Ухвала суду № 3575297, 31.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-4658/08                                       Головуючий у 1 інстанції Євсіков О.О.                                                                                        Суддя-доповідач Василенко Я.М.                                         

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2009 року                                                                                      м. Київ

               Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 головуючого                                                                     Василенка Я.М.,

    суддів                                                                                  Ситникова О.Ф.,

                                                                                                 Бистрик Г.М.,

 при секретарі:                                                                    Литвині О.В.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 12.07.2007 у справі за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

14.05.2007 НАК «Нафтогаз України» звернулася до Господарського суду м. Києва про визнання дій СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП протиправними та зобов'язання останньої вчинити наступні дії:

- визнати протиправними дії СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП щодо спрямування сум, сплачених позивачем згідно з платіжними дорученнями від 26.04.2006  № 2888, від 25.04.2006  № 2747, від 29.05.2006 № 3518, 31.05.2006 № 3618, 22.06.2006 № 3618, 23.06.2006 № 4350, від 30.08.2006 № 6273, від 30.08.2006 № 6239, від 30.08.2006 № 6238, від 09.11.2006 № 7755, від 03.10.2006 № 6885 та від 20.11.2006 № 7919, на погашення податкового боргу;

- визнати протиправними дії СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП щодо розподілу та спрямування сум, сплачених позивачем згідно з платіжними дорученнями від 26.04.2006 № 2888, від 25.04.2006 № 2747, від 29.05.2006 № 3518, 31.05.2006 № 3618, 22.06.2006 № 3618, 23.06.2006 № 4350, від 30.08.2006 № 6273, від 30.08.2006 № 6239, від 30.08.2006 № 6238, від 09.11.2006 № 7755, від 03.10.2006 № 6885 та від 20.11.2006 № 7919, на погашення податкового боргу та пені;

- зобов'язати СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП врахувати суми, сплачені позивачем платіжними дорученнями від 26.04.2006 № 2888, від 25.04.2006 № 2747, від 29.05.2006 № 3518, 31.05.2006 № 3618, 22.06.2006 № 3618, 23.06.2006 № 4350, від 30.08.2006 № 6273, від 30.08.2006 № 6239, від 30.08.2006 № 6238, від 09.11.2006 № 7755, від 03.10.2006 № 6885 та від 20.11.2006 № 7919, виключно в рахунок погашення розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ згідно з договором № 3 від 31.03.2006 у відповідності з призначенням, вказаним у платіжних дорученнях;

- зобов'язати СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП внести відповідні зміни до картки особового рахунку НАК «Нафтогаз України».

Постановою Господарського суду м. Києва від 12.07.2007 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при її винесенні та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача щодо розподілу сум, сплачених позивачем згідно з вказаними вище платіжними документами в якості розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ згідно з договором про розстрочення податкових зобов'язань № 3 від 31.03.2006 та зараховування їх в погашення податкового боргу та пені є незаконними, оскільки розстрочені податкові зобов'язання з ПДВ не можуть розглядатись як податкові зобов'язання. Відповідно п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначає лише черговість погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, однак, не визначає черговість погашення податкового боргу по відношенню до інших, крім податкових зобов'язань, платежів. Окрім того, позивач вказує, що жодна норма Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не наділяє податкові органи повноваженнями змінювати цільове призначення коштів, вказане платником податків у відповідному платіжному дорученні, в тому числі, зі сплати розстрочених податкових зобов'язань до бюджету держави.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з платіжними дорученнями від 26.04.2006 № 2888, від 25.04.2006 № 2747, від 29.05.2006 № 3518, 31.05.2006 № 3618, 22.06.2006 № 3618, 23.06.2006 № 4350, від 30.08.2006 № 6273, від 30.08.2006 № 6239, від 30.08.2006 № 6238, від 09.11.2006 № 7755, від 03.10.2006№ 6885 та від 20.11.2006 № 7919 НАК «Нафтогаз України» було сплачено кошти з призначенням платежу, вказаним у платіжних дорученнях, «сплата розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ згідно з договором про розстрочення податкових зобов'язань № 3 від 31.03.2006 КБК 14010100».

Відповідачем з посиланням на пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вказані платежі були зараховані частково на погашення податкового боргу (крім пені) з ПДВ та пені. Про це позивачу були направлені наступні повідомлення:

- від 28.04.2006 № 126650006700151 про здійснення розподілу сплачених 28.04.2006 згідно з платіжним документом № 2888 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 28.04.2006 № 126650006700154 про здійснення розподілу сплачених 28.04.2006 згідно з платіжним документом № 2747 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 29.05.2006 № 126650006774337 про здійснення розподілу сплачених 29.05.2006 згідно з платіжним документом № 3518 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 31.05.2006 № 126650006777922 про здійснення розподілу сплачених 31.05.2006 згідно з платіжним документом № 3618 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 23.06.2006 № 126650006847463 про здійснення розподілу сплачених 23.06.2006 згідно з платіжним документом №3618 сум податкового боргу за платежем: податок на додану вартість;

- від 23.06.2006 № 126650006847465 про здійснення розподілу сплачених 23.06.2006 згідно з платіжним документом № 4350 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 31.08.2006 № 126650007036431 про здійснення розподілу сплачених 31.08.2006 згідно з платіжним документом № 6273 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 31.08.2006 № 126650007036429 про здійснення розподілу сплачених 31.08.2006 згідно з платіжним документом № 6239 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 31.08.2006 № 126650007036426 про здійснення розподілу сплачених 31.08.2006 згідно з платіжним документом № 6238 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 09.11.2006 № 126650007254752 про здійснення розподілу сплачених 09.11.2006 згідно з платіжним документом № 7755 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 03.10.2006 № 126650007138103 про здійснення розподілу сплачених 03.10.2006 згідно з платіжним документом № 6885 сум податкового боргу за платежем: ПДВ;

- від 20.11.2006 № 126650007283896 про здійснення розподілу сплачених 20.11.2006 згідно з платіжним документом № 7919 сум податкового боргу за платежем: ПДВ.

Платіжними дорученнями від 26.04.2006 № 2888 позивачем сплачено 36303358,00 грн., від 25.04.2006 № 2747 – 1010000,00 грн., від 29.05.2006 № 3518 – 2761660,90 грн., від 31.05.2006 № 3618 – 34551697,10 грн., від 22.06.2006 № 3618 – 37313358,00 грн., від 23.06.2006 № 4350 – 1876299,64 грн., від 30.08.2006 № 6273 позивачем сплачено 3826502,01 грн., від 30.08.2006 № 6239 – 70800213,99 грн., від 30.08.2006 № 6238 – 37313358,00 грн., від 09.11.2006 № 7755 – 37313358,00 грн., від 30.08.2006 № 6239 – 70800213,99 грн., від 30.08.2006 № 6238 – 37313358,00 грн., від 09.11.2006 № 7755 – 37313358,00 грн., від 03.10.2006 № 6885 – 37313358,00 грн., від 20.11.2006 № 7919 – 37313356,00 грн. Згідно з умовами договору про розстрочення податкових зобов'язань № 3 від 31.03.2006 вказані кошти перераховано своєчасно – відповідно до графіку погашення розстроченої суми.

Таким чином, позивач перераховував кошти згідно з наведеними вище платіжними дорученнями в рахунок виконання розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ відповідно до договору про розстрочення податкових зобов'язань № 3 від 31.03.2006. Порядок, суми та строки сплати розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ визначені умовами вказаного договору.

Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені у запереченнях на позов та полягають у наступному.

Відповідач вважає, що розстрочені податкові зобов'язання, відповідно до пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вважаються податковими зобов'язаннями. Крім цього відповідач зазначає, що кошти, які надійшли на сплату зобов'язань з податку, збору (обов'язкового платежу), спрямовуються в погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків. Крім того, відповідач стверджує, що він діяв у відповідності з вимогами п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 11.06.2003 № 290 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами ДПС України, затвердженої наказом ДПА України від 18.07.2005 № 276.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що порядок та строки сплати розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ встановлюються згідно з умовами договору про розстрочення податкових зобов'язань, а не законом, такі зобов'язання не відповідають визначенню податкових зобов'язань, а при сплаті розстрочених податкових зобов'язань пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосуванню не підлягає. Також, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач неправомірно здійснював з посиланням на пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» розподіл сплачених позивачем коштів та зарахування цих коштів в погашення податкового боргу (крім пені) з ПДВ та пені. Крім цього, суд першої інстанції вважає, що підстави для зарахування сплачених позивачем коштів в погашення податкового боргу відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ відсутні. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив також з того, що чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями змінювати цільове призначення коштів, вказане платником податків у відповідному платіжному дорученні, в тому числі, зі сплати розстрочених податкових зобов'язань до бюджету держави. Крім того, у мотивувальній частині оскаржуваної постанови зазначено, що відповідач безпідставно спрямовував кошти, що перераховувались в оплату розстрочених податкових зобов'язань, в погашення податкового боргу з відповідним розподілом цих сум з посиланням на абз. 2 пп. 16.3.3 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Враховуючи, що порядок та строки сплати розстрочених податкових зобов'язань з ПДВ встановлюються згідно з умовами договору про розстрочення податкових зобов'язань, а не законом колегія суддів вважає, що такі зобов'язання не відповідають визначенню податкових зобов'язань.

Згідно з пп. 14.1.1 п. 14.1 ст. 14 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з п. 16.4 ст. 16 цього Закону. При цьому відповідно до преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» цей Закон не регулює питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами та/або від імені держави, які регулюються нормами цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та його обслуговування.

Отже, порядок погашення розстрочених податкових зобов'язань регулюється не Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ, а договором про розстрочення податкових зобов'язань. Відповідно при сплаті розстрочених податкових зобов'язань п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» застосуванню не підлягає, оскільки дана хоча і встановлює черговість погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, однак не визначає черговості погашення розстрочених податкових зобов'язань.

Крім цього, застосування відповідачем норми п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ під час сплати позивачем чергової частки розстрочених податкових зобов'язань спричиняє невиконання останнім умов договору про розстрочення податкових зобов'язань, позбавляє його можливості та права своєчасно виконувати умови вказаного договору та тягне розірвання цього договору, незважаючи на сплату такої чергової частки розстрочених податкових зобов'язань відповідно до погодженого сторонами графіку.

За таких обставин відповідач неправомірно здійснював з посиланням на пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ розподіл сплачених позивачем коштів та зарахування цих коштів в погашення податкового боргу (крім пені) з ПДВ та пені.

Зокрема, абзацом 2 пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що податковий орган здійснює відповідний розподіл та спрямування сум, які сплачуються саме в рахунок податкового боргу. Як доведено вище позивач сплачував кошти в рахунок погашення розстрочених податкових зобов'язань згідно з умовами, визначеними договором про розстрочення від 31.03.2006 № 3, укладеним з відповідачем в межах чинного законодавства, а підстави для зарахування сплачених коштів в погашення податкового боргу відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ відсутні.

Суд виходить також з того, що чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями змінювати цільове призначення коштів, вказане платником податків у відповідному платіжному дорученні, в тому числі, зі сплати розстрочених податкових зобов'язань до бюджету держави.

Посилання в зв'язку з цим відповідача на п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ судом не приймаються, оскільки не можуть вважатись обґрунтованими. Так, вказана норма визначає правило, однак, не визначає порядку чи механізму його реалізації (так, само як не передбачають такого порядку чи механізму й інші норми закону). Зокрема, вказане нормативне правило не визначає суб'єктів, на яких воно поширюється і які зобов'язані вчиняти певні дії на виконання його приписів або суб'єктів, які наділяються певними повноваженнями щодо виконання цієї норми.

Підпункт 19.3.7 п. 19.3 ст. 19 Закону № 2181-ІІІ  встановлює, що на період дії процедури погашення заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» для платників податків – учасників розрахунків, визначених цим Законом, порядок погашення зобов'язань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) визначається з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

При цьому, відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005 № 568 та Виписки з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 28.11.2005. № 100 НАК «Нафтогаз України» включено до вказаного реєстру.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що його дії відповідають вимогам пункту 3.7 розділу 3 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами ДПС, затвердженої наказом ДПА України від 11.06.2003 № 290, оскільки вказана норма підлягає застосуванню за умови сплати платником податків податкового боргу, а не розстрочених податкових зобов'язань.

Суд також знаходить необгрунтованими посилання відповідача на п. 3.8 розділу 3 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами ДПС, а також на п. 1.4 розділу 1 та п. 13.2 розділу 13 Інструкції про порядок ведення органами ДПС оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами ДПС України, затвердженої наказом ДПА України від 18.07.2005 № 276.

Вказані положення зазначених Інструкцій зводяться до того, що сума, що спрямовується на погашення наявної у платника податків пені, розподіляється податковим органом в автоматичному режимі та до того, що облік платежів, що надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи. Проте ці норми не уповноважують податкові органи змінювати цільове призначення коштів, вказане платником в платіжних документах, які ним подаються.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, якими встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, відповідач не довів правомірності власних дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206  КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 12.07.2007  – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

     Головуючий:

     Судді: