Ухвала суду № 35702338, 26.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 145669/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Онишкевича Т.В., Клюби В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити пенні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, в якому, із урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки позивача, за результатами якої складено акт № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року;

визнати протиправними дії відповідача щодо визнання нікчемними усіх укладених позивачем правочинів, зазначених у акті № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року;

зобов'язати відповідача привести до відповідності дані обліку та особового рахунку позивача з даними, наведеними ним у поданій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року;

зобов'язати відповідача вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірок позивача, введену на підставі акта № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до ст. 78 Податкового кодексу України відповідачем у наказі про проведення податкової перевірки не зазначено конкретної підстави для проведення позапланової невиїзної перевірки, а висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами - ТзОВ «Гермес-Буд» та ТзОВ «Інтер-Континенталь» є неправомірними, такими, що виходять за межі предмету документальної перевірки, відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України, та такими, що вчинені з порушенням наданих податковому органу повноважень. Відповідач під час перевірки, фактично, здійснив тлумачення умов договору генпідряду від 02.08.2010 року та додаткової угоди №2 від 01.12.2010 року до договору генпідряду від 02.08.2010 року.

Вказує на те, що податковий орган, здійснюючи перевірку конкретного суб'єкта господарських відносин: ТзОВ «ХоСаРо», здійснив тлумачення ще цілого ряду договорів, стороною яких не є ТзОВ «ХоСаРо».

Тобто, фактично, висновки про наявність порушень податкового законодавства у діяльності ТзОВ «ХоСаРо» зроблені відповідачем, в тому числі і на підставі документів, які не відображають жодних аспектів господарської діяльності ТзОВ «ХоСаРо» та, до того ж, одержаних з невідомих позивачу джерел. Відповідачем не враховано, що зміст правочинів становлять визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є для них обов'язковими, а також того, що податковий орган не вправі був тлумачити змісту договору генпідряду від 02.08.2010 року та додаткової угоди №2 від 01.12.2010 року до договору генпідряду від 02.08.2010 року.

Вважає, що відсутні будь-які докази того, що згадані вище правочини мають протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок, в акті не наведено жодних доводів і не зазначено, в чому саме полягає протиправний характер правочинів та в чому є порушення інтересів держави і суспільства, і чим саме порушено публічний порядок.

Акцентує увагу на тому, що договір генпідряду від 02.08.2010 року та додаткової угоди №2 від 01.12.2010 року до договору генпідряду від 02.08.2010 р. є господарськими договорами і передбачені ними правовідносини регулюються в першу чергу нормами ГК України, а норми ГК України не передбачають поділу господарських правочинів на нікчемні та оспорювані, та, фактично, згідно ч.1 ст.207 ГК України, вважають оспорюваними також і всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова щодо призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», за результатами якої складено акт № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова щодо визнання нікчемними правочинів, укладених товариством з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» із контрагентами ТзОВ «Гермес-Буд» та ТзОВ «Інтер-Континенталь», зазначених у акті № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби привести до відповідності дані обліку та особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» з даними, наведеними ним у поданій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», введену на підставі акта № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем порушено вимоги ст. 78 Податкового кодексу України та проведено позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «ХоСаРо» за відсутності підстав для її проведення.

Суд першої інстанції вважає помилковими висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «ХоСаРо» та контрагентами ТзОВ «Гермес» та ТзОВ «Інтер-Континенталь», які грунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Під час проведення перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «ХоСаРо» на укладення договорів із ТзОВ «Гермес» та ТзОВ «Інтер-Континенталь» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «ХоСаРо», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин і визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може зробити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Крім того, викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності. Таким чином, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Суд першої інстанції посилається на те, що зміни в облікові дані операцій по податку на додану вартість здійснюються лише на підставі податкових повідомлень-рішень чи на підставі довідок, складених за результатами перевірок, коли контролюючим органом не виявлено фактів порушень платником податків законодавства України. Відтак, внесення змін до облікових карток платника податків, що не пов'язані із зміною податкового навантаження (тобто, податкової звітності, розшифровки результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) з податку на додану вартість, можливе лише на підставі або самостійно поданої декларації платника податку на додану вартість або прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення після закінчення строків його узгодження.

Суд першої інстанції акцентує увагу на тому, що у матеріалах справи відсутні винесені на підставі складеного за результатами перевірки акта податкові-повідомлення рішення про визначення позивачеві сум грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції вважає, що відповідач доводи позивача щодо зобов'язання відповідача привести до відповідності дані обліку та особового рахунку позивача з даними, наведеними ним у поданій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року та зобов'язання відповідача вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірок позивача, введену на підставі акта № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року не спростував та правомірність своїх дій суду не довів.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Звертає увагу на те, що до матеріалів справи долучено наказ начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «ХоСаРо» від 03.03.2012 року № 223, який був вручений директору ТзОВ «ХоСаРо» 03.03.2012 року та копію повідомлення № 34/5640/23-213 від 03.03.2012 року, яке також було вручено ТзОВ «ХоСаРо» 03.03.2012 року.

Апелянт посилається на те, що відповідно до пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції Україйи 12.01.2011 року за №34/18772, документальною перевіркою вважається первірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 595047 від 06.06.2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» зареєстроване 02.02.1994 року, відповідно до довідки № 199/29-011 від 14.10.2008 року взято на облік в органах ДПС 22.03.1994 року за № 00701770.

