Постанова № 35781377, 05.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 р.Справа № 1570/6765/2012

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

судді - Градовського Ю.М.,

судді - Кравченка К.В.,

за участю секретаря судового засідання - Худик С.А.,

перекладача ОСОБА_6,

позивача ОСОБА_5,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Ващіліної Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013р. в справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення неправомірним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

7 листопада 2012р. ОСОБА_5 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ДМС) про визнання неправомірним та скасування рішення № 82 від 26.10.2012р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; а також зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що є громадянином Афганістану, але не бажає користуватись захистом своєї країни через належність до певної соціальної групи. Зокрема, у себе в країні позивач працював у неурядовій аполітичній організації «Мерлін», яка займалась поставкою медикаментів в поліклініки провінції Кундуз. Через свою діяльність позивач став жертвою, як він вважає, талібів, оскільки в жовтні 2009р. був схвачений невідомими та декілька днів його тримали без нормальної їжі і постійно били, допитували чим він займається та на кого працює. Після визволення ОСОБА_5 вирішив покинути країну через побоювання, оскільки в провінції, де він живе, до сих пір неспокійно. Проте, звернувшись до міграційної служби, позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. З вищевикладених причин зазначене рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки вважав надану позивачем інформацію про погрозу його життю суперечливою та сумнівною, яка, навпаки, свідчить про прагнення іноземця покинути свою країну в пошуках кращого життя.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013р. в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняттям нового про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_5 є громадянином Афганістану, ІНФОРМАЦІЯ_1 Причиною виїзду з Афганістану стало те, що провінція Кундуз, де він проживає, залишається однією із самих небезпечинх в Афганістані. Займаючись поставкою медикаментів для малозабезпечених верств населення, позивач зазнав утисків з боку, як він вважає, талібів. В листопаді 2009 року він виїхав з Афганістану легально до Росії. Потім потрапив до України, але при перетині кордону із Словаччиною його затримали та повернули до України.

26 жовтня 2012р. наказом № 82 управління у справах біженців ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_5 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

2 листопада 2012р. повідомлення про відмову було отримано позивачем.

Відмовляючи в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, відповідач на підставі наданої позивачем інформації прийшов до висновку, що надана позивачем інформація є очевидно необґрунтованою. Особа не є біженцем в розумінні Конвенції 1951 року. Крім того, причиною виїзду з країни позивач зазначає потрапляння до свого брата, який живе в Австрії.

Суд першої інстанції погодився із даним висновком, вважаючи, що рішення про відмову в оформленні документів прийняте з врахуванням всіх обставин у справі, з дотриманням порядку його прийняття та в межах повноважень, наданих відповідачу для прийняття такого рішення. Крім того, з такою заявою позивач звертається не вперше, йому вже було відмовлено, але причини для визнання його біженцем позивач в обох випадках зазначав одні й ті ж самі. Зазначене свідчить лише про зловживання позивачем своїми правами.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що відсутність будь-яких доказів існування переслідувань іноземця, розбіжності інформації, яку він повідомив під час звернення та співбесіди, робить заяву позивача очевидно необґрунтованою, оскільки відсутні умови, зазначені п. 1,13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Погоджуючись з позицією відповідача, суд першої інстанції зазначав, що позивач ще в червні 2010р. звертався до міграційної служби з заявою про надання йому статусу біженця. Йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Зазначене рішення ним оскаржувалось в судовому порядку. Проте, було залишено в силі судовими рішеннями від 15 квітня 2011р., 20 вересня 2011р. У відкритті касаційного провадження було відмовлено ухвалою від 25 листопада 2011р.

Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_5 не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо. Адміністративні заходи у вигляді затримання чи арешту до нього не застосовувались. У політичних, релігійних, військових або громадських організаціях в країні постійного проживання не перебував.

Разом з тим, судова колегія вважає, що наявність судових рішень, якими встановлена очевидна необґрунтованість заяви позивача про визнання його біженцем, що подана в 2010році, не є перешкодою у розгляді заяви ОСОБА_5, яка подана у жовтні 2012року.

До такого висновку судова колегія прийшла, враховуючи що в період з 2010р. до жовтня 2012р. відбулися зміни у законодавстві, що регулює статус біженців. Так, 08.07.2011р. замість Закону України «Про біженців» був прийнятий Закон України № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який набрав чинності з 04.08.2011р.

Новим Законом № 3671-VI передбачений інститут додаткового захисту в Україні. Так, п.13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

При складанні посадовою особою управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області висновку щодо відмови позивачу в оформленні документів проаналізовані обставини виїзду позивача з країни походження, проте жодним чином не оцінені його посилання щодо ситуації в Афганістані та неможливості повернення в країну походження.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Як зазначено в п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Згідно до офіційних рекомендації УВКБ ООН за серпень 2013 року по оцінці потреби в міжнародному захисті осіб, що шукають притулку, з Афганістану (http://www.refworld.org) положення в країні протягом 2012року та у 2013році залишається у стані військового конфлікту неміжнародного характеру. В рамках даного конфлікту особи, що рятуються утіканням від насильства або погрози насильства, також можуть відповідати критеріям визначення статусу біженця, що містяться в ст. 1(A)(2) Конвенції 1951 року.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення його до Афганістану.

Разом з тим, на думку судової колегії, варто зазначити, що відповідно до п. 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14). У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Зазначених вимог відповідачем не дотримано, аналіз ситуації по країні не зроблений, що вказує на поверхневий підхід відповідача до виконання покладних обов'язків.

Крім того, слід зазначити, що Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), легітимізованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням задекларованого чинним процесуальним законом принципу верховенства права, повинний був провести оцінку законності в діях відповідача, з урахуванням приписів статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, судова колегія приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, є безпідставним, прийнято без урахування всіх обставин, на які посилався позивач, в зв'язку з чим не може залишатися чинним та підлягає скасуванню.

Невірна правова оцінка судом першої інстанції обставин по справі та неврахування судом першої інстанції наведених норм права призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Відповідно до ст.202 КАС, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким позовні вимоги задовольняє.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, ст. 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013р. - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати неправомірним і скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.10.2012р. № 82 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_5 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її оголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: Ю.М.Градовський

Суддя: К.В.Кравченко