Рішення № 35712674, 27.11.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/64/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2013 Справа № 908/3447/13

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до відповідача: публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7)

про стягнення 426295,04 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Остапенко В.М., довіреність № 14-66 від 22.03.2013 р., посвідчення № 1558 від 12.04.2013 р.;

від відповідача: Бурдак О.В., довіреність № 19/0024 від 01.10.2013 р., посвідчення від 06.01.2013 р. № 1564;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 23.10.2013 р. звернувся позивач публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовною заявою до відповідача публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про стягнення 426095,04 гривень, які складаються з 244307,51 грн. інфляційних втрат та 181987,52 грн. 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2080/11 від 30 вересня 2011 р.

Ухвалою суду від 24.10.2013 року порушено провадження у справі № 908/3447/13, присвоєно справі номер провадження 18/64/13, судове засідання призначене на 07 листопада 2013 р. В судових засіданнях, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошувались перерви спочатку до 14.11.2013 р., потім до 27.11.2013 р., суд зобов'язував позивача надати детальний та обґрунтований розрахунок суми інфляційних втрат, а відповідача представити контррозрахунок суми позову.

До початку судового засідання 27.11.2013 р. через канцелярію суду представник позивача надав заперечення на відзив; представник відповідача надав додаткові пояснення № 19/1852 від 27.11.2013 р. до відзиву на позовну заяву. Витребувані судом розрахунки суду не надані.

В судовому засіданні 27.11.2013 р. розгляд справи був закінчений, судом оголошено вступну та резолютивну частини.

Представник позивача наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції посилався на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 14/2080/11 від 30.09.2011 р. щодо вчасних розрахунків за отриманий природний газ. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором у період з листопада 2011 р. по червень 2012 р. позивачем ставляться вимоги про стягнення, на підставі ст. 625 ЦК України, з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» 426095,04 грн., які складаються з 244307,51 грн. інфляційних втрат та 181987,52 грн. 3% річних.

Представник відповідача проти позову заперечив, в обґрунтування заперечень посилався на відсутність у позивача права на звернення з такими вимогами до суду, оскільки ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не дотримані положення ст. 625 ЦК України, а саме не було направлено на адресу боржника «вимоги про сплату коштів - інфляційних втрат та 3% річних». Також зазначив, що позивач не вірно здійснив розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки були прийняті до уваги лише періоди, в які індекс інфляції був більше одиниці та не включив періоди, де відповідний індекс був меншим за одиницю. Відповідач зробив власний розрахунок збитків позивача з урахуванням інфляційних процесів, до якого додав періоди прострочення виконання грошового зобов'язання, у які індекс інфляції мав значення менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідно до цього розрахунку сума інфляційних втрат складає 243143,80 грн. На підставі зазначеного просив в позові відмовити.

Представник позивача стосовно заперечень відповідача зазначав наступне: вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі N 1-2/2002, «Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.».

Справа розглянута без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (покупець відповідач у справі) 30.09.2011 р. уклали договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2080/11 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у четвертому кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Розділом 2 договору сторони визначили кількість та якість газу, що передається покупцю.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу, покупець зобов'язується надати підписані та скріплені печаткою покупця продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця (п. 6.2 договору).

Додатковими угодами №№ 1-3 до договору на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2080/11 сторони змінювали ціну газу та обсяги поставки.

На виконання умов договору позивач у період з листопада 2011 р. по червень 2012 р. поставив відповідачу природний газ обсягом 340997,18 тис. куб. метрів на загальну суму 149229180,24 грн., про що свідчать підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками акти приймання-передачі природного газу за вказаний період, які долучені до матеріалів справи (ар.с. 21-25).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого газу належним чином та в установлені договором строки не виконував, остаточні розрахунки за газ здійснював із порушенням строків, передбачених п. 6.1 договору.

Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2080/11, на підставі положень статті 625 ЦК України, позивачем заявлені вимоги про стягнення 244307,51 грн. інфляційних втрат та 181987,52 грн. 3% річних за період прострочення з 11.11.2011 р. по 13.08.2012 р.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 181987,52 грн. 3% річних за період з 11.11.2011 р. по 13.08.2012 р. підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року. Тобто, законодавець передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання річні проценти. Розмір річних процентів визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Вимога позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 181987,52 грн. судом задовольняється.

Стосовно вимоги про стягнення 244307,51 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 16.10.2011 р. по 15.03.2012 р., суд зазначає наступне:

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Правила цієї статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.

Частина 2 згаданої статті визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань, зокрема, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України, викладену в листі від 03.04.1997 р. № 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», суд зазначає, що інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив не за конкретний місяць, а за останні 16 днів одного місяця та 15 днів наступного місяця; з'ясувати як за такий період позивач визначив індекс інфляції суду не вдалося, оскільки детального розрахунку позивачем представлено не було; крім того, нарахування здійснювалося на єдину суму заборгованості, в той час, як відповідач майже не щодня здійснював погашення боргу; на підставі чого в частині стягнення 244307,51 грн. інфляційних втрат суд відмовляє в задоволенні позову.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Заперечення відповідача щодо порушення позивачем досудового порядку врегулювання спору та відсутності в нього порушеного права і підстав для звернення з позовом до суду, внаслідок не направлення на адресу відповідача письмової вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат, є хибними виходячи з наступного:

Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України (254к/96-ВР ), які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України 254к/96-ВР ). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Аналіз наведеного свідчить, що позивач правомірно скористався наданим йому правом на звернення з позовом до суду, внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, без дотримання досудового врегулювання спору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-522, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням припису частини третьої статті 510 ЦК України грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Як встановлено в ході розгляду справи у відповідача виникли саме грошові зобов'язання перед позивачем. Факт прострочення виконання цих зобов'язань відповідачем, доведений матеріалами справи та не заперечується ним самим.

Таким чином, застосування позивачем в якості підстави позову положень ст. 625 ЦК України є правомірним.

Чинне законодавство не передбачає направлення на адресу боржника письмової «вимоги про добровільну сплату останнім 3% річних та інфляційних втрат», оскільки застосування положень ст. 625 ЦК України виникає у разі наявності порушення грошового зобов'язання і свого роду є грошовою компенсацією за протиправні дії боржника.

З огляду на викладене, позивач враховуючи наявність порушення його прав, керуючись приписами діючого законодавства, звернувся за захистом законних своїх інтересів з позовом до суду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, код ЄДРПОУ 03345716, розрахунковий рахунок 260333020497 у філії ЗОУ ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Запоріжжя, МФО 313957) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 26002301921 в АТ «Ощадбанк». МФО 300465) 181987,52 грн. (сто вісімдесят одну тисячу дев'ятсот вісімдесят сім грн. 52 коп.) 3% річних, 3639,75 грн. (три тисячі шістсот тридцять дев'ять грн. 75 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 03 грудня 2013