Постанова № 35740648, 27.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2013 року № 826/17024/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

до

1. Відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області

про

визнання рішення незаконним та зобов’язання вчинити певні дії

s147">

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив:

- визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 10.10.2013 року ВП № 40149456 по виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12;

- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на обставини, викладені в позовній заяві, а також на те, що виконавчий лист № 3398/12 був пред'явлений до виконання 07.08.2013 року, що підтверджується доказами про направлення заяви про відкриття виконавчого провадження до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, а відтак підстав у відповідача щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з підстав пропуску строку звернення з виконавчим листом не було. Також, не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження з підстав не відповідності виконавчого листа вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції не є суб'єктом господарювання, а є суб'єктом, наділеним державою владними повноваження для примусового виконання рішень.

Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області надав свої письмові заперечення, відповідно яких позовні вимоги не визнав, а також зауважив, що Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області не може бути відповідачем у даній справі, оскільки відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути лише: Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень; Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції, - у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

В судовому засіданні судом поставлено питання щодо заміни неналежного відповідача, Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області належним Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області. Разом з тим, представник позивача заперечував проти заміни вищезазначених відповідачів.

Суд, з урахуванням думки представника позивача та відповідно до положень ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, залучив Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області, як другого відповідача.

Суд, у зв’язку з неявкою у судове засідання відповідачів у відповідності до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення представника позивача та докази, наявні у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Так, з адміністративної справи вбачається, що Житомирським окружним адміністративним судом 07.09.2012 року у справі № 0670/4013/12 був виданий виконавчий лист № 3398/12 відповідно до якого зобов'язано Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції здійснити дії щодо звільнення з-під арешту комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Бахчисарайська, буд. 5, що належить ТОВ «БК «Укрбурвод»»» (код ЄДРПОУ 01416317).

10 жовтня 2013 року Відділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області було винесено постанову про відмову у відкриті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 40149456 по виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12.

Не погоджуючись з правомірністю винесення вищезазначеної постанови, зокрема з висновками, що послугували для відмови у відкритті виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, рішення органів державної влади, (п. 8 ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Положеннями ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. При цьому строки, виконання судових рішень встановлюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

З оскаржуваної постанови про відмову у відкриті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 40149456 від 10.10.2013 року по виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12 07.09.2012 року (рішення, на підставі якого видано даний виконавчий лист, набрало законної сили 14.08.2012 року) вбачається, що однією з підстав для такої відмови послугував зроблений державним виконавцем висновок щодо пропуску строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Проте, суд з таким висновком державного виконавця не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач, в своїх запереченнях вказує на те, що враховуючи положення ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, те, що виконавчі документи можуть бути пред’явленні до виконання протягом року, - строк пред'явлення виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду від 07.09.2012 року по справі № 0670/4013/12 встановлюється з 15.08.2012 року, так як 14.08.2012 року дата набрання законної сили рішенням, на підстав якого виданий даний виконавчий лист та обчислюється в річний термін, протягом якого стягувач мав право на його пред'явлення, тобто, на думку відповідача, 15.08.2013 року до відповідного відділу державної виконавчої служби.

Також, відповідач стверджував, що позивач пред'явив виконавчий документ до Богунського відділу ДВС Житомирського міського управління юстиції на виконання судового рішення вже з порушенням встановленого строку, а саме 21.08.2013 року що підтверджується копією заяви стягувача з відміткою отримання відділом ДВС за вх. № 17844.

Проте, суд звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що зверненню позивача із заявою про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 3398/12 (яка була направлена по пошті 04.10.2013 року) до Відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області передувало звернення позивача із аналогічною заявою до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, яка була направлена на адресу останнього рекомендованим листом 07.08.2013 року, тобто в рамках річного строку (до 15.08.2013 року).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, враховуючи такі вище встановлені судом обставини, зокрема факт помилкового звернення позивача не за підвідомчістю виконання рішення, до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, позивачем не порушено строку пред’явлення виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду від 07.09.2012 року по справі № 0670/4013/12 до виконання.

Також, з оскаржуваної постанови про відмову у відкриті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 40149456 від 10.10.2013 року вбачається, що наступною підставою, яка послугувала для відмови у відкриті виконавчого провадження, є зроблений державним виконавцем висновок щодо не відповідності виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12 07.09.2012 року положенням ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме те, що у пред'явленому на виконання виконавчому документі відсутній ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності боржника, що є перешкодою для відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що виконавчий лист Житомирського окружного адміністративного суду № 3398/12 виданий у справі за позовом ПАТ «ВТБ Банк» до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції щодо скасуванням постанов та звільнення майна, зобов'язання вчинити дії.

Боржником у даному випадку є орган державної виконавчої служби, Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції.

Закон України «Про державну виконавчу службу» визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальний захист.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Згідно ст. 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є: департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

В свою чергу ст. 259 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа (оригіналу або його дублікату), зазначеного в статті 17 цього, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

При цьому, ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Зокрема, в ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у виконавчому документі зазначаються: «повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що у виконавчому документі зазначаються ідентифікаційний код боржника - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю; будь-яка юридична або фізична особа, яка здійснює контроль над суб'єктами господарювання, група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Серед організацій - суб'єктів господарювання можна виділити: а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації — споживачі результатів господарської діяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти господарювання діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації — міністерства, відомства — визначені законом як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону України «Про власність», ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Суб'єкти господарювання мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарювання. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарювання визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом України «Про підприємництво» та своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта господарювання є те, що він має юридично відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарювання є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарювання відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.

Правом власності і господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарювання є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарювання має основану на" законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарювання (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти господарювання — це організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Також, положенням ст. 55 Господарського кодексу України закріплено поняття суб'єкта господарювання, зокрема суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Отже, виходячи з вищевикладених положень чинного законодавства Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції не є суб'єктом господарювання у правовідносинах між позивачем, за яким був судом виданий виконавчий лист, а є суб'єктом, наділений державою владними повноваження для примусового виконання рішень.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника у пред'явленому на виконання виконавчому документі, як підставу для відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа, є необґрунтованими та незаконними.

Разом з тим, задовольняючи позов частково, суд виходив зі слідуючого.

Як вище зазначено судом, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, суд надає оцінку рішенню, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, в разі протиправності прийнятого суб’єктом владних повноважень рішення, може його скасувати. При цьому, суди не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, зобов’язувати відповідача прийняти конкретно визначене рішення , а саме відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12, оскільки це призведе до втручання суду в дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12, а тому відмовляє у їх задоволенні у повному обсязі.

На розподілі судових витрат у відповідності зі ст. 94 КАС України позивач не наполягав.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

постановив:

Позов Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Житомирській області про відмову у відкритті виконавчого провадження від 10.10.2013 року ВП № 40149456 по виконанню виконавчого листа № 3398/12 виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі № 0670/4013/12.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Шейко Т.І.