Ухвала суду № 35751444, 04.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року м. Київ К/9991/56929/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Бухтіярової О. І., Костенко М. І.; розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2012 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р.

у справі № 2а-16226/10/15/0170

за позовом Приватного акціонерного товариства «Кримський Титан»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Кримський Титан» (далі - позивач, ПАТ «Кримський Титан») звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач, СДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2010 р. № 0000250700/0.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами СДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку ЗАТ «Кримський Титан» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за травень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у квітні 2010 р., та за липень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у червні 2010 р., за результатами якої складено акт перевірки № 358/07-00/32785994 від 28.10.2010 р та встановлено порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищення ЗАТ «Кримський Титан» суми ПДВ, що заявлена до бюджетного відшкодування за травень 2010 р. на суму 106 836 грн., за липень 2010 р. на суму 117 265 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 10.11.2010 р. № 0000250700/0, яким встановлена сума завищення бюджетного відшкодування на 224 101 грн., в тому числі за травень 2010р. - 106 836 грн., за липень 2010 р. - 117 265 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій, наявність належним чином оформлених податкових, видаткових накладних, безпідставність посилань відповідача на недійсність (нікчемність) спірних угод.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із аналізу положень п.7.2 статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Айронкомпані» було укладено договір постачання № 283/з від 17.10.2010 р.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: податкових та видаткових накладних, прибуткових ордерів тощо, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, посилання відповідача на частину 1 статті 203, частину 2 статті 215, статтю 216, статтю 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 10.11.2010 р. № 0000250700/0, вимоги щодо його скасування були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 р. у справі № 2а-16226/10/15/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. Бухтіярова підпис М. І. Костенко