На підставі наказу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №223 від 03.03.2012 року «Про проведення позапланової невиїзної перевірки», згідно ст.79 Податкового кодексу України, проведена позапланова невиїзна перевірка ТзОВ «ХоСаРо» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Гермес-Буд» та ТзОВ «Інтер-Континенталь» за грудень 2010 року, за результатами якої складено Акт № 532/23-2/20794249 від 12.01.2012 року «Про результати позапланової невиїзної перевірки з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Гермес-Буд» та ТзОВ «Інтер-Континенталь» за грудень 2010 року»

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 1,5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215. п. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу постачання від ТзОВ «Гермес» до вигодонабувача ТзОВ «Інтер-Континенталь»; п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4. п. 5.1. п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого завищено скоригований валовий дохід на 80 696 350 грн. та завищено валові витрати на 80 596 350 грн.; п. 1.4. ст. 1. п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. п. 4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податкові зобов'язання на 16 139 270 грн. та завищено податковий кредит на 16119270 грн.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові: виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. п. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75 ПК України - документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок, а документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, а документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України - документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто, необхідними умовами проведення позапланової перевірки, яка визначена п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, є: наявність податкової інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства; ненадання платником податків пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Однак, як встановлено в суді першої інстанції, в порушення вимог ст. 78 Податкового кодексу України, податковим органом обов'язковий письмовий запит позивачу - платнику податків, не надсилався, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно визнано протиправними дії відповідача щодо призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки, за результатами якої складено акт № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо визнання нікчемними усіх укладених позивачем правочинів, зазначених у акті № 532/23-2/20794249 від 12.03.2012 року, суд апеляційної інстанції зазначає:

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Згідно ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також судом апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання позивачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки позивача. З даного приводу, позивач до суду не звертався, а вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості позиції позивача.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідач прийшов до помилкового висновку про нікчемність правочинів, укладених позивачем та його контрагентами - ТзОВ «Гермес» та ТзОВ «Інтер-Континенталь, правомірно відмовивши в задоволенні позовних вимог у зазначеній частині.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача привести до відповідності дані обліку та особового рахунку позивача з даними, наведеними ним у поданій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року та зобов'язання відповідача вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлений податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагенти, на рівні ДПА» інформацію про результати перевірок позивача, введену на підставі Акта № 531 2 - 2/20794249 від 12.03.2012 року, суд апеляційної інстанції зазначає:

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків. Відповідно до ст. 66 ПК України податковому органу надано право вносити зміни до облікових даних платника податків на підставі інформації органів державної реєстрації; інформації банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків; документально підтвердженої інформації, що надається платниками податків; інформації суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків; рішення суду, що набрало законної сили; даних перевірок платників податків. Внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до п. 63.3. ст. 63 ПК України, з метою проведення податкового контролю, платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та бору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Згідно п. п. 183.1., 183.12., 183.15. ст. 183 ПК України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. Центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку. У разі зміни платником податку місцезнаходження (місця проживання) або його переведення на обслуговування до іншого органу державної податкової служби, зняття такого платника з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється в порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Контролюючий орган - ДПІ наділений правом вносити зміни в облікові дані платника, однак, лише в ті, що не пов'язані із зміною податкового навантаження чи податкового кредиту, оскільки такі зміни за собою несуть податкові зобов'язання, які визначені п. п. 14.1.156. п. 14.1 ст. 14. ПК України.

Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 № 266 (із змінами і доповненнями) (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до п.п 2.10.3 п. 2.10 Методичних рекомендацій, співставлення даних податкової звітності з ПДВ з інформацією з інших джерел, а саме інформації кол. 2 розділу II Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, кол. 3 Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість з даними Реєстру платників ПДВ здійснюється у складі автоматизованого контролю.

Згідно п. 2.14 Методичних рекомендацій, інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пунктом 2.21 Методичних рекомендацій передбачено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 4.15 Методичних рекомендацій, якщо платником ПДВ (постачальником) до податкових зобов'язань включено суму ПДВ меншу, ніж контрагентом (отримувачем) до податкового кредиту, працівники підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (постачальник), та органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (отримувач), відповідно до пункту 3 статті 11, пункту 3 статті 111 Закону № 509 звертаються в письмовій формі до таких платників ПДВ щодо одержання пояснень та їх документальних підтверджень з метою встановлення причин розбіжностей даних, що містяться у поданій ними податковій звітності з податку на додану вартість, виявлених під час камеральної перевірки, та/або за результатами автоматизованого співставлення.

Таким чином, процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.Висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку, як підстави для внесення змін до вказаної бази даних, може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.

Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання, в порядку ст. 54 Податкового кодексу України, та його узгодження.

Податковим органом не було доведено належними та достатніми доказами правомірності своїх дій щодо внесення до автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформації, відображеної в акті Акт № 532/23-2/20794249 від 12.01.2012 року «Про результати позапланової невиїзної перевірки з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Гермес-Буд» та ТзОВ «Інтер-Континенталь» за грудень 2010 року».

У матеріалах справи відсутні винесені, на підставі складеного за результатами перевірки акта, податкові-повідомлення рішення про визначення позивачеві сум грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 195, п.п.1,2 ч.1 ст.197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року у справі №2а-2939/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити пенні дії - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Т.В. Онишкевич

В.В. Клюба