Постанова № 35739110, 03.12.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р.Справа № 5017/1368/2012Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого : Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників :

ТОВ "Оптіма-лізінг" - Граб Ю.І.( на підставі доручення),

ПП "Прогресфарм" - не з'явився ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прогресфарм" на рішення господарського суду Одеської області від 15.10.2013 р. по справі № 5017/1368/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізінг" до Приватного підприємства "Прогресфарм" про стягнення 254 110,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

08.05.2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізінг" (далі по тексту позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Приватного підприємства "Прогресфарм" (далі по тексту відповідач) про стягнення з останнього неустойки в сумі 93 631,10 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що між сторонами 29.07.2008 р. укладено договір оперативного лізингу транспортного засобу № 20081072 (далі договір), з додатками до нього, строком дії до -5.09.2011р. За умовами договору та додатків до нього позивач взяв на себе зобов'язання придбати постачальника у власність та передати у користування відповідачу автомобіль Шеврале Епіка 2.0, за умовами сплати останнім періодичних лізингових платежів. На виконання умов договору позивач передав відповідачу у користування об'єкт лізингу. Однак після припинення дії договору - 05 вересня 2011 року відповідач не повернув позивачу предмети лізингу , чим порушив умови договору , а відтак повинен сплатити неустойку передбачену ст. 785 ЦК України (т. 1 а.с. 2-5).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2012р. було порушено провадження по справі. (т. 1 а.с. 1)

11.06.2012 р. відповідач надав до місцевого господарського суду відзив на позов, в якому вимоги викладені у позові не визнав. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що позивач порушив приписи п. 6 ст. 232 ЦК України, тобто позивач нарахував штрафні санкції за 7 місяців, а не за 6. Позивач також порушив приписи ст. 785 ЦК України Крім того відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій.(т.1 а.с. 60-62).

Також у відзиві відповідач просив суд провадження у справі зупинити до розгляду Одеським апеляційним господарським судом справа № 9/17-4871-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Оптіма-лізинг" до Приватного підприємства „Прогресфарм" за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного комерційного банку соціального розвитку „УкрсоцБанк про зобов'язання повернути майно та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Прогресфарм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг" про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу предмету лізину Chevrolet Epica державний номер АА 7213 НР.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.06.2012 р. було зупинено провадження у справі № 5017/1368/2012 до розгляду господарським судом Одеської області справи № 9/17-4871-2011. (т. 1 а.с. 71)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.04.2013 р. провадження у справи № 5017/1368/2012 було поновлено. (т. 1 а.с. 93)

07.05.2013 р. позивач надав до місцевого господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, у який просив суд з посиланням на ст.785 ЦК України стягнути з відповідача неустойку за договором в сумі 254 110,70 грн. за період з 05.04.2012 р. по 05.04.2013 р. (за 12 календарних місяців). (т. 1 а.с. 101)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.05.2013 р. справу № 5017/1368/2012 було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Оборотова Т.Г., суддя Зайцев Ю.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.07.2013 р. на підставі розпорядження голови господарського суду Одеської області від 16.07.2013 р. справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Оборотова Т.Г., суддя Демешина О.А. (т. 2 а.с. 90)

У зв'язку з перебуванням судді Демешина О.А. та судді Оборотової Т.Г. у відпустках, згідно розпорядження голови господарського суду Одеської області від 19.08.2013 р., було здійснено заміну суддів Демешина О.А. та Оборотову О.Ю. на суддів Зайцева Ю.О. та Меденцева П.А.

Ухвалою суду від 19.08.2013 р. згідно розпорядження голови господарського суду Одеської області від 19.08.2013 р. справу було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Погребна К.Ф., суддя Меденцев П.А., суддя Зайцев Ю.О. (т. 2 а.с. 102)

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.10.2013 р. (повний текст якого складено та підписано колегією суддів, у складі головуючої судді Погребної К.Ф. та суддів Меденцева П.А. та Зайцева Ю.О.) позов задоволено повністю.

Рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що після припинення дії договору - 05 вересня 2011 року відповідач не повернув позивачу предмети лізингу, позивач правомірно нарахував відповідачу неустойку, згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог за період із 05.09.2011 р. - 05.04.2013 р., в розмірі 254110.70 грн. (т. 2 а.с. 136-138)

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення і ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позову.

