Рішення № 35742019, 18.11.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2013 р. Справа № 914/3934/13

Львівський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах: держави - Міністерства внутрішніх справ України в особі:

Позивач: Військова частина 4114 ВВ МВС України (79026, вул. Стрийська, 146, м. Львів; ідентифікаційний код 14323385)

Відповідач: Державне підприємство "Арена Львів" (79031, вул. Стрийська, 199, м. Львів; ідентифікаційний код 38457291)

про стягнення грошових коштів

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Прокурор: Пандяк М.І.

Позивача: Мота Р.М. та Максимчук В.В. - представники, довіреності в матеріалах справи;

Відповідача: Нецкар Ю.І. - представник, довіреність в матеріалах справи.

Суть спору:

Львівським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах: держави - Міністерства внутрішніх справ України в особі: Військової частини 4114 ВВ МВС України заявлено позов до Державного підприємства "Арена Львів" з вимогою стягнення боргу у сумі 45990,40грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за виконані роботи: забезпечення безпеки), передбачених умовами Договору №13/12/2011-02 від 13.12.2011р.

21.10.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12год. 00хв. 04.11.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 04.11.2013 року.

Протягом розгляду справи Учасникам процесу по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,29,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,29,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представники Позивача в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали, надали пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, подав через канцелярію суду заяву про визнання позовних вимог повністю та просив розстрочити виконання рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення Учасників процесу, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру". Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність її захисту.

Розділом ІХ Декларації "Про державний суверенітет України" та ст. 17 Конституції України передбачено, що як незалежна і суверенна держава, Україна будує свої власні Збройні сили, які є гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України", вони є військовим формуванням, на яке покладаються дані функції.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Щодо стягнення 45990,40грн. боргу.

13.12.2011р. Військова частина 4114 ВВ МВС України (Виконавець) та ДП «Дирекція з будівництва об'єктів до ЄВРО 2012 у м. Львові» (Замовник) уклали договір №13/12/2011-02 (надалі - Договір) з додатками, відповідно до п.1.1 якого, предметом договору є надання послуг із забезпечення безпеки силами Виконавця на території стадіону по вул. Стрийській - Кільцевій дорозі у м. Львові, відповідно до другої частини 23 завдання «Організація та матеріально технічне забезпечення стадіону» постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2010р. №357 «Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу».

07.12.2012 року Державне підприємство "Арена Львів", ДП «Дирекція з будівництва об'єктів до ЄВРО 2012 у м. Львові» та Військова частина 4114 ВВ МВС України, уклали Угоду про заміну сторони в зобов'язанні та внесення змін до Договору №13/12/2011-02 від 13.12.2011р., укладеного між ДП «Дирекція з будівництва об'єктів до ЄВРО 2012 у м. Львові» та Військова частина 4114 ВВ МВС України, Сторони керуючись нормами чинного законодавства України та взаємною домовленістю Сторін уклали цю Угоду про наступне:

І. Замінити ДП «Західінфрапроект» як Замовника за Договором №13/12/2011-02 від 13.12.2011р. на Замовника - ДП «Арена Львів».

З моменту підписання Угоди до ДП «Арена Львів» переходять усі права і обов'язки Замовника за Договором №13/12/2011-02 від 13.12.2011р. в обсязі та на умовах, закріплених Угодою та положеннями чинного законодавства України.

Згідно з п.2.3.1 Договору, Замовник зобов'язаний здійснювати оплату наданих Виконавцем послуг в порядку і строки, визначені у Договорі.

Приписами п.3.1 Договору встановлено, що за надані послуги Замовник розраховується з Виконавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (на підставі наданих Виконавцем рахунків) протягом трьох банківських днів після підписання Сторонами Акту приймання-надання послуг та Табелю робочого часу (на кожного військовослужбовця).

