Ухвала суду № 35754373, 28.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Справа № 9104/147921/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.

за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.07.2012 р. по справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Тернопільвтормет" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

встановив:

21.06.2012 року позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Тернопільвтормет» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідач не працевлаштував у 2011 році двох інвалідів згідно нормативу робочих місць, створених на даному підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у кількості чотирьох робочих місць, і за вказані незайняті інвалідами місця самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в розмірі 44430,00 грн., що потягло за собою нарахування пені у розмірі 577,85 грн. У зв'язку з цим Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.07.2012 р. в задоволенні адміністративного позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Тернопільвтормет» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено на Державну службу зайнятості, при цьому, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Разом з тим, жодних обов'язків по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в залежності від відповідних висновків та рекомендацій МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів, так само як і від кількості інвалідів, які перебувають на обліку у службі зайнятості, а також по створенню місць для працевлаштування інвалідів з умовами, які відмінні від тих, за якими було проведено атестацію робочих місць на підприємстві, - на відповідача чинним законодавством - не покладено.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що відповідач у 2011 році вчиняв всі залежні від нього дії, визначені чинним законодавством, по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також вчиняв необхідні дії щодо працевлаштування інвалідів на незайняті посади шляхом інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів, також - у встановленому спеціальним законодавством порядку - звітував до Фонду соціального захист інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, відтак, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, яі бажають працевлаштуватись, а також за невідповідність направлених на працевлаштування кандидатур інвалідів, які не можуть працювати за відповідними умовами праці на створених для інвалідів на підприємствах робочих місцях.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Позивач просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ «підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів».

Частина 5 ст. 19 Закону зазначає, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ст. 20 Закону підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки робоче місце призначене для інваліда не було зайняте інвалідом, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції. Відповідач не виконав свого обов'язку в тій частині, що самостійно не забезпечив працевлаштування інвалідів.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.

Публічне акціонерне товариство «Тернопільвтормет» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ-00190762) зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 18.07.1991 року.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Слід зазначити, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (надалі-Закон №875-ХІІ).

Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 875-ХІІ - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Тому, приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, судом першої інстанції вірно встановлено, що на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону N 875-ХІІ.

Відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 Закону N 875-ХІІ - зобов'язано підприємства, установи, організації, у том числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 року - було затверджено звіт форми 10-ПІ.

Як слідує зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2011 рік, поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - середньооблікова кількість штатних працівників становить 140 осіб, при цьому середньорічна заробітна плата штатного працівника - 22215,00 грн.

Враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ середньооблікова кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні були працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 1 Закону № 875-ХІІ, у 2011 році становить 6 осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що у ПАТ «Тернопільвтормет» всі умови для працевлаштування інвалідів - забезпечено. Однак на займаних посадах працює лише 4 інваліда, і 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів, - є незайнятими.

Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХІІ встановлено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Так, частиною 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ - встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З системного аналізу положень ст.ст. 18, 19, 20 Закону № 875-ХІІ вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця.

Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі-Порядок №70), затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Так, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку №70, окрім обов'язку подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, - на роботодавців покладено обов'язок подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Також, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості, як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців.

При цьому, форма звіту № 3-ПН, затвердженого вказаною Інструкцією, окрім граф про характеристики вакантного місця та основних вимог до претендента на вакансію, містить також графи 13-15, які заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі вимоги).

Зокрема, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під окремими шифрами. Так, у разі працевлаштування інваліда зазначається потреба в працівнику з такою категорією громадян за шифром -«11 -інваліди».

З огляду на викладене, вирішуючи питання про підставність застосування до ПАТ «Тернопільвтормет адміністративно-господарських санкцій та пені та їх стягнення в судовому порядку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з актом планової перевірки від 15.05.2012 року відповідачем у 2011 році до центру зайнятості подавались звіти за формою №3-ПН «Про наявність вакансій» від 24.02.2011р., від 28.03.2011р., та від 24.11.2011 року (а.с.10-12).

Даний факт також підтверджується наявним у матеріалах справи листом-відповіддю №04/63/2588 від 25.04.2012 року, наданим Тернопільським міськрайонним центром зайнятості на запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.9).

Слід зазначити, що вищевказані звіти за формою №3-ПН - повністю відповідають вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», - і окрім граф про характеристику вакантного місця та основних вимог до претендента на вакансію, містять також заповнені графи 13-15 щодо додаткових (особливих вимог до претендентів на вакантні робочі місця, - а саме щодо можливості працевлаштування на вакантну посаду на Гадинківську дільницю підприємства (Гусятинський район) прибиральника службових приміщень - інваліда II або III групи, який проживає у АДРЕСА_1

Разом з тим, до посилань позивача на те, що до ПАТ «Тернопільвтормет» у 2011 році направлявся інвалід який безпідставно не був працевлаштований відповідачем, - колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.

Статтею 18-1 Закону № 875-ХІІ передбачено, що інвалід який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Тернопільський міськрайонний центр зайнятості на виділені відповідачем два вільні робочі місця для інвалідів направляв на працевлаштування інваліда ОСОБА_1

При цьому, суд зазначає, що в розумінні ч.9 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення» - підходящою не може вважатися робота, якщо, зокрема, вона пов'язана із зміною місця проживання громадянина без його згоди чи місце роботи розташоване за межами доступності послуг транспортного обслуговування встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради.

Як вбачається з копії корінця направлення на працевлаштування ОСОБА_1 №1901110224000400 від 18.03.2011 року, - вказана особа самостійно відмовилась від запропонованої вакансії у зв'язку з тим, що робота знаходиться поза межами міста, де підприємство має структурний підрозділ.

Вищезазначене спростовує доводи позивача про безпідставність відмови відповідачем у працевлаштуванні інваліда ОСОБА_1, оскільки свідчить про те, що робота, направлення на яку їй було видано безпосередньо Тернопільським МРЦЗ, - не може вважатись підходящою для даного інваліда в розумінні ч.9 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення», а тому і вказана відмова ОСОБА_1 здійснена з незалежних від ПАТ «Тернопільвтормет» причин.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч.1-4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В контексті наведених правових норм, колегія суддів також звертає увагу на те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що до відповідача самостійно звертались інваліди для працевлаштування, однак в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вказаним особам було відмовлено у працевлаштуванні.

Також, судом першої інстанції вірно не взято до уваги доводів позивача на неподання відповідачем звітів за формою 3-ПН саме до Гусятинського районного центру зайнятості, оскільки частиною четвертою статті 20 Закону Україні «Про зайнятість населення» на відповідача покладено обов'язок подавати такі звіти лише до місцевого центру зайнятості, в якому він зареєстрований за його місцезнаходженням, як платника збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття - Тернопільського МРЦЗ.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено на Державну службу зайнятості, при цьому, з аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Відтак, суд апеляційної інстанції критично відноситься до посилання позивача на вимоги ст. 19 Закону № 875-ХІІ - як на встановлення законом обов'язку відповідача працевлаштовувати інвалідів, оскільки вказані положення закону необхідно розглядати у сукупності з вимогами ст. 18 Закону № 875-ХІІ про здійснення інвалідами своїх прав, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, та ст. 181 того ж Закону про обов'язок державної служби зайнятості здійснювати пошук підходящої роботи.

Разом з тим, жодних обов'язків по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в залежності від відповідних висновків та рекомендацій МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів, так само як і від кількості інвалідів, які перебувають на обліку у службі зайнятості, а також по створенню місць для працевлаштування інвалідів з умовами, які відмінні від тих, за якими було проведено атестацію робочих місць на підприємстві, - на відповідача чинним законодавством - не покладено.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач в 2011 році вчиняв всі залежні від нього дії, визначені чинним законодавством, по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також вчиняв необхідні дії щодо працевлаштування інвалідів на незайняті посади шляхом інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів, також у встановленому спеціальним законодавством порядку - звітував до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Тому, враховуючи, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, - на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, а також за невідповідність направлених на працевлаштування кандидатур інвалідів, які не можуть працювати за відповідними умовами праці на створених для інвалідів на підприємствах робочих місцях.

Також, слід наголосити на тому, що факт неподання чи неповного подання до Тернопільського МРЦЗ звітності форми №3-ПН «Про наявність вакансій», вимоги до подання якої визначено Законом України «Про зайнятість населення», не може слугувати підставою для визнання факту вчинення відповідачем правопорушення в виді недотримання вимог законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, а відтак, не може слугувати і підставою для застосування до відповідача юридичної відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, застосування якої передбачене у даному випадку спеціальним законодавством - нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.07.2012 р. по справі № 2а-2537/12/1970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

В.Я. Макарик