Рішення № 35715136, 04.09.2013, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10853/13-ц

Провадження № 2/161/3418/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

04 вересня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої - судді Плахтій І.Б.,

при секретарі - Ковальчук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивував тим, що 13 травня 2010 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав у відповідачу 90 400 грн., а відповідач зобов'язується повернути позивачу зазначену суму готівкою в строк до 13.06.2010 року. Факт отримання коштів відповідачем підтверджується розпискою від 13.05.2010 року. 14 травня 2010 року було укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошову позику в розмірі 30 000,00 грн. та зобов'язувався її повернути до 14.06.2010 року. Укладення договору позики підтверджується розпискою від 14 травня 2010 року. В порушення зобов'язань за договором позики відповідач суму боргу не повернув та прострочив виконання грошового зобов'язання. А тому, позивач просив суд стягнути з відповідача в свою користь суму боргу за договорами позики в розмірі 120 400,00 грн. та судові витрати у справі.

До початку судового розгляду справи по суті позивач збільшив розмір позовних вимог, оскільки боржник прострочив виконання грошових зобов'язань, то позивач має право на стягнення боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом, про що подав відповідну заяву. Просив суд стягнути з відповідача 143 257,41 грн. та судові витрати по справі.

Представник позивача подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Вимоги позову підтримав з викладених у позовній заяві підстав з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог. Просив позов задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України в разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.224 ЦПК України.

Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.197 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 13 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав, а позичальник прийняв 90 400 (дев'яносто тисяч чотириста) грн., та зобов'язується повернути позикодавцю зазначену вище суму грошей готівкою в строк до 13 червня 2010 року (а.с.4).

14 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 30000 (тридцять тисяч) грн. та зобов'язується повернути її до 14 червня 2010 року (а.с. 3)

Статтями 11, 509 ЦК України установлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають в тому числі і з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Отримання відповідачем коштів за договором позики підтверджується особистою розпискою відповідача від 13.05.2010 року (а.с.4), в якій зазначено, що ОСОБА_2, згідно договору позики від 13.05.2010 року прийняв грошові кошти позикодавця в сумі 90 400 грн. до 13.06.2010 року та розпискою відповідача від 14.05.2010 року (а.с.3), в якій зазначено, що ОСОБА_2, згідно договору позики від 14.05.2010 року прийняв грошові кошти позикодавця в сумі 30 000 грн. до 14.06.2010 року.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Оскільки розписки підписані особисто відповідачем ОСОБА_2, суд приходить до висновку, що в даному випадку є дотриманою письмова форма договорів.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернув.

Виходячи з умов договорів позики (розписок), сума боргу відповідача перед позивачем складає 120 400,00 грн. А тому, вимога про стягнення суми боргу підлягає до задоволення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що боржником прострочено виконання грошового зобов'язання то на ньому лежить обов'язок сплатити 3% річних від простроченої суми в розмірі (120400 грн./100х3/366х1097(днів прострочення)) 10855,79 грн.

Що стосується вимог про стягнення інфляційних витрат, то вони також підлягають до задоволення, оскільки індекс інфляції - це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, ціни в Україні встановлені в національній валюті - гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні. А тому, індексації підлягає борг за розписками від 13.05.2010 року в сумі 90 400 грн. за період з 14.06.2010 року по 31.05.2013 року та 14.05.2010 року в сумі 30 000грн. за період з 14.06.2010 року по 31.05.2013 року Індекс інфляції за вказаний період становить 120400х109,968%:100%= 132401,62 грн. Інфляційні втрати складають (132401,62 - 120400) = 12001,62 грн.

Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача в користь позивача суму боргу за договорами позики в розмірі 120400,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 12001,62 грн., а також 3 % річних від простроченої суми заборгованості за договором позики в розмірі 10855,79 грн., що в загальній сумі становить 143257,41 грн.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, підлягає до задоволення вимога позивача про відшкодування відповідачем понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 61, 88, 154, 215, 224 ЦПК України, на підставі ст.ст.509, 511, 520, 526, 533, 625, 1046-1050 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 120 400 (сто двадцять тисяч чотириста) гривень основного боргу, інфляційні втрати в розмірі 12001 (дванадцять тисяч одну гривню) гривень 62 копійки, а також 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 10855 (десять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) гривень 79 копійок, що в загальній сумі становить 143257 (сто сорок три тисячі двісті п'ятдесят сім) гривень 41 копійку.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1433 (одну тисячу чотириста тридцять три) гривні судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій