Рішення № 35783846, 03.12.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. справа № 911/4152/13

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія», Черкаська обл., с. Червона Слобода

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр», Київська обл., смт. Згурівка

про стягнення 101 145,21 гривень

за участю представників:

від позивача: Смаглій В.М. (довіреність б/н від 28.10.2013р.)

від відповідача: Мікульський К.В. (довіреність №675 від 01.04.2009р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.11.2013р. Приватне підприємство «Агро-Транс Індустрія» (далі-ПП «Агро-Транс Індустрія»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр» (далі-ТОВ «Виробниче підприємство «Центр»/відповідач) про стягнення, з урахуванням наданих суду уточнень, 101 145,21 грн., з яких: 90 000,00 грн. вартості недопоставленого товару за договором №05074 від 05.07.2012р., 2 978,63 грн. пені та 8 166,58 грн. 36% річних.

У відповідності до наданих суду пояснень відповідача, останній позов в частині недопоставки товару за договором №05074 від 05.07.2012р. на суму 90 000,00 грн. визнав у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.11.2013р. порушено провадження у справі №911/4152/13 та призначено справу до розгляду на 19.11.2013р.

19.11.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого позивачем заходу до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.11.2013р. розгляд даної справи було відкладено на 03.12.2013р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

05.07.2012р. між ПП «Агро-Транс Індустрія» (далі-покупець) та ТОВ «Виробниче підприємство «Центр» (далі-продавець) укладено договір купівлі-продажу №05074 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов'язався продати та передати, а покупець зобов'язався оплатити та прийняти від продавця сільськогосподарську продукцію рослинного походження насипом до умов дійсного договору.

Покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору та наданого продавцем рахунку-фактури (п. 5.1).

Так, на виконання умов договору, у якості попередньої оплати вартості товару позивачем було сплачено відповідачу 435 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з поточного рахунку позивача від 05.10.2012р. та 08.10.2012р.

Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання щодо поставки попередньо оплаченого товару належним чином не виконав, здійснивши поставку товару лише на суму 345 000,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на акті звірки взаєморозрахунків станом на 30.11.2012р.

01.12.2012р. між сторонами було укладено додаток №1 до договору, відповідно до якого зобов'язання продавця щодо поставки товару за договором в частині недопоставленого товару на суму 90 000,00 грн. змінюються на зобов'язання продавця передати у власність покупця ріпак урожаю 2013 року у кількості 30 тон або пшеницю урожаю 2013 року в кількості 55 тон.

Товар повинен бути переданий покупцю до 01.08.2013р. (п. 4.1 додатку №1).

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором, в тому числі додатком №1, в частині поставки товару на суму 90 000,00 грн. не виконав, а залишок отриманого авансу не повернув, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 90 000,00 грн. решти сплаченої передоплати з підстав ст. 670, 693, Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 175 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами статей 655, 662, 670, 693 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду наведеного, неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо поставки попередньо оплаченого товару, у відповідності до положень статей 670, 693 ЦК України, породжує у відповідача обов'язок по поверненню позивачем сплаченого авансу.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи, що відповідач попередньо оплачений позивачем товар не поставив, а суму решти сплаченої попередньої плати не повернув, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 90 000,00 грн. решти сплаченої передоплати з підстав ст. 670, 693 ЦК України підлягає задоволенню.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за додатком №1 до договору в частині поставки товару вартістю 90 000,00 грн. до 01.08.2013р., позивач просить суд стягнути з відповідача 2 978,63 грн. пені та 8 166,58 грн. 36% річних, нарахованих з 01.08.2013р. по 31.10.2013р. на 90 000,00 грн. заборгованості.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Статтями 625, 627 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктами 5.4, 5.5 додатку №1 до договору передбачено, що у випадку порушення продавцем встановленого в цьому додатку кінцевого терміну передачі товару покупцю, продавець сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості затриманого товару за кожний день прострочення, а також проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3% в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після закінчення терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Оскільки період обрахунку пені та 36% річних, заявлений позивачем до стягнення, відповідає вимогам вищезазначених норм Закону та положенням договору, а їх розмір є арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2 978,63 грн. пені та 8 166,58 грн. 36% річних підлягає задоволенню.

Разом з позовними вимогами позивач просив суд стягнути з відповідача 6 500,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

В обґрунтування витрат позивача, суду надано:

- договір на надання правової допомоги, укладений 28.10.2013р. між позивачем та адвокатом Смаглій В.М.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Смаглія В.М. №285 від 18.02.2008р.;

- квитанцію №12-10/2013 від 28.10.2013р. про сплату позивачем 6 500,00 грн. за зазначеним договором. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Приписами статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

У відповідності до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи наведене, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, участь адвоката у судових засіданнях, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення зазначеної вимоги позивача та стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі однієї мінімальної заробітної плати - 1 147,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 625, 627, 655, 662, 670, 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Центр» (07600, Київська обл., Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул. Молодіжна, 16, ідентифікаційний код 34099325) на користь Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» (19604, Черкаська обл., с. Червона Слобода, Чигиринське шосе, 24, ідентифікаційний код 33173418) 90 000 (дев'яносто тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 2 978 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 63 коп. пені, 8 166 (вісім тисяч сто шістдесят шість) грн. 58 коп. 36% річних, 2 022 (дві тисячі двадцять дві) грн. 91 коп. судового збору та 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 04.12.2013р.

Суддя В.А. Ярема