Ухвала суду № 35713388, 26.11.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2013 р. Справа № 918/1609/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

про стягнення заборгованості в сумі 453 995,57 грн.

Представники:

Від позивача: Іванов П.О. (дов. №274/10 від 14.12.12 року);

Від відповідача: Янкевич Л.Д. (довіреність №10/05 від 02.01.2013 року).

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) роз'яснені. Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення заборгованості в сумі 453995,57 грн., з яких основного боргу 285116,58 грн., 80170,30 грн. пені, 23603, 15 грн. інфляційних, 65105,54 грн. 3% річних, а також просить суд судові витрати у розмірі 9080, 00 грн. покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнає частково, просить суд застосувати строки позовної давності по стягненню пені, відмовити в частині стягнення основного боргу, перерахувати 3% річних.

Вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При винесенні рішення суд керувався наступним.

20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (відповідач, покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2114 (далі - договір).

Згідно пункту 1.1. укладеного Договору постачальник зобов'язується передати Покупцеві в 2011 році природний газ, надалі газ, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Відповідно до п.4.1. оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місцем поставки газу.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (пункт 7.1. Договору). У разі порушення покупцем умов пункту 4.1. цього Договору, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 7.3.1. Договору).

20 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаток № 1 до Договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2114 від 20 грудня 2010 року в якому останні визначили порядок обліку газу і порядок та умови приймання-передачі газу, зокрема відповідно до пункту 1.2. кількість газу, поставленого Покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються Постачальником і Покупцем.

28 січня 2011 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №1 до Договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2114 від 20 грудня 2010 року відповідно до якої сторони виклали назву договору у наступній редакції "договір поставки природного газу", виклали назву додатку №1 до Договору у наступній редакції "Додаток №1 до Договору поставки природного газу".

04 квітня 2011 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №2 до Договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2114 від 20 грудня 2010 року відповідно до якої з 01 квітня 2011 року пункт 3.1 Договору було викладено в новій редакції і відповідно змінено ціни за 1000,0 кубічних метрів газу.

12 квітня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №3 (далі - додаткова угода №3) до Договору про поставки природного газу №06/10-2114 від 20 грудня 2010 року відповідно до якої сторони погодили викласти умови договору 06/10-2114 від 20 грудня 2010 року у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1. Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2011 році природний газ (далі - газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно пункту 6.1. Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків Покупця (частина 2 пункту 6.2 додаткової угоди №3).

Усі вищезазначені договори, додатки та додаткові угоди скріплені відтисками печаток Постачальника та Покупця і підписані повноважними представниками останніх.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем наданий розрахунок боргу відповідача, відповідно до сума боргу становить 285116,58 грн. (а.с. 9), окрім того в підтвердження зазначеної вище суми боргу позивачем надані акти передачі-приймання природного газу (а.с. 25-35), договір про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №14/12-449 від 05.10.2012 року (а.с. 36-37) та платіжне доручення на суму 748 941,02 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, суд зазначає, що в процесі розгляду справи відповідачем поданий відзив на позовну заяву №10/3532 від 04.11.2013 року, в додатках до якого останній долучив до матеріалів справи платіжне доручення №2843 від 02.10.2013 року на суму 285116,58 грн. (а.с. 53)

Враховуючи зазначене вище, станом на день прийняття рішення матеріали справи містять докази сплати основної суми боргу, а відтак позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 285116,58 грн. не підлягає до задоволення.

Окрім того, позивач на підставі пункту 7.2 Договору нарахував відповідачу пеню в розмірі 80170, 30 грн.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов Договорів сторони не визначили іншого строку нарахування пені відмінного від строку визначеного у частині 6 статті 232 ГК України.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до статтей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку зробленого позивачем (з вірністю якого погоджується суд), пеня на основний борг нараховувалася за період з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2012 року в розмірі 80170,30 грн.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Так статтями 253 - 255 ЦК України визначено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

До строку, що визначений піврічним терміном або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Таким чином, з урахуванням положень статтей 253 - 255, 258 та 260 ЦК України вбачається, що спеціальний строк позовної давності в один рік щодо вимог про стягнення пені нарахованої за період з 11 лютого 2011 року по 11 березня 2012 року в розмірі 80170,30 грн. закінчився 11 лютого 2012 року, тоді як позивач звернувся з даним позовом до суду 16 жовтня 2013 року.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

04 листопада 2013 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву №10/3532 від 04.11.2013 року в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 80170,30 грн. у зв'язку із пропущенням позивачем спеціального строку позовної давності в один рік.

Враховуючи зазначене вище, та те що позивач дійсно пропустив спеціальний строк позовної давності, суд прийшов до висновку, що в позовній вимозі в частині стягнення пені в розмірі 80170,30 грн. слід відмовити.

Окрім того, відповідно до статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 65105,54 грн. та інфляційні в розмірі 23603,15 грн. за період з 11.02.2011 року по 14.10.2013 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищенаведених обставин позовна вимога про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 23603,15 грн. обрахованих за період прострочення з лютого 2011 року по червень 2013 року є законною, обґрунтованою а відтак підлягає до задоволення.

Що стосується 3% річних то суд зазначає, що позивачем нараховано відповідачу 65105,54 грн. за період з 11.02.2011 року по 14.10.2013 року.

Однак з матеріалів справи вбачається, що позивач оплатив суму основного боргу 02.10.2013 року, а тому граничний строк нарахування 3% річних є 01.10.2013 року.

А відтак, суд провівши перерахунок суми 3% річних встановив, що сума яка підлягає до задоволення становить 64837,57 грн., а тому в частині стягнення 3% річних позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А отже на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1768,83 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Білякова, будинок 4, ідентифікаційний код 03366701) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код 31301827) 3% річних 64837 грн. 57 коп., інфляційні 23603 грн. 15 коп. та 1768 (одну тисячу сімсот шістдесят вісім) грн. 83 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

повне рішення складено 02.12.2013 року

Суддя Качур А.М.