Ухвала суду № 35697735, 08.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2013 року Справа № 4127/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Коцур В.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року у справі № 2а-9326/12/1370 за позовом ДП «Стрийське лісове господарство» до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Стрийське лісове господарство» звернулось до суду з позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2012 року № 0000442210, № 0000422210 та № 0000432210.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані рішення податковий орган прийняв за наслідками документальної планової виїзної перевірки ДП «Стрийське лісове господарство» на предмет дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року. У підсумку цієї перевірки відповідач дійшов до висновку, що господарські операції з ПМП «Меддар» насправді не могли відбутись, тому немає підстав для відображення таких операцій у бухгалтерському обліку, а також формування валових витрат підприємства та податкового кредиту за наслідками таких взаємовідносин. В основу таких висновків покладено акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова за наслідками перевірки взаємовідносин ПМП «Меддар» з іншими його контрагентами, де зазначено про те, що діяльність останніх не має на меті здійснення статутної діяльності, а спрямована на неправомірне формування показників податкового обліку третім особам з метою отримання таким чином податкової вигоди. Позивач вважає, що такий підхід відповідача є недопустимим, оскільки результати перевірки господарської діяльності його контрагента жодним чином не можуть свідчити про наявність порушень законодавства в інших суб'єктів господарювання, які мали з ним взаємовідносини. Податковий орган не надав належної правової оцінки договірним та господарським взаємовідносинам саме платника податку (позивача) з ПМП «Меддар», що зрештою призвело до необґрунтованих висновків та прийняття податкових повідомлень-рішень, про скасування яких заявлено цей позов.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано проти правними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.10.2012 року № 0000442210, № 0000422210 та № 0000432210.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права скаржник просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року скасувати, та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне.

Під час проведення планової перевірки ДП «Стрийське лісове господарство» на предмет дотримання вимог податкового та іншого законодавства встановлено, що одним із основних контрагентів позивача за охоплений перевіркою період було ПМП «Меддар». У зв'язку з цим взято до уваги акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, складеного за наслідками перевірки названого підприємства, у якому йдеться про те, що господарські операції між МПМ «Меддар» та його контрагентами насправді не могли відбутись через те, що в останніх немає виробничих потужностей та ресурсів, необхідних для ведення підприємницької діяльності. Оскільки МПМ «Меддар» мало відносини із сумнівними підприємствами, то правочини, які укладено із ДП «Стрийське лісове господарство», також є нікчемними і не породжують правових наслідків, які ними обумовлені. Отже, в даному випадку, наявність належно оформлених первинних документів не доводять обґрунтованість валових витрат та формування податкового кредиту, оскільки господарські операції насправді не відбулись. З таких мотивів податковий орган прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення, і на думку останнього підстав для їх скасування немає.

Представники позивача в судовому засіданні просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги, просить таку задовольнити, а постанову суду скасувати.

В судовому засіданні проведено заміну відповідача у справі ДПІ у Стрийському районі Львівської області ДПС на правонаступника Стрийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи позивач уклав з ПП «Меддар» договори про надання послуг по трелюванню деревини. Роботи з розробки лісосік були предметом договорів позивача з ПМП «Меддар». Відповідно до цих договорів предметом домовленостей між сторонами є надання Виконавцю (МПМ «Меддар») певної території лісосіки для проведення комплексу лісозаготівельних робіт згідно з чинними нормативно-правовими актами, а саме: звалювання, обрубка сучків, розкряжування на дров'яну та ділову деревину, носіння та складання, очистка лісосіки. Відповідно до умов договору № 16 від 01.04.2011 року ПМП «Меддар» виконувало комплекс лісокультурних робіт на території Ходорівського лісництва ДП «Стрийське лісгосп» (том І, а.с. 159). За умовами цього договору Виконавець мав власними силами і засобами провести на наданій замовником площі лісокультурні роботи, а саме: підготовку ґрунту, викопування посадкового матеріалу, посадку лісових культур, доповнення лісових культур, введення недостаючи порід, догляд за лісовими культурами, посів і догляд у розсаднику, оранка, лущення, культивація, боронування ґрунту в розсаднику.

Окрім зазначеного між позивачем та ПМП «Меддар» укладено договори про надання послуг по навантаженню та перевезенню лісопродукції.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, обумовлених у перелічених вище договорах представник позивача долучив копії актів прийому - передачі наданих послуг (по розробці лісосіки, навантаженню та розвантаженню, підвезенню лісопродукції) Усі долучені до матеріалів даної справи акти підписані представниками обох підприємств та скріплені печатками ДП «Стрийське лісгосп» та МПМ «Меддар». Будь-яких зауважень щодо форми та/або змісту цих документів орган ДПС не висловив. Крім того, оскільки ПМП «Меддар» надавало, у тому числі, послуги по перевезенню лісопродукції, до матеріалів справи долучено копії товарно-транспортних накладних типової форми № 1, оформлені на кожне перевезення лісопродукції згідно зі згаданими вище договорами і які є належними доказами перевезення товару автомобільним транспортом.

На виконання договірних зобов'язань ПМП «Меддар» виписало ДП «Стрийське лісгосп» податкові накладні. Загальна сума податку на додану вартість, яку позивач відніс до складу податкового кредиту за листопад 2010 року, січень-грудень 2011 року становить 154910 грн. Стан розрахунків між сторонами за виконані договірні зобов'язання відображено в актах звірки взаємних розрахунків з ПМП «Меддар», останній з яких датований 31.12.2011 року. Витрати, понесені у зв'язку з господарськими операціями з ПМП «Меддар», ДП «Стрийське лісгосп» відніс до складу валових витрат, що у підсумку вплинуло на показники об'єкта оподаткування.

Позивач, для підтвердження наступного використання продукції у господарській діяльності, надав детальні щомісячні звіти про реалізацію своєї лісопродукції (отриманої внаслідок виконання ПМП «Меддар» договірних зобов'язань) іншим суб'єктам господарювання, у яких в тому числі зазначено контрагентів, найменування товару, його обсяги, вартість та розрахунки з покупцями.

Правовідносини, про які зазначено вище, були предметом планової виїзної перевірки, яку проводив податковий орган на предмет дотримання ДП «Стрийське лісгосп» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за наслідками якої складено акт № 154/22-70/00992415 від 04.09.2012 року .

За наслідками перевірки позивачем порушено: п. 5.1, підп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2., п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 434804 грн., та занижено податок на прибуток на загальну суму 384569 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 65191 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 107341 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 97037 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 115000 грн. ; підп. 7.2.3 п. 7.2, підп. 7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4., підп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 154910 грн., у т.ч. за листопад 2010 року в сумі 21167 грн., за січень 2011 року в сумі 8468 грн., за травень 2011 року в сумі 19170 грн., за червень 2011 року в сумі 12049 грн., за липень 2011 року в сумі 8295 грн., за серпень 2011 року в сумі 13794 грн., за вересень 2011 року в сумі 16504 грн., за жовтень 201 року в сумі 17005 грн., за листопад 2011 року в сумі 16722 грн., за грудень 2011 року в сумі 21736.

Підставою для таких висновків, судячи зі змісту акта перевірки від 04.09.2012 року, були результати податкової перевірки контрагента позивача ПМП «Меддар», яку проводила ДПІ у Шевченківському районі м. Львова і результати якої відображено в акті № 1160/98/22-10/22344645 від 15.06.2012 року.

У акті зазначено, що контрагенти, з якими МПМ «Меддар» мало господарські зв'язки у період, охоплений перевіркою, є підприємствами з ознаками фіктивності, такого ж висновку податковий орган дійшов і стосовно господарської діяльності ПМП «Меддар», у зв'язку з чим ствердив, що його господарська діяльність не має реального характеру та не могла спричинити правових наслідків.

