Рішення № 35771505, 11.11.2013, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3779/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2013 року Червоноградський міський суд Львівської області складі:

головуючого - судді Новосада М.Д.

при секретарі Бицької М.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Червонограді, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоровя при виконанні трудових обовязків, внаслідок професійного захворювання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, мотивуючи тим, що з 1969 року по 1994 рік працював на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП «Львіввугілля». Внаслідок тривалої роботи зі шкідливими умовами праці на шахті, погіршився стан його здоровя, внаслідок чого він неодноразово звертався за медичною допомогою.

19.05.1994 року було складено акт розслідування професійного захворювання, згідно якого встановлено, що таке виникло внаслідок багаторазового контакту з вугільно-породним шахтним пилом, що перевищував гранично допустимі концентрації, через неефективність заходів по боротьбі з пилом.

Відповідно до висновку МСЕК від 22.06.1994 року йому вперше було встановлено 60% втрати професійної працездатності у звязку з профхахворюванням.

Подальшими медичними оглядами було підтверджено наявність професійного захворювання. Висновком МСЕК від 02.07.1996 року йому визначено 60% втрати професійної працездатності: 40% у звязку з силікозом, 20% - у звязку з радикулітом. Подальшим переоглядом Сокальською районною МСЕК від 07.09.2000 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності: 40% у звязку з силікозом, 20% - у звязку з радикулітом безтерміново.

Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, безстроково на 60% втратив працездатність внаслідок профзахворювання, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 30000 грн. та просить такий стягнути з відповідача.

Позивач в судове засідання не зявився, подав письмову заяву, в якій зазначив, що пропрацював на шахті ДП «Львіввугілля» в шкідливих умовах 25 років. У звяку з цим в нього погіршився стан здоровя і тому час від часу проходить медичне лікування, через значну втрату працездатності суттєво змінився його спосіб життя, що негативно відобразилось на здоровї. Вважає, суму моральної шкоди у 30000 грн. обґрунтованою та просить позов задовольнити. Просить справу розглянути у його відсутності у звязку із перебуванням його на лікуванні.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, щодо задоволення позову заперечив, в обґрунтування яких повідомив, що відповідно до наказу МОЗ № 212 від 22.11.1995 року на органи МСЕК покладено обовязок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Звертає увагу на те, що позивачем не подано висновку МСЕК, лікаря психіатра чи висновку ЛКК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок трудового каліцтва. Також зазначив, що позивачем пропущений трьохрічний термін позовної давності передбачений ЦК України 1963 р..

Окрім цього, представник ДП «Львіввугілля» в заперечення позовних вимог позивача зазначав, що заключення МСЕК було видано на час дії «Правил відшкодування шкоди власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним із виконанням ним трудових обовязків, затверджених постановою КМУ від 23.06.1993 р. №472, де п.11. передбачено, що максимальний розмір моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних заробітних плат, що в розрахунку складає 3000 грн.

Крім цього, у наданих медичних документах немає покликання про отримання позивачем фізичних та душевних страждань внаслідок отриманого трудового каліцтва.

Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 21.07.1969 р. по 26.08.1994 р. працював на підприємствах по видобутку вугілля, що в даний час є структурними підрозділами ДП «Львіввугілля», де працював в шкідливих умовах праці, що стверджується копією трудової книжки виданою на імя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів, що підтверджується копією довідки Київського науково-дослідного інституту гігієни праці і прозахворювання від 18.03.1994 року.

19.05.1994 року комісією було складено акт розслідування професійного захворювання, яким встановлено, що останнє виникло внаслідок праці у шкідливих умовах під землею на шахті, та шкідливого впливу вугільно-породного пилу та інших факторів.

Відповідно до висновку МСЕК від 22.06.1994 року позивачу вперше було встановлено 60% втрати професійної працездатності у звязку з профхахворюванням (довідка МСЕК серії 2-18 АА №005286)

Подальшими медичними оглядами було підтверджено наявність у ОСОБА_2 професійного захворювання. Висновком МСЕК від 02.07.1996 року йому визначено 60% втрати професійної працездатності з яких: 40% - силікоз, 20% - радикуліт. Подальшим переоглядом Сокальською районною МСЕК від 07.09.2000 року позивачу безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності: 40% - силікоз, 20% - радикуліт, що підтверджується копією довідки серії ЛВА-2 №001732.

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, діючого на час виниклих спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв»язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого вважається страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно вимог п. 4 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків» затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року №472 відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров»я (потерпілому) складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім»ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Пунктом 11 Постанови пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Під моральною шкодою, згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 21.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також, на підставі ч.1 п.9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч.2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 p., ушкодження здоровя заподіяні потерпілому під час виконання трудових обовязків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, внаслідок професійних захворювань при виконанні своїх трудових обов'язків, в зв'язку з якими йому було вперше 05.05.1994 року встановлено 60% втрати професійної працездатності у звязку з профхахворюванням, а 07.09.2000 року йому безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності: 40% у звязку з професійним захворюванням - силікоз, та 20% - у звязку з захворюванням радикуліт. Він не має можливості повноцінно працювати та для організації свого життя доводиться докладати додаткові зусилля.

Суд не погоджується із твердженнями представника відповідача про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності, відповідно до ст. 233 КЗпП України виходячи із наступного. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", строк позовної давності відповідно до норм ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року ) не застосовується.

Оцінюючи розмір моральної шкоди суд враховує загальний стаж роботи позивача на підземних роботах з шкідливими умовами праці, що складає більше 20 років.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлений його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Суд враховує і ту обставину, що ОСОБА_2 вперше встановлено 60 % втрати працездатності у звязку із професійним захворюванням та ІІІ групу інвалідності.

На час встановлення позивачу стійкої втрати працездатності абзацом 5 пункту 11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудових обовязків» було встановлено обмеження, щодо розміру відшкодування моральної шкоди, згідно якого, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Тому зазначене обмеження максимального розміру моральної шкоди підлягає до застосування до даних правовідносин.

Окрім цього, дана позиція висвітлена в правовій позиції Постанови Верховного Суду України від 16.05.2012 р., в якій вказано, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день встановлення потерпілому стійкої втрати працездатності.

Мінімальна заробітна плата у 1994 році становила 60 000 крб.

Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань, ступеня вини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до переконання, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 2000 грн. моральної шкоди, так як вимоги про стягнення 30000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати суд покладає на відповідача ДП «Львіввугілля».

Керуючись ст. ст. 10, 30, 60, 209, 212 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди завданої професійним захворюванням - задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Львіввугілля», ідентифікаційний код № 32323256 в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, прож. ІНФОРМАЦІЯ_3 2000 (дві тисячі) грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Стягнути, з Державного підприємства «Львіввугілля» 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок - судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ 37983843, банк одержувача ГУДК у Львівській обл., МФО- 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу -22030001).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Червоноградський міський суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М. Д. Новосад