Скарга обґрунтована тим, що сторони у п. 9.3. договору узгодили, що лізинговий платіж включає в себе, в тому числі, компенсацію витрат лізингодавця, пов'язаних з амортизацією автомобілю на весь строк лізингу. Тому плата лізингодавця включала не тільки оплату його послуг, а й оплату лізингоодержувачем вартості самого предмету лізингу. Саме тому у п. 13.3 лізингової угоди передбачає викуп предмету лізингу за його залишковою вартістю. Скаржник зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач відмовився від укладення з відповідачем договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Крім того скаржник послався на ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг" в якій зазначені наслідки розірвання договору.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.12.2013 р. о10.00, про що учасники процесу були повідомлені належним чином.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (відповідача) в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про розгляд справи належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причину свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вказані обставини, а також думку представника позивача, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю представника скаржника.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом першої інстанції, що 29.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг" (за договором лізингодавець) та Приватним підприємством "Прогресфарм" (за договором лізингоодержувач) було укладено договір № 20081072 оперативного лізингу обладнання.

За умовами договору п. 1.1 лізингодавець надає у виключне користування лізингоодержувачу на визначений строк транспортний засіб, що набуваються лізингодавець у власність за погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника транспортного засобу, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно пункту 2.1 договору, передача транспортного засобу в лізинг відбувається за актом прийому-передачі транспортного засобу лізингоодержувачу. З моменту підписання зазначеного акту відповідний транспортний засіб вважається отриманим лізингоодержувачем у лізинг від лізингодавця на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 додатку № 1 лізингового протоколу від 29.07.2008 р. до лізингової угоди № 20081072 передбачено, що лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу транспортні засоби не пізніше 31 календарного дня з моменту підписання договору

Відповідно до п .2.5 договору , договір укладено на строк, який починається із дати підписання та скріплення печатками даного договору та закінчується із закінченням строку лізингу останнього із транспортних засобів, але в будь-якому випадку - не раніше дати повернення транспортного засобу лізингодавцю або дати повного розрахунку по щомісячних платежах за умови, що транспортний засіб вже повернуто лізингодавцю, в залежності від того, яка дата наступить раніше.

Розділом 9 сторони узгодили лізингові та інші платежі. Так п. 9.1 сторони встановили, що лізингоодержувач сплачує лізингодавцю:

(а) перший лізинговий платіж як це визначено у додатку 2 протягом трьох робочих днів після підписання цієї угоди;

(б) щомісячні лізингові та будь-які інші платежі, належні за цією лізинговою угодою, мають бути сплаченими протягом трьох робочих днів із дня виставлення відповідних рахунків згідно з графіком здійснення платежів.

Відповідно до вимог п. 9.6 договору сторони узгодили, що у разі прострочки здійснення лізингового платежу лізингоодержувач сплачує:

(і) штраф у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день такої заборгованості,

(іі) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, та

(ііі) обґрунтовані та документально підтверджені витрати, сплачені лізингодавцем для стягнення платежу.

Згідно пункту 13.1 договору, відразу після закінчення строку лізингу або припинення лізингу транспортного засобу, лізингоодержувач зобов'язаний за власний кошт повернути транспортний засіб лізингодавцю в тій самій комплектації, в якій автомобіль було передано лізингоодержувачу у відповідності до даного договору, з урахуванням нормального зносу, за адресою лізингодавця.

Пунктом 13.3. договору сторони передбачили можливість викупу лізингоодержувачем предмету лізингу (приоритетне право викупу).

Відповідно до п. 2.2 додатку № 1 лізингового протоколу від 29.07.2008 р. до лізингової угоди № 20081072, строк лізингу становить 36 календарних місяців. Датою повернення транспортного засобу є дата, що визначена в Акті прийому-передачі - 05.09.2011 р.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору 05.09.2008 року лізингодавець передав у строкове платне користування, а лізингоодержувач прийняв автомобіль, комплектуючі та документацію автомобілю Chevrolet Epica (Шевроле Епіка), державний номер АА 7213 НР відповідно до акту приймання-передачі автомобілю №2008/379.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку, що позивач умови договору виконав, а саме передав відповідачу автомобіль, комплектуючі та документацію автомобіля Chevrolet Epica (Шевроле Епіка), державний номер АА 7213 НР, що підтверджується вище зазначеним актом приймання-передачі, крім того відповідач не спростовує факту отримання.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила та це вірно встановлено місцевим господарським судом, що позивач на адресу відповідача надсилав лист від 19.08.2011 р. № 230, в якому зазначив, що строк повернення предмету договору закінчується 05.09.2011 р.

Втім відповідач 05.09.2011 р. не повернув позивачу предмет лізингу, тобто продовжував користуватись автомобілем, комплектуючі та документацію автомобілю Chevrolet Epica (Шевроле Епіка), державний номер АА 7213 НР, чим порушив умови договору.

Матеріали справи також свідчать про те, що позивач 06.09.2011 р. № 304 на адресу відповідача направляв лист-вимогу про повернення автомобілю, в якому зазначив суму неустойки, на дату надсилання даної вимоги, яка становить 862,80 грн..

