те, що статтею 259 Цивільного кодексу України сторонам надано право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, встановленого ст.261 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, частиною 2 ст.260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо визнання недійсним положення п.9.3 укладеного договору поставки природного газу №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року, укладеного між сторонами у справі і виходив з того, що згідно зазначених норм законодавства сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нарахувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, з урахуванням положень ст.ст.260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами та ч.2 ст.260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, за умовами яких:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

На підставі п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, який правомірно дійшов висновку про невідповідність положення п.9.3 укладеного договору вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України щодо строків сплати неустойки, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання зазначеного положення пункту договору в частині нарахування неустойки продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою або претензією недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, нарахування суми пені було здійснено позивачем з дотриманням вказаних положень законодавства.

Згідно п.4.1 укладеного договору остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Тобто, момент прострочення відповідачем виконання зобов'язань встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо і, як наслідок, пеня має нараховуватися на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо, з урахуванням вимоги ч.6 ст. 232 ГК України.

Як вірно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, загальна сума пені за весь період прострочення оплати поставленого позивачем природного газу становить 475477,01 грн.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуючи статус відповідача, який використовує придбаний газ виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а також ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав за необхідне зменшити розмір стягнення з відповідача суми пені на 60% від заявленої суми та стягнув з відповідача на користь позивача 190190,80 грн. пені.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.В. Палій