Ухвала суду № 35740807, 03.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 р.Справа № 815/3973/13-аКатегорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

за участі: представник відповідача - Максимова О.О. (довіреність від 25.06.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, або ГУ ДМС України в Одеській області) про визнання протиправним та скасування рішення Відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання на території України громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 від 12.12.2008 року, зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення Відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання на території України громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 від 12.12.2008 року. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.

Позивач або його представник в судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення повістки про виклик до суду та телефонограмою (а.с.131, 134).

Згідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів порадившись на місці та заслухавши думку представника відповідача, ухвалила слухати справу за відсутністю позивача, сповіщеного належним чином про час і місце апеляційного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, Відділом у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області 07.08.2011 року складено висновок, згідно якого громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_1 визнано таким, що не має дозволу на імміграцію в Україну та вирішено анулювати штамп у паспортному документі «Дозволено постійне місце проживання в Україні», визнати недійсною посвідку на постійне проживання від 12.12.2008 року та вилучити її для знищення в установленому порядку (а.с.93-95).

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки В'єтнам ОСОБА_1, стало подання ним заяви про видачу посвідки на постійне місце проживання в Україні 04.02.2002 року, тобто після закінчення дії строків, визначених абз. 3 п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та не надання документу, підтверджуючого його прийняття на роботу в Україні відповідно до вимог пп. 3 п. 5 «Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання», затвердженого 26.12.2002 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1983, тобто зроблений висновок про необґрунтоване документування позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні.

Позивач не погодившись з вказаним рішенням звернувся до суду з даною позовною заявою про його скасування.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції вказав, що, оскільки позивач подав заяву про отримання посвідки на постійне проживання в Україні в межах строку, передбаченого Перехідними положеннями Закону України «Про міграцію», рішенням суду, яке набрало законної сили встановлений факт його приїзду на роботу за Урядовою угодою між СРВ та СРСР та його проживання в Україні з 1989 року, ОСОБА_1 вважається таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, підстав для скасування йому посвідки на постійне проживання в Україні не має, а тому рішення Відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області є протиправним.

В поданій апеляційній скарзі відповідач наголосив, що 04.02.2002 року ОСОБА_1 звернувся до ВГІРФО ГУМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні згідно абзацу 3 пункту 4 розділу 5 (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року (іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та урядом СРСР про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україні).

З матеріалів справи випливає, що громадянин Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дійсно прибув в СРСР за урядовою програмою, згідно із договором між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та урядом СРСР про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, працював на Херсонській бавовняній фабриці, та в 1994 році у зв'язку з закриттям зазначеної фабрики переїхав до м. Одеси.

Також, апелянт вказав, що у судовому засіданні під час розгляду даної справи в суді першої інстанції було доведено, що позивач звернувся до ВГІРФО ГУМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні 04.02.2002 року, тобто протягом шестимісячного строку, передбаченого абз. 3 п. 4 р. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» з дня набрання чинності цим законом.

Разом з тим, апелянт зазначив, що ще одним чинником для надання посвідки, є підтвердження факту постійного проживання на території України до набрання чинності цим Законом.

Водночас, апелянт вважає, що в ході судового слідства в суді першої інстанції було з'ясовано, що позивачем на час подання заяви щодо отримання посвідки на постійне проживання в Україні, тобто на 04.02.2002 року, не було надано жодного факту підтвердження проживання на території України, як того вимагає закон.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні в порушення вимог законодавчих актів, які діяли на час розгляду матеріалів, а саме Закону України «Про імміграцію», що є підставою для скасування йому посвідки на постійне проживання в Україні, а тому оскаржуване позивачем рішення Відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області є правомірним.

Однак, на думку колегії суддів, зазначені доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на наявність рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.06.2003 року, яким установлено факт приїзду на роботу згідно договору між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та урядом СРСР та факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України з 1989 року (а.с.13), що у відповідності до вимог ст. 72 КАС України не підлягає доказуванню.

За таких обставин, оскільки апелянтом не заперечується, що громадянин Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дійсно прибув в СРСР за урядовою програмою, згідно із договором між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та урядом СРСР про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, працював на Херсонській бавовняній фабриці, та в 1994 році у зв'язку з закриттям зазначеної фабрики переїхав до м. Одеси, а також не заперечується ту обставину, що позивач звернувся до ВГІРФО ГУМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні 04.02.2002 року, тобто протягом шестимісячного строку, передбаченого абз. 3 п. 4 р. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» з дня набрання чинності цим законом, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.06.2003 року установлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України з 1989 року, доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст. 12 Закону України «Про міграцію» та були б підставою для вилучення у позивача посвідки на постійне проживання в Україні відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції так і під час апеляційного провадження не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було підстав для скасування позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, а тому рішення Відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області є протиправним.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складений та підписаний колегією суддів 03 грудня 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/