Постанова № 35789105, 02.12.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р.Справа № 916/978/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Лавриненко, С.В. Таран ( на підставі розпоряджень в.о. голови суду від 17.09.2013 року № 718, від 08.10.2013 року № 798)

при секретарі судового засідання: Молодові В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Чалий М.Г.

від позивачів - Добров Ю.І.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2013 р.

у справі № 916/978/13

за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Селянського фермерського господарства „Колос"

про визнання недійсним та скасування розпорядження

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Селянського фермерського господарства „Колос", про визнання недійсними та скасування розпоряджень Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ „Колос" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради» від 25.12.2007 р. № 392/А-2007 та „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок СФГ „Колос", наданих на умовах довгострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради" від 24.10.2008р. №297/А-2008 (а. с. 2-7 т. 1).

Позовні вимоги обґрунтовані перевищенням повноважень райдержадміністрацією при прийнятті оскаржуваних розпоряджень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими для потреб оборони, чим порушено право постійного користування даною землею Міністерства оборони України. Також позивач послався на те, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі

№ 2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" № 101/А-2005 від 05.05.2005 р. та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 368/А-2005 від 14.12.2005 р. „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як такі, що не відповідають вимогам закону. Зазначеними розпорядженнями було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданою у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону та розташованою на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу вказаної сільради.

У своїх поясненнях представник позивачів підтримав позов як обґрунтований і законний (а. с. 40-44 т. 1).

Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області у запереченнях на позов та у доповненнях до них зазначила про його необґрунтованість (а. с. 61-66, 119-125 т. 1).

Також відповідачем 03.06.2013р. та 16.07.2013р. були заявлені клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (а. с. 57-60 т. 1, а. с. 13-16 т. 2) та про залишення позову без розгляду (а. с. 22-25 т 2.), які місцевим судом відхилені як необґрунтовані.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.2013 р. (головуючий суддя Рога Н.В., судді Демешин О.А., Меденцев П.А.), оформленим відповідно до ст. 84 ГПК України 30.07.2013 р., позов задоволено:

- визнано незаконним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 392/А-2007 від 25.12.2007 р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ „Колос" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради";

- визнано незаконним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 297/А-2008 від 24.10.2008 р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок СФГ „Колос" наданих на умовах довгострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради";

- стягнуто з Тарутинської райдержадміністрації Одеської області на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 2294 грн. (а. с. 78-83 т. 2).

Судове рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, а саме відсутністю у Тарутинської райдержадміністрації повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Зокрема, скаржник послався на відсутність у справі належних та допустимих доказів права позивачів на постійне користування спірною земельною ділянкою (а. с. 96-107 т. 2).

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі зазначили про безпідставність доводів скаржника, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін як законне та обґрунтоване (а. с. 116-121 т. 2).

Заслухавши доводи представників прокуратури та позивачів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши надані докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.

Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945р. № 2002/063 „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів, Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається; зобов'язано Ізмаїльський облвиконком після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі встановити межі земельної ділянки в натурі (а. с. 10-11 т. 1).

12.02.1946 р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову № 53/9-ОП „О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артиллерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года № 2002/063" (а. с. 12-14 т. 1).

10.06.1946 р. обласна комісія по передачі земель ОДВО відповідним актом передала земельну ділянку під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього Акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, відвід меж оформлено відповідними актами. При відводі земель в натурі виявлено необхідність збільшення площі артполігону через рельєф місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів), у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж передбачено проектом, що, в свою чергу, узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до цього акту (а. с. 15 т. 1). Вказаний акт обласної комісії затверджено того ж дня рішенням № 7 звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету (а. с. 16 т. 1).

Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 вилучено земельну ділянку загальною площею 23943,0 га, яка була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради (а. с. 147 т. 1).

Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 внесено зміни до розпорядження райдержадміністрації від 05.05.2005 р. № 101/А-2005; пункт 1 викладено в наступній редакції: „Припинити право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 га, яка була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради" (а. с. 148 т. 1).

Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 25.12.2007 р. № 392/А-2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ „Колос" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2100 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради; передано зазначену земельну ділянку СФГ „Колос" у довгострокову оренду строком на 49 років; зобов'язано СФГ „Колос" заключити договір на земельну ділянку площею 2100 га ріллі із райдержадміністрацією (а. с. 27 т. 1).

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації від 24.10.2008 р.

№ 297/А-2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 667,0 га ріллі в довгострокову оренду строком на 10 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради Тарутинського раойну Одеської області; передано вказані земельні ділянки в довгострокову оренду строком на 10 років; зобов'язано СФГ „Колос" заключити договір на зазначені земельні ділянки з райдержадміністрацією (а. с. 28 т. 1).

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2-а-3436/08/1570, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" № 101/А-2005 від 05.05.2005 р. та п.1 розпорядження № 368/А-2005 від 14.12.2005 р. „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" (а. с. 19-22 т. 1).

Приймаючи судове рішення у даній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі

№ 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв'язку з вищевикладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч ч. 5 ст. ст. 116, 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

За змістом і направленістю положень вищевказаної статті рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, - з тих же підстав, що й рішення суду з цивільної справи. Відсутність безпосередньої вказівки з цього приводу в зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України зумовлена виключно тією обставиною, що її формулювання належить до того періоду часу, коли адміністративного судочинства як такого ще не існувало (пункт 38 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. №01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України").

Отже, встановлений постановою Одеським апеляційним адміністративним судом від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони має преюдиціальне значення і є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.

Згідно з ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Стаття 14 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлює, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до ст.77 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визначені землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Стаття 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначає, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно з ст. 3 вказаного Закону, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 Закону передбачено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011року № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил;

За приписами Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011року №795, облік земель ведеться в органах квартирно-експлуатаційної служби. Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до довідки Білгород-Дністровської КЕЧ району від 07.08.2013 року № 1162 станом на 01.08.2012р. за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка № 92 площею

24 229,5 га військового містечка № 11, яка розташована за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, с.Надеждівка (а.с. 25-26 т 1).

Пунктом "б" ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Відповідно абзацу 3 ч. 5 ст.20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Згідно з ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина 5 ст. 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Отже, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними.

Як вбачається з матеріалів справи, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки не надавалась, також відсутні звернення Міністерства оборони України з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, яка станом на дату прийняття оскаржуваних розпоряджень рахувалась як землі оборони, що підтверджується листами Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області від 03.04.2013 року № 23-01-32/717, від 14.06.2013 року № 23-01-33/1288

(а.с. 146, 126-127 т. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в рамках та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Пунктом 2 ст. 21 зазначеного Закону встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Крім того слід зазначити, що Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області знала та визнавала, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та є державною власністю, підтвердженням цього є розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 «Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільскої ради» та розпорядження від 14.12.2005 р. № 308/А-2005 «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміістрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями» (а.с. 147-148 т. 1).

Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Тарутинська райдержадміністрації Одеської області, приймаючи оскаржувані розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутиського артполігону.

Водночас апеляційна інстанція зазначає, що незважаючи на відсутність у позивачів державного акту про право постійного користування спірною земельною ділянкою, який посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, як було зазначено в постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.12 р. у справі №2-а-3436/08/1570, право постійного користування, набуте на підставі постанови Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року, залишається за Міністерством оборони України, а тому ці землі відносяться до земель оборони, є державною власністю та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Поряд з цим, розформування військової частини А 1366 (правонаступником якої є військова частина А 0242), проведеного згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004р., наказом командувача військами Південного оперативного командування №67 від 16.02.2004р., наказом командира військової частини А 1366 №15 від 20.02.2004р., не тягне автоматичного припинення права землекористування Міністерства оборони України спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування , якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене та враховуючи наявність зазначеної постанови суду, якою скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р., місцевий господарський суд вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2013 р. у справі № 916/978/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 05.12.2013 р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Лавриненко

Суддя С.В. Таран