Відповідно до п.2.1 Додаткової угоди №2 від 29.12.2011р., Сторони дійшли згоди про внесення змін до Договору від 13.12.2011р. №13/12/2011-02 про надання послуг із забезпечення безпеки наступного змісту: викласти п.3.1 Договору в такій редакції: «За надані послуги Замовник розраховується з Виконавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (на підставі наданих Виконавцем рахунків) після підписання Сторонами Акту приймання наданих послуг та Табелю робочого часу (на кожного військовослужбовця). Оплата Замовником за надані послуги повинна бути проведена не пізніше 65 календарних днів з моменту підписання Сторонами Акту приймання наданих послуг та Табелю робочого часу.

Пунктом 3.2.1 Договору передбачено, що вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 20,20грн. з врахуванням ПДВ. Загальна вартість послуг за Договором становить 95990,40грн. в тому числі ПДВ 15998,40грн.

У п.3.3 Договору зазначено, що джерелом фінансування за Договором є кошти державного бюджету.

Згідно з п.2.2 Додаткової угоди №2 від 29.12.2011р., Сторони дійшли згоди про внесення змін до Договору від 13.12.2011р. №13/12/2011-02 про надання послуг із забезпечення безпеки наступного змісту: викласти п.3.3 Договору в такій редакції: «Джерелом фінансування за Договором є кошти державного бюджету та/або з власних коштів Замовника».

Приписами п.4.3 Договору передбачено, що усі суперечки за Договором Сторони вирішують шляхом переговорів. Спори, які не вдалось вирішити шляхом переговорів, передаються на вирішення до Господарського суду за встановленим законодавством порядком.

Відповідно до п.7.5, Договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011 року.

Згідно розрахунку вартості забезпечення безпеки на території стадіону по вул. Стрийській - Кільцевій дорозі у м. Львові Військовою частиною 4114, вартість виконаних робіт становить 95990,40грн.

Відповідач за виконані роботи розрахувався лише частково в розмірі 50000.00грн.

Відповідно до Акту взаємозвірки станом на 29.05.2013р. підписаного та скріпленого печатками Сторін, борг Відповідача перед Позивачем становить 45990,40грн.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 45990,40грн. (95990,40-50000=45990,40).

Позивачем 30.05.2013р. скеровано Відповідачу претензію №1820-363 з вимогою сплатити 45990,40грн. заборгованості за Договором.

У відповідь на вказану претензію Відповідач направив лист від 04.07.2013р. №2013/163, в якому зазначив про те, що заборгованість визнає, проте, у зв'язку з неотриманням дотацій з державного бюджету протягом першої половини 2013 року, дану заборгованість на даний момент не може погасити, але, одразу ж після отримання дотацій з державного бюджету у другій половині 2013 року - погасить зазначену заборгованість.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 906 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того суд зазначає, що Відповідачем борг в розмірі 45990,40грн. визнано повністю, про що подано відповідну заяву через канцелярію суду.

Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України, господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за виконані роботи (забезпечення безпеки на території стадіону по вул. Стрийській - Кільцевій дорозі у м. Львові) згідно Договору №13/12/2011-02 від 13.12.2011р., в тому числі станом на час подання позову, порушення провадження у справі - на суму 45990,40грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи те не подані докази здійснення оплати Відповідачем перед Позивачем 45990,40грн. основного боргу повністю чи частково; враховуючи також те, що в матеріалах справи відсутні, Учасниками не наведені доводи та не подані докази того, що визнання позову Відповідачем суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 45990,40грн. основного боргу підлягають до задоволення.

2. Щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Вимога Відповідача про розстрочення виконання Рішення суду (термін розстрочення не вказаний) обґрунтована складним фінансовим становищем, наявністю заборгованості по виплаті заробітної плати близько 1000000,00грн.

Проте, Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження такого становища та будь-яких інших документів, які б могли підтвердити наявність підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Крім того, недостатність коштів на банківських рахунках обґрунтовує фінансове становище Відповідача, проте не містить

Відповідно до п.6 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд зазначає, і аналогічна позиція стосовно відстрочення виконання рішення суду викладена у п.7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.01.2012р., що підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що посилання Боржника на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст.121 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочення виконання рішення.

Тому, враховуючи зазначену норму, надання розстрочення на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для відстрочення виконання рішення, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Крім того, Боржник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву скрутним фінансовим становищем.

Також, Боржником не надано доказів про реальні заходи, які протягом певного часу дозволять йому виконувати погашення заборгованості за вищезазначеним судовим рішенням.

Крім "винятковості випадків" (ст. 121 ГПК України), пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 N02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" (надалі - Роз'яснення), вказано, що ".. .вирішуючи питання про ... відстрочку виконання рішення... господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.".

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення/ розстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, а також дотримуватися розумно встановленого строку відстрочення/ розстрочення.

При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Постанови ВГСУ, свідчать про наявність судової практики, яка унеможливлює застосування відстрочки виконання рішення Боржником, а саме:

- Постановою ВГСУ від 17.07.12 у справі № 21/150-10 встановлено наступне - "судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідно до ст.ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

- Постановою ВГСУ від 05.06.12 у справі № 2-5/3581-2009 встановлено наступне - "...в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Крім того, колегіями Вищого господарського суду України зазначено, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

В той же час наведені Заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочення виконання судового рішення.

- Постановою ВГСУ від 25.04.12 у справі №2/97 встановлено наступне - "судами першої та апеляційної інстанцій зазначено про наявність скрутного фінансового стану боржника, що ускладнює виконання рішення господарського суду…, а також наявність заборгованості по іншим судовим спорам, що унеможливлює одночасне погашення боргу перед стягувачами.

Однак, надаючи відстрочку, суди не врахували матеріальні інтереси стягувача, оскільки він також здійснює підприємницьку діяльність ....

Судова колегія зазначила, що наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення зі справи негативно впливає на фінансовий стан Відповідача".

- Постановою ВГСУ від 23.02.11 № 7/70 встановлено наступне - "посилання скаржника на незадовільний фінансовий стан підприємства не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою до відстрочення виконання рішення".

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду №02-5/333 від 12.09.1996 р. (в редакції від 22.10.2007 р.) "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Заявником не подано жодного доказу, не доведено наявність обставин, передбачених ст.121 ГПК України, їх винятковість. Доказів здійснення заходів, які дозволять йому провести погашення заборгованості за вище зазначеним судовим рішенням суду не надав.

Наведені Відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення, а їх винятковість Відповідач обґрунтовує лише скрутним фінансовим становищем, не надаючи при цьому жодних доказів таких доводів.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище, ступінь вини Відповідача, матеріальні інтереси Позивача, беручи до уваги те, що Відповідачем не наведені доводи про важке фінансове становище, а також те, що Відповідачем не надано жодного доказу, з якого можна було б встановити про можливість останнього виконати добровільно рішення суду при наданні розстрочки, суд приходить до висновку, що доводи заявника щодо неможливості виконання рішення Господарського суду від 18.11.2013р. у справі №914/3934/13, у зв'язку із важким фінансовим становищем, є необґрунтованими та не доведеними, а тому в задоволенні заяви про розстрочку виконання судового рішення - слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

18.11.2013р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.11.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Арена Львів" (79031, вул. Стрийська, 199, м. Львів; ідентифікаційний код 38457291) на користь Військова частина 4114 ВВ МВС України (79026, вул.Стрийська, 146, м.Львів; ідентифікаційний код 14323385) 45990,40грн. основного боргу.

3. Стягнути з Державного підприємства "Арена Львів" (79031, вул. Стрийська, 199, м. Львів; ідентифікаційний код 38457291) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1720,50грн. судового збору.

4. У задоволенні заяви Державного підприємства "Арена Львів" про розстрочення виконання рішення суду у справі №914/3934/13 від 18.11.2013р. - відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.