Постанова № 35785370, 27.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/3167/13-а

27.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 20.09.13 у справі № 801/3167/13-а

за позовом Приватного підприємства "Теплотехник-Плюс" (вул. Краснодарська, 18 кв. 2,м.Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95022)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (вул. Мате Залкі, 1/9,м.Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.13 року позовні вимоги Приватного підприємства "Теплотехник-Плюс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволені .

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 18.03.2013 № 0003151501 та № 0000361504.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Приватного підприємства "Теплотехник Плюс" витрати зі сплати судового збору у сумі 870 (вісімсот сімдесят) гривень.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.13 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Під час апеляційного розгляду справи була здійснена заміна відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що 19.02.2013 по 25.02.2013 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП "Альянс", код за ЄДРПОУ 32468182, за періоди: квітень, травень, червень, жовтень, грудень 2011 року та січень 2012 року.

За результатами перевірки складений акт від 28.02.2013 № 1336/15.4/35002499 (далі Акт перевірки), яким виявлені порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, пп. 138.8 п. 138.8.1 п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 45961 грн., у тому числі по періодах: 2 квартал 2011 року в сумі 36195 грн., 4 квартал 2011 року в сумі 6507 грн., 1 квартал 2012 р. в сумі 3259 грн.

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 40236 грн., у тому числі по періодах: квітень 2011 року у сумі 13014 грн., за травень 2011 року в сумі 6361 грн., червень 2011 року в сумі 12099 грн., жовтень 2011 року в сумі 3758 грн., грудень 2011 року в сумі 1900 грн., січень 2012 року в сумі 3104 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що отриманими матеріалами зустрічних звірок та проведеною перевіркою позивача не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника КП "Альянс", у зв'язку із відсутністю у нього об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.ст. 22, 188 Податкового кодексу України. Встановлено, що усі операції купівлі-продажу за участю КП "Альянс" спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валового та податкового кредиту. У період з 01.04.2011 по 31.03.2012 позивач обмінювався документами на товари та послуги з КП "Альянс", яке мало ознаки фіктивного підприємства.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення :

- від 18.03.2013 № 0003151501, якими позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 45961 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 814,75 грн.;

- від 18.03.2013 № 0000361504, якими позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 40236 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2191,50 грн.

Перевіряючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень щодо прийняття податкового повідомлення - рішення, судова колегія зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України), який набрав чинність з 01.01.2011 р.

Статтею 138 ПКУ встановлений склад витрат та порядок їх визнання.

Так, відповідно п. 138.2. ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено ст.185 ПКУ, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- ввезення товарів на митну територію України;

- вивезення товарів за межі митної території України;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПКУ, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено пп. 14.1.179 п. 14.1 ст.14 ПКУ.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ, виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст. 198 ПКУ, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються обов'язкові реквізити.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Матеріалами справи підтверджується, що у період, охоплений перевіркою, між позивачем та контрагентом - КП "Альянс" існували господарські взаємовідносини.

Проведені господарські операції знайшли своє відображення у податковому обліку, на підтвердження чого КП "Альянс" складені, підписані та видані позивачу податкові накладні, які відображені в реєстрі отриманих податкових накладних. Суми ПДВ за названими податковими накладними віднесено до складу податкового кредиту.

Зокрема, отримання робіт позивачем від КП "Альянс" підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у ході виконання договорів також були складені документи: акти приймання виконаних будівельних робіт, акти прийняття виконаних підрядних робіт, журнали-ордера.

Позивачем оплачені роботи надані КП "Альянс" в повному обсязі.

Зазначені операції, у тому числі з формування податкового кредиту у сумі 40235,70 грн. сформовано на підставі податкових накладних, наданих КП "Альянс" на адресу позивача.

Судом встановлено, що по справі була проведена судово-економічна експертиза.

Висновком судово-економічної експертизи від 16.08.2012 № 168/13 встановлено, що :

- витрати та податковий кредит ПП "Теплотехник-плюс" за господарськими операціями, що були предметом перевірки (Акт перевірки № 1336/15.4/35002499 від 28.02.2013) визначені правильно;

- отримання ТМЦ (послуг) від контрагентів підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Теплотехник-плюс", а саме: актами виконаних будівельних робіт, актами виконаних підрядних робіт у сумі 201153,52 грн.;

- фактичне виконання угод, що були предметом перевірки підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Теплотехник-плюс".

- отримані ТМЦ (послуги) від контрагентів використовувалися у господарський діяльності ПП "Теплотехник-плюс";

- документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Теплотехник-плюс" висновки акту перевірки щодо заниження податку на додану вартість на суму 40236 грн., заниження податку на прибуток на суму 45961 грн. не підтверджуються.

- оплата за отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагента КП "Альянс" підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Теплотехник-плюс" , а саме платіжними дорученнями.

Належним чином завірені копії усіх первинних бухгалтерських та податкових документів залучені до матеріалів справи та досліджені експертом під час проведення експертизи.

Позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та мали право укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Господарські операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Також експертом встановлено, що загальна сума податкового кредиту за періоди квітень, травень, червень, жовтень, грудень 2011, січень 2012 р. склала 40236 грн., згідно податкових накладних, виписаних КП "Альянс" на адресу позивача.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованим платником ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку, що також встановлено експертом під час проведення експертного дослідження.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України, висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, викладені обставини судом також підтверджуються висновком судової економічної експертизи, яку суд вважає повною та обґрунтованою і приймає у якості доказу по справі.

Відповідач в обґрунтування висновків акту перевірки посилається на отриманні матеріали зустрічних звірок, які не підтверджують здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від КП "Альянс", у зв'язку з не підтвердженням у останнього об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток по операціях з товарів (робіт, послуг).

З такими висновками податкового органу не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Посилання податкового органу на матеріали кримінальної справи (вирок суду від 10.04.2013 у справі № 123/3318/13-к) не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час проведення перевірки у відповідача не було законних підстав для висновку про неправомірне завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки від 28.02.2013 № 1336/15.4/35002499 про порушення платником податків вимог Податкового кодексу України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18.03.2013 № 0003151501, від 18.03.2013 № 0000361504.

Проте, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено у абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваної постанови щодо стягнення судових витрат на користь позивача з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.13 у справі № 801/3167/13-а змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Теплотехник Плюс" витрати зі сплати судового збору у сумі 870 (вісімсот сімдесят) гривень."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.09.13 у справі № 801/3167/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва