Ухвала суду № 35745036, 26.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3930/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

представників позивача - Скальського І.Б., Ісмагулова С.Р.;

представника відповідача - Міровського В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ТЕХНОЛОГІЯ" (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0004732201 та № 0004752201 від 03.09.2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою залишити адміністративний позов без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представники позивача підтримали надане заперечення на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Дюкон" за жовтень - листопад 2010 року, лютий - травень, липень - жовтень 2011р., травень-липень 2012 р. За результатами перевірки складено акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.08.2013 р. за № 205/22-02/24898783. На підставі викладених в акті перевірки даних, встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та прийнято податкове повідомлення-рішення №0004732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 36440,00 грн., в тому числі за основним платежем 29995,00 грн., та застосована штрафна санкція у розмірі 6445,00 грн. Разом із тим, позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1000 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення податковим органом є, проведення господарських операцій між позивачем та ПП "Дюкон". На думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з ПП "Дюкон" не мають реального настання правових наслідків у фінансово-господарських відносинах, оскільки адреса, зазначена у видаткових накладних на отримання товару не співпадає з адресою, зазначеною у товарно-транспортних накладних.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач протягом періоду, що перевірявся, уклав договір поставки №01105 від 01.10.2010 року із ПП "Дюкон". Згідно умов цього договору, ПП "Дюкон" - продавець передає, а Покупець приймає й оплачує товар, найменування, кількість та ціна якого, зазначаються у рахунках на оплату. Крім того, відповідно до п.п. 2.1 поставка товару по цьому договору проводиться на умовах "Франко-склад" (склад продавця м. Одеса) згідно "Інкотермс -2000".

Реальність відповідних господарських операцій повністю підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які долучені до матеріалів справи, зокрема, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями та товарно-транспортними накладними.

Щодо посилань податкового органу на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 16.05.2013 року №2863/22-3 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Дюкон" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за весь період діяльності. Останнім, зокрема, встановлено відсутність підприємства за податковою адресою та відсутність реального здійснення господарської діяльності. За таких обставин податковий орган робить висновок про відсутність у позивача наміру реального створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами з метою формування штучних податкових зобов'язань.

Оцінюючи такі посилання, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, в тому що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки). Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В контексті даної спірної ситуації у вказаному Акті не міститься будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Посилання відповідача на те, що до перевірки не надано подорожні листи автомобіля, сертифікати відповідності та інші документи, що підтверджують якість товару, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку.

Відтак, надані позивачем до перевірки документи у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій. Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд І інстанції правильно застосував положення ч. 1 ст. 94 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 03 грудня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.