Постанова № 35742073, 02.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа№ 910/2737/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги № 07/10/13-1 від 07.10.2013 року товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім - «Фрегат» на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2013 року

у справі № 910/2737/13 (суддя - Морозов С. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віна Лівадії»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім - «Фрегат»

про стягнення 1 164 944, 95 грн.

за участю представників сторін:

Від позивача - Шевчук О.С.,

Від відповідача - Дружинський А.С.

ВСТАНОВИВ:

12.02.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Віна Лівадії» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім - «Фрегат» про стягнення 1 164 944, 95 грн. боргу по оплаті отриманої продукції (а.с.5-6, т.1).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором дистрибуції №35-12 від 23.03.2012 року, стверджує, що відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно оплатив вартість продукції.

Під час розгляду справи, позивач подав до суду заяву про зменшення суми позовних вимог (а.с.162-163, т.1), просив стягнути з відповідача пеню в сумі 16 301,64 грн. та 3% річних - 3 267,95 грн., оскільки відповідачем сплачено заборгованість за договором.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.09.2013 року провадження у справі № 910/2737/13 в частині стягнення з ТОВ «Торговий Дім - «Фрегат» суми боргу в розмірі 229 944, 95 грн. припинено, стягнуто з ТОВ «Торговий Дім - «Фрегат» на користь ТОВ «Віна Лівадії» судовий збір в розмірі 4 598, 89 грн., в іншій частині позову - відмовлено (а.с.149-156, т.3).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач 17.10.2013 року, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2013 року в мотивувальній частині.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно в мотивувальній частині рішення посилається на те, що предмет спору, а саме, стягнення боргу, виник на підставі укладеного між сторонами у справі договору дистрибуції №35-12 від 23.03.2012 року, відповідач стверджує, що борг виник на підставі договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб, передбачений нормами ст.181 ГК України, шляхом обміну документів: видатковими накладними та довіреностями на право отримання ТМЦ.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім - «Фрегат» прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 18.11.2013 року. В судовому засіданні 18.11.2013 року оголошено перерву на 02.12.2013 року, про що зазначено в протоколі судового засідання та повідомлено сторони.

Представник апелянта у судовому засіданні 02.12.2013 року підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні 02.12.2013 року та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як стверджує позивач та встановлено місцевим господарським судом 23.03.2012 року між сторонами у справі було укладено договір дистрибуції № 35-12 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого ТОВ «Віна Лівадії» (постачальник за договором, позивач у справі) передає у власність відповідача, а ТОВ «Торговий Дім - «Фрегат» (дистриб'ютор за договором, відповідач у справі) купує та приймає на себе обов'язки маркетингу, реклами, та продажу від свого імені продукції, виготовленої позивачем, яка іменується надалі - товар на умовах даного договору. Договір підписано з протоколом розбіжностей № 1 від 23.03.2012 року (а.с.12-14, т.1), про що зазначено в договорі.

За умовами договору ( п.1.2. договору) вартість товару та асортимент товару, що поставляється погоджується сторонами в Додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що дистриб'ютор здійснює маркетинг, рекламу та продаж товару виключно на території Київської області, Чернігівської області та Полтавської області, в подальшому «Регіон». Відповідач зобов'язався продавати товар за цінами не нижче погоджених з позивачем, які встановлюються у додатку (додатках) до даного договору і складають його невід'ємну частину (п. 2.4.). Ціна товару зазначається в накладних та включає в себе вартість самого товару та вартість упаковки (п. 5.2. договору). Прийнявши товар, відповідач, протягом 3 календарних днів з моменту отримання товару, зобов'язаний повернути позивачу належним чином оформлені товаросупроводжувальні документи, з відмітками, які свідчать про отримання товару (печатка та підпис) (п. 2.14.). Відповідно до п. 4.3. договору при отриманні товару відповідач зобов'язаний надати постачальнику: копію ліцензії на право торгівлі алкогольними напоями, завірену печаткою відповідача; копію свідоцтва платника ПДВ, завірену печаткою відповідача; довіреність на отримання товару.

Згідно пунктів 5.4., 5.6 договору відповідач здійснює оплату поставленого товару протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, або за погодження сторін за готівковий розрахунок шляхом внесення грошових коштів відповідачем в касу позивача з оформленням прибуткового ордеру.

Договір підписано з Протоколом розбіжностей № 1 від 23.03.2012 року, про що свідчить відповідний напис на договорі та підписаний двома сторонами протокол розбіжностей (копії договору та протоколу розбіжностей наявні в матеріалах справи ( а.с.4-14, т.1).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки з елементами дистрибуції (маркетинг, реклама), згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

У відповідності до вимог статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу продукцію на суму 1 164 944,95 грн., що підтверджується видатковими накладними, товаротранспортними накладними, які містять відповідні відмітки відповідача про отримання продукції, податковими накладними (копії яких долучено до матеріалів справи (а.с.16-69, т.1, а.с.4-187, т.2.), а відповідач прийняв товар, що підтверджено підписами повноважних представників в накладних, засвідчених печаткою товариства, а також довіреностями на право отримання ТМЦ (копії яких долучено до матеріалів справи (а.с25-33, т.3).

Позивач стверджує, що відповідач отримав продукцію, але в строки встановлені договором не оплатив його вартість, що стало підставою звернення до суду з позовом про стягнення 1 164 944,95 грн.

Однак, в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач до звернення позивача з позовом частково оплатив вартість поставленої продукції в сумі 935 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями представленими в матеріалах справи з відміткою банківської установи про проведення розрахункової операції: №4013 від 12.12.2012р., №4070 від 24.12.2012р., №4078 від 25.12.2012р., №4089 від 26.12.2012р., №4094 від 27.12.2012р., №4400 від 20.02.2013р., №4111 від 03.01.2013р., №4124 від 04.01.2013р., №4135 від 08.01.2013р., №4148 від 09.01.2013р., №4157 від 10.01.2013р., №4165 від 11.01.2013р., №4170 від 14.01.2013р., №4194 від 17.01.2013р., №4204 від 18.01.2013р., №4209 від 21.01.2013р., №4216 від 22.01.2013р., №4223 від 23.01.2013р., №4231 від 24.01.2013р., №4242 від 25.01.2013р., №4247 від 28.01.2013р., №4255 від 29.01.2013р., №4263 від 30.01.2013р., №4276 від 01.02.2013р., №4280 від 04.02.2013р., №4286 від 05.02.2013р., №4295 від 06.02.2013р., №4301 від 07.02.2013р., №4313 від 08.02.2013р., №4318 від 11.02.2013р., відтак на час подання позовної заяви, заборгованість становила лише 229 944, 95 грн.

Під час розгляду справи, відповідач сплатив вартість поставленої позивачем продукції в повному обсязі на суму 229 944,95 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №4363 від 15.02.2013р., №4379 від 18.02.2013р., №4389 від 19.02.2013р., №4400 від 20.02.2013р., №4414 від 21.02.2013р., №4423 від 22.02.2013р., №4434 від 25.02.2013р., які долучено до матеріалів справи (а.с. 127-160, т.1).

Позивач не заперечує факт оплати вартості продукції повністю, заявою б/ч, б/н (а.с.162-163,т.1) просить зменшити розмір позовних вимог і стягнути з відповідача пеню та 3% річних за прострочення зобов'язання по оплаті.

Посилаючись на п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та інформаційний лист Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228, місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачеві у задоволені заяви про збільшення позовних вимог, оскільки зазначеною заявою позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 16 301,64 грн. та 3% річних - 3 267,95 грн., що не було предметом позову.

Суд обґрунтовано дійшов висновку, що заява позивача про стягнення пені та 3% річних є зміною підстави та предмету позову, що не відповідає вимогам ст.22 ГПК України, відтак справа розглядається щодо первинно заявлених вимог про стягнення 1 164 944,95 грн. заборгованості по оплаті вартості отриманої продукції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення з відповідача суми боргу в сумі 229 944, 95 грн., оскільки дану суму сплачено після звернення позивача з позовом та визнає правомірною відмову в частині стягнення боргу в сумі 935 000,00 грн., оскільки, як встановлено матеріалами справи, відповідач сплатив 935 000, 00 грн. до звернення позивача з позовом.

Апелянт стверджує про те, що суд першої інстанції неправомірно в мотивувальній частині рішення посилається на договір дистрибуції №35-12 від 23.03.2012 року, як на підставу позову, стверджує, що борг виник на підставі договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб шляхом обміну первинними бухгалтерськими документами (видаткові накладні та довіреності на право отримання ТМЦ), що не суперечить вимогам ст.181 ГК України.

Посилається на те, що підписавши договір з протоколом розбіжностей відповідач направив даний протокол постачальнику, але підписаного договору від останнього не отримав, відтак на думку апелянта, договір є неукладеним.

Дані твердження апелянта спростовано належними доказами, оскільки в ході розгляду справи позивачем представлено суду оригінали договору дистрибуції №35-12 від 23.03.2012 року та протокол розбіжностей № 1 до договору дистрибуції № 35-12 від 23.03.2012 року, які підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками юридичних осіб. Належним чином засвідчені копії договору та протоколу розбіжностей долучено до матеріалів справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2013 року у справі № 910/2737/13 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім - «Фрегат» на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2013 року у справі № 910/2737/13 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 24.09.2013 року у справі № 910/2737/13 залишити без змін.

3.Справу № 910/2737/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

О.М. Остапенко