Ухвала суду № 35699843, 27.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3884/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Фірма "Нафтоінвест" до Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП «Фірма «Нафтоінвест» звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Дунаєвецької МДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі акту перевірки від 02.07.2013 року № 10/2240/30795712 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 19 вересня 2013 року № 0000562200 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та № 0000572200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати.

Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.10.2013 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Відповідач про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв. Представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи у порядку письмового провадження.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, ПП «Фірма «Нафтоінвест» зареєстроване 14.03.2000 року як юридична особа, з 17.03.2000 року перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дунаєвецькому районі.

В період з 15.05.2013 року по 07.06.2013 року Дунаєвецькою МДПІ була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за наслідками якої складено акт від 02.07.2013 року № 10/2240/30795712. На підставі висновків акту відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 вересня 2013 року № 0000562200 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ 386675 грн., в тому числі за основним платежем на 309340 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 77335 грн. і № 0000572200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 370921 грн., в тому числі за основним платежем на 346400 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями на 24521 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Мар-Трейд» був укладений договір поставки нафтопродуктів № 10-НП від 10.06.2011 року (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник (ТОВ «Мар-Трейд») зобов'язався передати нафтопродукти в кількості, асортименті, за цінами, у терміни відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними істинами Договору. Згідно Додаткової угоди № 3 від 18 листопада 2011 року, позивачеві фактично поставлено 61,424 тонн дизельного пального на загальну суму 641757,95 грн. Факт поставки вказаної партії пального підтверджується актом приймання-передачі № 19/11 від 19 листопада 2011 року; видатковою накладною № РН-0000301 від 19 листопада 2011 року; податковою накладною від 19 листопада 2011 року №8; залізничною накладною № 34769479 від 19 листопада 2011 року.

Згідно до Додаткової угоди № 4 від 12 грудня 2011 року, позивачеві фактично поставлено 64,363 тонн дизельного пального на загальну суму 653799,36 грн. Факт поставки вказаної партії пального підтверджується: актом приймання-передачі № 14/12 від 14 грудня 2011 року; видатковою накладною № РН-0000309 від 14 грудня 2011 року; податковою накладною від 14 грудня 2011 року № 4; залізничною накладною № 34994566 від 14 грудня 2011 року.

Відповідно до Додаткової угоди № 5 від 04 квітня 2012 року, позивачеві фактично поставлено 50,773 тонн дизельного пального на загальну суму 560483,15 грн. Факт поставки вказаної партії пального підтверджується: актом приймання-передачі № 06/04 від 06 квітня 2012 року; видатковою накладною № РН-0000045 від 06 квітня 2012 року; податковою накладною від 06 квітня 2012 року № 20; залізничною накладною № 32936916 від 06 квітня 2012 року.

Факт оплати позивачем зазначених партій дизельного пального затверджується банківськими виписками.

У додаткових угодах №№3-5 позивач та його контрагент (ТОВ «Мар-Трейд») визначили предмет поставки (дизельне пальне Л 02-62), обсяги та вартість кожної партії товару, порядок оплати та місце поставки (ст.Дунаївці). В актах приймання-передачі № 14/12 від 14 грудня 2011 року, № 19/11 від 19 листопада 2011 року і № 19/11 від 19 листопада 2011 року, якими засвідчена фактична передача дизельного пального від "ТОВ "Мар-Трейд" позивачу, окрім обсягів та вартості поставки, вказані дата поставки і номер цистерни..

Дизельне пальне, постачальником якого є ТОВ «Мар-Трейд», на станції призначення отримували працівники позивача на підставі виданих позивачем довіреностей, зареєстрованих у відповідному журналі реєстрації за 2010-103 роки .

Судом першої інстанції також встановлено, що придбане у ТОВ «Мар-Трейд» дизельне пальне позивач оприбуткував в складському та бухгалтерському обліку та використав у власній господарській діяльності для оптового та роздрібного продажу. Зазначене підтверджується відповідно актами форми №5-НП приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю, складеними на кожну партію товару, журналом реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти в резервуарах) форми №7-НП, журналом обліку надходження нафти і нафтопродуктів форми №6-НП, відомостями по рахунках 201, 631 і 311 та накладними податковими накладними, довіреностями на отримання пального.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що в силу вимог п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, інших витрат, крім тих, що визначені у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції встановлено, що наявні у позивача накладні, акти приймання-передачі товару, якими оформлене придбання товару від ТОВ «Мар-Трейд» відповідають вимогам до первинних документів і є достатньою підставою віднесення вартості товару до валових витрат у IV кварталі 2011 року та ІІ кварталі 2012 року.

На підставі оформлених податкових накладних ТОВ «Мар-Трейд» по зазначених вище господарських операціях позивач відніс до податкового кредиту відповідних звітних періодів податок на додану вартість, сплачений в ціні товару.

В силу п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням викладених вище положень ПК України право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту звітного періоду у випадку придбання товарів та послуг виникає у їх покупця за умови отримання від їх постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки товару (послуг).

В силу п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Досліджені судом першої інстанції докази свідчать про те, що сторони договору (позивач та його контрагент) виконали укладені договори в повному обсязі. Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Ватаманюк Р.В.

Залімський І. Г.