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням господарського суду Одеської області від 14.02.2013 р. по справі № 9/17-4871-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 р., задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізінг" до Приватного підприємства "Прогресфарм" про (т.1 а.с. 42- 47, 84-90). про зобов'язання повернути (передати) автомобіль Chevrolet Epica (Шевроле Епіка), державний номер АА 7213 НР, тобто автомобіль що був предметом лізингу за договором стягнення неустойки за яким є предметом цього спору.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму у сумі 251 110,70 грн. (з урахуванням заяви про збільшення суми вимог), в обґрунтування своєї позиції послався , як і позивач у позові, на ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції з цим висновком погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

У статті 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг" визначено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що зміст та суть відносин оренди (найму) майна та зміст і суть відносин лізингу сходні між собою, однак в той же час мають певні суттєві відмінності, недарма законодавець виділив їх в окремі норми ( статті) у різних параграфах вказаних кодексів.

Водночас зміст та суть відносин за договорами оперативного та фінансового лізингу більш схожі між собою ніж кожні з них у співвідношенні до змісту та суті договорів оренди (найму) майна.

Крім того з аналізу вищезазначених норм, які регулюють відносини лізингу, також можливо зробити наступний висновок .

По-перше, Цивільним кодексом України взагалі не передбачено розділення лізингу на оперативний і фінансовий , а лише зазначено, що можуть існувати різни види лізингу.

В Господарському Кодексі України передбачено таке розділення однак враховуючі зміст ст. 292 ГК України та ст. 2 Закону „Про фінансовий лізинг" відносини за оперативним лізингом та фінансовим лізингом відрізняються одне від одного в основному лише тим , що при фінансовому лізингу майно передається у лізинг з метою його подальшого викупу ( хоча такий викуп може і не відбутись), а при оперативному лізингу обов'язковість викупу не передбачена, хоча такий викуп не забороняється, що до речи передбачили сторони в Договорі.

Слід зазначити, що у вищевказаних правових нормах, які регулюють відносини лізингу, не передбачена можливість стягнення подвійної неустойки у разі несвоєчасного повернення предмету лізингу.

Зі змісту укладеного сторонами договору, стягнення за яким є предметом цього спору, вбачається, що вказаний договір за своєю правовою природою дійсно, як це зазначає позивач, є договором оперативного лізингу.

Проте в будь-якому випадку цей договір за своєю природою є договором лізингу, а не оренди (найму) майна і він (цей від договору) на відміну від договору оренди (найму) майна має свої лише притаманні цьому виду договорів ознаки, які більш сходні з договорами фінансового лізингу, а відтак враховуючи що окремого (спеціального) закону про оперативний лізинг в законодавстві України не існує, колегія суддів вважає за можливе до відносин що вникли з цього договору застосовувати згідно ст. 8 ЦК України (за аналогією закону) Закон України „Про фінансовий лізинг" у частині що не суперечать конкретно узгодженим сторонами умовам цього договору.

За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо неможливості застосування відносин сторін цього спору Закону України „Про фінансовий лізинг".

Наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у ст. 10 Закону Про фінансовий лізинг", зокрема у п. 6, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Слід зазначити, що умовами спірного Договору також не передбачена можливість стягнення лізингодавцем з лізингоотримувача неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення лізингодавцю предмета лізингу.

Приписами ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України установлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин , які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом і за аналогією закону і договорів оперативного лізингу.

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 785 ЦК України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

Слід зазначити, що такої правової позиції (щодо неможливості застосування до договорів фінансового лізингу положень ч.2 ст. 785 ЦК України) притримується Верховний Суд України (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.12.2012 р. при розгляді справи за позовом ТОВ «Перша лізингова компанія» до ТОВ «Р.Е.Й.В.» про стягнення неустойки за заявою ТОВ «Р.Е.Й.В.» (справа № 3-68гс12) та від 29.01.2013 р. при розгляді справи за позовом ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» до ТОВ «Спецгортехніка» (справа № 12/149).

Згідно приписів ст. 82 ГПК України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Згідно приписів ст. 111 -28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що у місцевого суду не було правових підстав для задоволення позову, а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 82, 99,101-105, 111-28 , 122 ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

1). Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прогресфарм" задовольнити.

2). Рішення господарського суду Одеської області від 15.10.2013 р. у справі № 5017/1368/2012 скасувати та виконання за ним припинити.

3). У позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізінг" до Приватного підприємства "Прогресфарм" про стягнення 254 110,70 грн. - відмовити.

4). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізінг" на користь Приватного підприємства "Прогресфарм" 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5). Зобов'язати господарський суд Одеської області видати наказ відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена, у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В. М.

Шевченко В. В.