Відтак, відповідач зазначив, що ДП «Стрийське лісгосп» неправомірно включив до складу валових витрат підприємства витрати, понесені у зв'язку з отриманими послугами по перевезенню та розвантаженню лісопродукції, розробці лісосік та іншими послугами, які надало ПМП «Меддар». З цих же підстав податковий орган ствердив про заниження позивачем зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки від 04.09.2012 року орган ДПС виніс три податкових повідомлення-рішення від 18.10.2012 року: № 0000442210, № 0000422210, № 0000432210.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності заявленого позову виходячи з наступного.

Під час перевірки ДП «Стрийське лісгосп» податковий орган дав оцінку його взаємовідносинам з ПМП «Меддар», які у даному випадку тривали з листопада 2010 року по грудень 2011 року. Правомірність відображення сум податкових зобов'язань за наслідками господарської діяльності позивача повинна оцінюватись на відповідність як вимогам Законів України «Про податок на додану вартість» та «;Про оподаткування прибутку підприємств», так і на відповідність вимогам Податкового кодексу України.

Порядок нарахування, декларування та сплати податку на прибуток, до набрання чинності Податковим кодексом України, регулював Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України № 334/94-ВР). Об'єктом оподаткування, відповідно до п. 3.1 статті 3 цього Закону, є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 11.3.1. ст. 11 Закону України № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу підприємства вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: 1) або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; 2) або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З 01 квітня 2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Як передбачено п. 5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року за № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Відтак, валові витрати підприємства повинні підтверджуватися первинними обліковими документами, а при встановленні відсутності таких документів при перевірці податковий орган повинен вказати перелік відсутніх документів.

До набрання чинності Податковим кодексом України порядок нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість був регламентований також спеціальним законом - Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР), який передбачав таке. Об'єктом оподаткування з податку на додану вартість, відповідно до підп. 3.1.1 ст. 3 Закону № 168/97, зокрема є: операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу (п. 1.4 Закону № 168/97-ВР). Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмові у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Зважаючи на наведене, а також відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

ДП «Стрийське лісове господарство» суб'єктом господарювання і здійснює свою діяльність у межах обраної галузі виробництва. Для здійснення своєї статутної діяльності ДП «Стрийське лісове господарство» уклало декілька договорів з ПМП «Меддар» про розробку лісосік, надання послуг перевезення лісопродукції, виконання комплексу лісокультурних робіт, про що уже зазначено вище. Виконання договірних зобов'язань ПМП «Меддар» згідно з цими договорами підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих) послуг, податковими накладними, а також товарно-транспортними накладними типової форми № 1-ТН - в частині транспортування лісопродукції. В цілому, долучені позивачем докази, повною мірою відображають зміст господарських операцій та їх обсяги. Позивач надав підтвердження наступної реалізації лісопродукції, отриманої внаслідок виконання ПМП «Меддар» господарських зобов'язань, вже своїм покупцям. Факт реалізації продукції позивач підтверджує щомісячними звітами, у яких зазначено відомості про контрагента, якому було продано товар, обсяг поставки та її вартість, асортимент продукції тощо.

Долучені до матеріалів справи письмові докази та покази свідка дають підстави для висновку, що твердження податкового органу щодо неспроможності ПМП «Меддар» надавати послуги в сфері є надуманими і необґрунтованими.

Зважаючи на наведені вище обставини, аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з ПМП «Меддар» є надуманими та спростовуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами, а отже - не доводять порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що відповідно до частини 2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. У даному випадку суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначив, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація;. експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пп. 83.1.1. 83.1.2. 83.1.383.1.4. 83.1.6. п. 81.3 ст. 83 ПК України).

Всупереч наведеній нормі, податковий орган досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, та на законних підставах задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року у справі № 2а-9326/12/1370 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.